Прикарпатка Надія Іванчук з командою волонтерів у Лондоні від початку війни допомагає українським переселенцям та захисникам.
Для читачів Галки дівчина, яка родом з села Жукотин на Коломийщині, розповіла:
– як англійці сортували гумдопомогу для українців та просили співати “Стефанію”,
– про ярмарок Dobro fest, де українці об’єднуються та збирають гроші для потреб ЗСУ.
– Надіє, чим займаєтеся у Великобританії? Що у вашому житті змінилося після нападу росії на Україну?
– В Англії я вже 8 років. Вдома у Франківську працювала кухарем у ресторані, а тут прибираю та працюю нянею. З 2016 року займаюся волонтерством. Раніше збирали гроші для онкохворих діток. Коли почалася війна, сортували гуманітарку для українців. Тепер почали організовувати ярмарки Dobro fest, щоб допомогти нашим військовим. Купуємо тепловізори, амуніцію, дрони.
– Пригадуєте перший день повномасштабної війни?
– 24 лютого я зранку прокинулася, зайшла у Фейсбук і побачила, що почалася війна. Війна 8 років, але це якось не так торкало. Побачила, що у Франківськ прилетіла ракета. Було дуже сильно страшно, бо вдома рідні. То був великий шок.
Звичайно, що думки змінилися. Хочеться, щоб люди ще більше об’єдналися, зрозуміли, що нам треба гуртуватися.
– Влада та мешканці Великобританії підтримують українців. Ви це відчуваєте під час особистого спілкування з місцевими?
– Моя одна клієнтка приходила допомагати нам сортувати гуманітарку. Казала: не виходь на роботу, я тобі буду оплачувати, а ти краще у цей час йди волонтерити. Взагалі англійці до українців завжди гарно ставилися, а зараз взагалі. Усюди наші прапори, всюди підтримка України.
Ми з хлопцем десь місяць тому їхали на екскурсію далеко від Лондона. Коли зайшли у паб поїсти, за сусіднім столиком сиділи пенсіонери англійці, які обговорювали Євробачення. Одна пані каже, що вболівала за Австрію, а інші за Україну. Ми поїли, послухали, а коли виходили, то я сказала, що ми українці і дякуємо за підтримку. А вони кажуть: о, так, ану заспівайте вашу пісню, яка перемогла. Довелося згадувати мелодію.
Після початку війни все змінилося. Раніше українці не були такими патріотами на показ, а тепер всюди прапори. Приємно бачити, що люди об’єдналися. За всі роки мого волонтерства я й так знаю, наскільки ми є об’єднаними. Ми збирали дівчині з Тернопільщини допомогу. Їй терміново потрібні були гроші, інакше б не зробили операцію. Буквально за 3 дні ми зібрали 50 тисяч доларів. А після початку повномасштабної війни ще більше ми згуртувалися. Певне є якийсь відклик, що ми такі щирі.
Бачу навіть підтримку поляків в Англії. Вони теж організовують різні акції, ярмарки, мітинги, щоб підтримати нас. Білоруси з нами пліч-о-пліч сортували гуманітарку. Діти перед будинками виносять іграшки, речі, які своїми руками зробили, продають, а гроші передають Україні. Підтримка від влади, і від народу Англії неймовірна.
Від початку війни ми вже передали приблизно 20 тонн гуманітарки, а по грошах доходить до 100 тисяч доларів.
– Кажете, допомагаєте захисникам. Кому саме?
– Нас знають і звертаються. Допомагаємо знайомим, родичам та людям, яких раніше не знали і не бачили. Якщо у нас просить якась військова частина тепловізор, то ми просимо у них офіційний лист. Командир ставить печатку і надсилає його нам. Тоді починаємо збирати гроші на запит, який нам присилають.
Зараз у мене є запит від хлопців з нашої розвідки на прилад нічного бачення. Він коштує 3 тисячі фунтів. Це те, на що ми найперше витратимо кошти після ярмарки, до якої готуємось. Потім будуть тепловізори, бо їх бракує. Далі будемо дивитися, на що вистачить грошей: на турнікети чи ще щось.
– Що буде на ярмарку Dobro fest у липні?
– Наші дівчата навчилися робити різні віночки, бутоньєрки, магнітики, брошки на груди, прикраси з бісеру. Почали шити прапори. Це буде на продаж. Будуть українські страви. З дітками на майданчику буде займатися аніматор. Музиканти будуть співати українських патріотичних пісень.
Запрошуємо не тільки українців. У нас бувають поляки, литовці, білоруси. На наші Dobro festи приходить більше тисячі людей. В період війни людей менше, бо настрій не такий, але все одно переводять гроші. Хоча у нас вже нема гульок, які бували.
Ярмарок буде у закладі наших друзів “Галіції” 10 липня. Інформацію про нього можна прочитати у групі Dobro fest у Фейсбуці https://www.facebook.com/groups/834396690337015 .
– Хто з вами волонтерить? Коли знаходите на це час, адже працюєте?
– На початку війни ми буквально спали 2-3 години, бо вдень ходили на роботу, а після неї до 2-3 ночі сортували гуманітарку для українських переселенців.
У нашій команді багато людей. Це однодумці з Франківська, Тернополя, Львівщини. Хтось варить голубці, хтось пече пляцки, хтось шашлики робить.
Тепер робимо це після роботи, на вихідних. Коли йде підготовка до фестивалю, то це забирає увесь вільний час. Ми крадемо його, як кажемо, у сім’ї. Зараз вже легше, бо є досвід, а на початках не знали що, як. Шукали в інтернеті, розпитували у знайомих за якою послугою куди звернутися. Допомагають нам з нашого українського клубу у Лондоні, приходять з посольства. У травні мали ярмарок. Об’єднуємося і разом щось робимо.
– Як ще у Лондоні привертають увагу до війни в Україні?
– Координаційний хаб є в українському клубі. Туди можуть звернутися також біженці, які приїхали, не мають якихось речей, не знають куди йти та що робити. У хабі можна знайти всі відповіді. Там базується Лондонський Євромайдан, який організовує акції. Проводять мітинги.
Колись діаспора з України викупили приміщення для українського клубу. Там є кафе, проводять благодійні заходи, приїздять з концертами, показують фільми. А на другому поверсі є українська школа.
Ми незалежні волонтери, але якщо нам потрібна їхня допомога, то ми звертаємося, чи вони звертаються до нас.
– Є відчуття, що говорити про агресію росії починають говорити менше?
– Є така тенденція. Стараємося це змінити. Якщо люди мають можливість, то треба допомагати. Ти робиш 5 днів на тиждень, то 1 день можеш присвятити на допомогу.
Навіть дехто каже, що наші ярмарки не на часі, хоча інших варіантів не пропонують. Треба хоч щось робити. А ярмарок – це ще й можливість зустрітися друзям з України, які живуть у різних частинах Лондона і рідко бачаться.
– Буває, що українці, які залишилися вдома, критикують тих, хто поїхав за кордон. Ви з таким стикалися?
– Так, про це в інтерв’ю також поляки запитували. Моя думка така, що кожна людина має право на захист. Якщо люди вважають, що мають поїхати, то вони мають поїхати. Можливо хтось їде за кращим життям, але хтось їде, щоб зберегти генофонд нашої країни, бо в Україні зараз немає куточка, де безпечно. Знаю, що з мого села з Франківщини поїхали люди за кордон, а інші односельці їх засуджували. Не розумію цього. Дорога відкрита для всіх. Хтось чує себе захищеним в Україні, а хтось за кордоном. Кожен діє за своїми відчуттями та по своїй совісті.
Тут я постійно кудись доначу. Якщо я задонатила 50 фунтів, то знаю, що завтра їх зароблю. В Україні з цим важче: можеш віддати і рахувати копійки, які залишилися.
– Хочете повернутися в Україну? Якщо так, то за яких умов?
– Хочу. Зараз це страшно. Надіюся, це надовго не затягнеться і ми зможемо жити в Україні. Але любімо правду: нам ще потрібно багато чого у своїх головах змінити, щоб жити як у Європі. Треба жити по закону, дотримуватись правил дорожнього руху, викидати сміття в урни. Не всі до цього готові. Але я хочу повернутися в Україну і повернуся.
Розмовляла Марія Гурецька
ФОТО ТИЖНЯ
