“Ви будете мною пишатися, мамо”: історія 18-річного Івана Палія зі Старих Кривотул, який повернувся з Лондона і загинув, рятуючи побратимів
Іван Палій зі Старих Кривотул повернувся з Лондона в Україну відразу після досягнення повноліття, щоб захищати країну. 26 січня 2025 року він загинув на Луганщині, рятуючи побратимів. Юнаку було лише 18 років.
Про це пише Галка з посиланням на Тисменицьку міську раду.
Іван Палій народився 2 липня 2006 року в селі Старі Кривотули в родині Михайла та Оксани. Мав старшу на 4,5 роки сестру Василину.
“Іван змалечку був допитливим та енергійним. Вже в старших класах любив побешкетувати з хлопцями. Коли я йому сказала: «Іване, чому мене мають викликати до школи, коли ти вже будеш чемний?», він відповів: «Мамо, не переживайте, ви ще колись будете мною пишатись»”, — каже сестра Героя.
Іван любив допомагати батькам по господарству, відвідував секцію дзюдо, грав у футбол. Улюбленою роботою хлопця було приготування їжі. Через любов до кулінарії у 2021 році він вступив до Отинійського професійного училища, де здобував професію кухаря-офіціанта.
Шлях до фронту:
У 16 років Іван зі своїм хресним поїхав до Чехії. Казав, що хоче заробляти гроші сам, щоб не брати у батьків. Трудився на будівництві. Попри важку працю, знаходив час для занять у спортзалі.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Іванові ще не було 16, та юнак говорив, якби він був трішки старший, то без вагань пішов би воювати.
У 17 років Іван переїхав до Лондона, де багато років живе його бабуся. Юнак пішов навчатися у Westminster Kingsway College, де здобув кваліфікацію з математики. Паралельно продовжував займатися спортом. Та думка повернутися додому і йти захищати рідну землю його не покидала.
Після удару по Охматдиту в липні 2024-го Іван Палій остаточно вирішив їхати додому та йти служити. Рідним юний сміливець говорив:
“Як, діти гинуть, а я буду сидіти за кордоном? А потім приїду і що скажу? «Дякую, хлопці, що ви мене захищали?»”
Після настання повноліття Іван полетів літаком до Польщі, звідти — поїхав до Львова. Там одразу пішов у ТЦК і підписав контракт з Третьою штурмовою бригадою.
Мама казала, що не підпише документи, де потрібен був підпис батьків. Але Іван якось підписав їх сам і навіть спав з тими документами, бо боявся, що хтось їх забере.
На фронті:
Іван обрав 3-ю штурмову бригаду невипадково. Раніше він часто дивився їхні відео у соцмережах та казав:
“Я теж там буду, я теж буду це робити”.
У війську побратими назвали його “Шустрий”. Згодом позивний змінився на “Вояж”, бо у бригаді вже був один “Шустрий”. Іван Палій став командиром машини у 2-ій штурмовій роті, 1-го штурмового батальйону, 3-ої Окремої штурмової бригади.
Із фронту молодий воїн часто телефонував рідним та завжди казав:
“У мене тут все добре!”
Василина пригадує, що дуже переживала, коли брат вийшов на перше бойове завдання. Тоді боєць попередив, що із ним не буде на зв’язку 10 днів. Коли воїн повернувся, зателефонував сестрі о 00:05.
“Був весь чорний від окопних свічок, лиш зуби біліли. Усміхався і я через екран телефону відчувала його бойовий запал”, — каже Василина.
Остання місія:
26 січня 2025-го Іван збирався додому, на день народження похресниці Єви, доньки сестри, але так і не встиг вийти з позицій.
Боєць загинув поблизу села Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. 25 січня наші воїни відбили позиції. А 26-го двоє побратимів Івана пішли по їжу і воду. Були скиди з дронів, хлопців поранило. Іван побіг їх рятувати. Та знову був скид з дрона — прицільно на нього.
Коли Івана привезли додому, мама сказала, що хотіла б робити йому весілля, але зробить йому найкращий похорон, бо більше нічого для нього не зможе зробити.
Попрощатися із захисником України прийшло багато молоді. На цвинтарі увімкнули пісню “Гуцулка Ксеня” — останнє бажання молодого воїна. Усі співали крізь сильні сльози.
Рідні воїна вже назбирали необхідну кількість голосів для петиції на присвоєння йому звання Героя України.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
