“Виживання — це черга за смертю”: історія зенітника Олександра з позивним “Грім” (ФОТО)
У ту лютневу ніч, коли почалася повномасштабна війна, він почув не вибухи, а тишу. У велетенській казармі сто двадцять людей мовчки вставали, вдягали бронежилети, брали зброю. Лише чути було, як шнуруються берці. І ця тиша давала кожному розуміння, що робити далі. Так війна увійшла в життя Олександра, із позивним Грім. І відтоді він на ній безперервно — від стрільця звичайної радянської зенітки у 2014-му – до командира пускової установки сучасного західного ЗРК сьогодні.
Пише “Галка” з посиланням на Зенітну ракетну Львівську бригаду ім. І. Виговського.
І повіє вітер з Холодного Яру
Свій шлях він почав ще до великої війни — строковик, потім контрактник у Повітряних Силах. Перший бій — у складі зведеного стрілецького загону “Дика Качка” на позиції Зеніт під Донецьким аеропортом. Згодом Маріуполь, робота на “Буках”, командування зенітно-артилерійським взводом.
Після цього — славнозвісна бригада Холодного Яру, де, за словами Грому, армія стала справжньою родиною. У 2017-му Олександр перейшов до Міжнародного центру миротворчості і безпеки на Львівщині, де чотири роки навчав воїнів протиповітряної оборони.
Перший бій з добре броньованим противником
Коли росія напала — Грім зустрічав світанок на полігоні Широкий Лан, як командир взводу 80-ї десантно-штурмової бригади.
В казарму увійшов комбат зі словами: почалася війна. І тиша. Тільки чути, як шнуруються берці. Люди мовчки вдягалися й брали зброю. Ніякої паніки. Всі знали, що робити.
За кілька годин його підрозділ уже вилітав гелікоптерами в напрямку Антонівського мосту під Херсоном. Перший бій — нерівний, із добре броньованим ворогом. Потім — Вознесенськ, оборона міста, контратаки на Миколаївщині, бої за Снігурівку.
Далі — Донецький напрямок: утримання траси Краматорськ–Сєвєродонецьк, Соледар, Бахмут, Лиман. І нарешті — Харківський контрнаступ.
«Ніхто не казав “контрнаступ”. Просто прийшов наказ пересуватись у Харків. Ми почали за три дні до того, як про нас заговорили на телебаченні. І все спрацювало без помилок».
Повернення в Повітряні Сили
Після років війни він повернувся до рідних Повітряних Сил. Часу на адаптацію обмаль, його просто не було. Перше ж бойове чергування в підрозділі Зенітної ракетної Львівської бригади імені Івана Виговського, і одразу бойова робота.
Десять збитих ракет
«Я тільки-но підписав контракт, приїжджаю на дивізіон — і одразу до бойової роботи. Пам’ятаю, тоді був масований обстріл, із 11 крилатих ракет, ми збили 10!».
Сьогодні Грім — командир пускової установки IRIS-T. До цього він пройшов навчання у Німеччині, опанував новітню техніку та повернувся в Україну.
«Мене армія навчила, що якщо вже їдеш навчатись — бери максимум. Я питав, виправляв, добивався кожної деталі. Бо на війні дрібниць немає».
Кожен пуск — врятовані життя
«Кожна збита ціль — це врятоване життя. Якщо не зіб’ємо, вона впаде. Може в полі, а може — в будинок. І там будуть люди»,- каже Грім.
За промахи Олександр переживає більше, ніж за втому.
«Коли бачиш руйнування, відчуваєш відповідальність. Ти розумієш, що не всесильний, але хочеш зробити все краще».
Професія, не випадковість
«Є лікарі, які рятують життя . Я — військовий. Це теж про життя. Я присягав у 2011 му — і нічого не змінилося», – підсумовує воїн.
Надійний тил Олександра — дружина, донечка. Вони — спокій, що тримає після кожного бойового чергування. Матеріальний комфорт він не ставить поруч із мотивацією:
«Це професія. Це країна».
Його слова, як грім
«Виживання — це черга за смертю. Тільки деякі лізуть без черги. Окупанти полізли без черги — і ми їх пропускаємо».
Сьогодні Олександр “Грім” — частина тієї тиші, з якої почалась нова історія України. Тиша, у якій шнурували берці. Тиша, що згодом загриміла війною.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
