Музикант Sad Novelist, родом з Івано-Франківська, розповів Галці про свою творчість, музичний стиль, вплив рідного міста на мистецьку діяльність та анонсував концерт, який відбудеться 7 червня на “Промприладі”.
Також виконавець поділився, що тема ментальності є ключовою в його творчості, а також розкрив деталі творчого процесу та плани на майбутнє.
– Твій псевдонім Sad Novelist досить незвичний. Чому саме він? Як ти його вибрав, як придумав?
– Мене всі звуть Sad Novelist. Я сприймаю це не як псевдонім, а як своє буквальне ім’я – я сумний новеліст. Коли в мене були перші періоди формування особистості, мені було дуже важко сформулювати свої думки навіть для самого себе. І я тоді знайшов себе в написанні. Пишучи невеликі новели, я зміг рефлексувати. Через новели я набув здатність рефлексувати й аналізувати. І через це я подумав: “О, я себе в цьому знайшов, я тепер новеліст”. З часом це набуло для мене особливого значення.
Я змінював багато приставок до слова “новеліст”, поки не зупинився на “сумний”. Спочатку використовував цей псевдонім в Інстаграмі, але коли почав випускати музику на платформах, виявилось, що “новеліст” уже зайнятий. Думаю, що зі мною найбільше асоціюється слово “сумний” – я люблю сумувати.
– Як би ти описав свій музичний стиль людині, яка ніколи не чула твоїх треків?
– Мене вражає те, що я встиг попрацювати у всіх жанрах. Якщо брати всю дискографію, то це “вгадай, що буде наступне”. А якщо говорити про теперішню стилістику, то це так само, тільки в межах одного треку.
– Які теми ти найчастіше розкриваєш у своїх піснях?
– Перш за все, напевно, тема ментальності. Це велика цінність у нашому проєкті. Коли хтось знаходить співпереживання з тим, про що я розповідаю, і йому стає легше – це і є моя мета. Також я дуже люблю співати про любов, тому що я людина, для якої важливі кохання і любов до людей, до близьких. У моїй творчості багато цього контексту в різних формах та проявах.
– Хто з музикантів або загалом діячів найбільше вплинув на становлення тебе як артиста?
– Мені важко сказати, що на мене хтось конкретно вплинув. Звичайно, підсвідомо я щось переймав. Але в мене ніколи не було фіксації на якомусь музиканті чи тривалого захоплення чиєюсь творчістю. Тільки зараз я вчуся для себе виділяти і структурувати своє слухання, бо хотілося б бути ерудованим у музиці.
Можу відзначити, що дуже любив Linkin Park у дитинстві. Коли Честер пішов з життя, я рік-два взагалі не міг їх слухати. Я дуже чуттєва людина, і це мене сильно вразило. Також дуже люблю гурт Milky Chance. Це те, що одразу спадає на думку.
– Як ти взагалі прийшов до музики? Ти з дитинства займався нею?
– Ні, у мене немає музичних витоків із дитинства. Коли я почав писати новели, паралельно почав експериментувати з бітами. Реп мені завжди подобався, як і вірші. І все це поступово поєднувалось, і досі поєднується.
– Розкажи, як музична сцена Франківська вплинула на твою творчість?
– Музична сцена Франківська дуже потужно вплинула на мою творчість, починаючи з об’єднання “Попіл”. Це просто творча група, нічого формального. Туди входять артисти Sleepy Andy, EasyLover, drimandr і я.
Це найсильніша соціально-професійна опора, яку я зустрічав, завдяки якій я розвивався і дорослішав.
У 2021 році ми власними силами організували однойменний виступ “Попіл”. Це був по суті мій перший виступ, на який приїхали навіть хлопці з інших міст. І найголовніше, у 2021 році, будучи невідомими, окупити витрати і вийти в плюс – це був дуже великий успіх для нас.
Так що, це більше про щось ментальне для мене. Просто будучи частиною цього середовища, я особистісно зріс. Для мене це щось на емпатичному рівні.
– Чи відчуваєш ти себе частиною локальної музичної спільноти міста?
– Безперечно. Можливо, це звучить трохи пафосно, але я просто дуже закоханий у це місто, і мені хочеться бути максимально залученим та присутнім у його житті.
– Чи відчуваєш ти себе частиною музичної тусовки іншого міста або якоїсь ширшої спільноти, ніж франківської?
– Напевно так, тому що помітно, де аудиторії перетинаються, з ким ти більше спілкуєшся, хто тебе слухає, кого слухаєш ти. Але все-таки моя позиція регіонального патріота не дає мені відчувати приналежність до якогось іншого міста. Я завжди, де б я не був, підкреслюю, що я з Франківська.
– Як ти відчуваєш, чи багато у тебе слухачів у інших містах України, чи більша частина з них у нашому місті?
– У Франківську я вже з багатьма людьми познайомився через те, що я досить соціальний. Думаю, що вже не так багато людей залишилося, хто може підійти тут поспілкуватися, бо я вже з ними знайомий. Але так, я відчуваю присутність слухачів у більших містах, очевидно, бо там просто більше людей. Тернопіль також – дуже люблю це місто.
А у Франківську воно все-таки на іншому рівні, бо домашнє, свої люди, більшість уже знаєш, воно якось трохи інакше відчувається. Плюс, я давно не виступав у Франківську.
– Які місця Франківська тебе надихають на написання пісень?
– Для мене важлива розмірена прогулянка, коли ти встигаєш роздивитися все навколо. Коли я справді гуляю по Франківську, мені все здається гарним. Особливо центр – це ніби лялькові будиночки, створені якоюсь маленькою творчою дитиною.
Коли на місто падає сонячне світло, мені цього достатньо, щоб надихнутися будь-де. Мабуть, особливо центр, бо я там виріс.
– Розкажи про процес створення своїх треків. З чого все починається?
– За останній час формат цього процесу дуже змінився. Спочатку Sad Novelist був сольним проєктом, де я один брав участь. Звичайно, були люди, які допомагали з різними речами, але здебільшого я все робив сам – писав інструментал, співав, усе було на мені. Але я ніколи не сприймав себе як музиканта чи інструменталіста. Я завжди спеціалізувався більше як текстовик, працював над ритмікою, шукав правильні слова.
Зараз, маючи команду, я значно більше розподілив ці процеси. Тепер усе починається з того, що коли мені щось спадає на думку, я записую все в нотатках – не просто рядок із треку, а відразу всю структуру того, як я це бачу. Я не музикант, я роблю це трохи по-своєму, хай мені пробачать академіки. Потім я приходжу з хлопцями на репетиційну базу, і Сашко, мій гітарист, реалізує гітарну партію, Максим – бас. А я просто пояснюю по структурі всі ці моменти, і так доводимо все до фінального варіанту.
– Що для тебе важливіше: текст чи мелодія? Ти знаходиш баланс між ними?
– Однозначно текст. Мені здається, що я його не знаходжу. Думаю, що в моїй творчості чути, що я роблю акцент все-таки на текст. Мені здається, що в музичному плані варто було б підняти якість музичної складової. Можливо, наступні треки це покажуть.
– Розкажи про останню прочитану тобою книгу і як вона на тебе вплинула.
– Зараз я вкотре дочитую “Нестерпну легкість буття” Мілана Кундери. Як вона на мене вплинула? Я ніби почав краще розуміти людей, яких знаю. Це книга про те, що таке життя для мене. У контексті емпатії, чуттєвості – це реально як довідник, але такий приємний і легкий для читання. Складно описати якийсь конкретний приклад користі, але всім підліткам від 18 до 21 року я б роздавав цю книжку та вів на Кирилівську в Києві, щоб вони зрозуміли, як жити.
Також я шаную можливість читати улюблених письменників при цьому маючи їх за друзів, відзначаючи Макса Чорного (родом з Камʼянця, наразі – Київ) з його новою палітуркою «Чистота моменту», Тараса Ріля (Львівщина/Франківськ) з анонсом праці про Франківськ та «Триптіп», поетичну збірку трьох авторів, яка мала значний вплив в локальних колах проактивної молоді, зокрема у Франківську: Стефан Музика, Данило Кокотюха (обидвоє музикують в гурті HLIBOROB, Київ) та Марк Ліхачов
– Чим ти займаєшся, коли не створюєш музику і не пишеш тексти?
– Читаю тексти, принаймні намагаюсь. І свої, і чужі. Багато спілкуюся, дуже люблю відвідувати всілякі цікаві заходи.
Хочеться, щоб попри те, наскільки культура місцями здається хиткою, все одно формувалася певна елітарність, певна статичність у спільноті митців. Я курсую між Франківськом, Києвом, іноді Львовом і намагаюся відвідувати різні події. Багато часу приділяю людям і спілкуванню.
– Над чим ти зараз працюєш?
– Ми зараз працюємо над тим, щоб додати новий духовий інструмент у нашу групу та в наш матеріал. Думаю, що це найбільш значуща річ. І друга важлива зміна – ми знімаємо з себе рамки суто музичного проєкту і стаємо більш мультижанровим мистецтвом.
– Які цілі ви ставите перед собою на найближчий рік?
– Якщо говорити узагальнено, хочеться сцени. У мене постійно були великі паузи – велика пауза була від моменту, коли я виступив сам і з гуртом. З гуртом було багато підготовки, ми дали тільки три концерти і виключно в Києві. Я сподіваюся, що цього року ми максимально якісно об’їздимо Україну, якісно підготуємо програму, і хотілося б відчути якісь трохи більші сцени. Я сумую за цим.
– Як ти бачиш свою творчість через п’ять років?
– Напевно, як якусь мультивимірність. Поєднання всіх галузей мистецтва водночас, оркестр десь на фоні. Я хочу перетворити Sad Novelist на справжній оркестр, глобально. Залучити все, спробувати все, рухатися до якоїсь квінтесенції ідейності як такої.
– Чи є якийсь виконавець, з яким ти мрієш попрацювати над спільним треком?
– Я мріяв про спільну роботу з Mistmorn, але він, на жаль, перестав викладати музику… Зараз я більше зосереджуюсь на сольній творчості, тому що нам треба закінчити процес переформатування, щоб ми вже навчилися писати разом якісно. Думаю про колаборації, але не хочу називати когось конкретного зараз.
– Як на твою творчість вплинула війна? Чи змінилася музика, тексти?
– Я ніколи не брався співати про війну, тому що є дуже тонка межа, за якою можна почати на цьому паразитувати. Треба мати дуже дорослий, високий, твердий моральний рівень і відповідні мистецькі навички, щоб могти оспівати війну так, щоб це було правильно співпережито.
Я за це не брався, тому мій контекст не дуже змінився. Я зростав так само, під такими ж обставинами. 2022-й рік був дуже успішним для української музики – більше людей перейшли на українську. Стався такий бум: “йоу, виявляється, щось є, і це круто”. Але, на жаль, ця акція була одноразовою, і зараз треба вже більше заохочувати людей слухати українську музику, бо в нас все ще є певна провінційність у суспільстві, коли російська – це досі нормально. Якщо вийти з бульбашки, то не так важко знайти людей, які слухають російське.
– Як ти вважаєш, яку роль відіграє музика в час війни?
– Думаю, що ту саму, що і не під час війни, просто в 10 разів важливіше. Це збереження культури і якогось інформаційного коду загалом. Музика є індикатором теж. Для мене музика дуже багатофункціональна, тому що мистецтво як інтерпретація просто ситуативно працює. Напевно, музика, що в час війни, що не в час війни, це про єднання. Музика – це спільне підспівування, це гасло, це в сучасному світі зал, який співає разом із виконавцем на концерті. Вона несе якусь об’єднаність, і тому це дуже актуально.
– Розкажи про ваш майбутній концерт у Франківську. Я знаю, що там будуть ще гурти.
– Буде класний концерт. Я згадував раніше, що давно вже не виступав у Франківську, і те, що це буде проводитися на гарному місці – мене щиро тішить.
Концерт відбудеться 7 червня на колишньому заводі “Промприлад” на Сахарова. Там буде “Пропаща сила” – соліст Коля Дученко, мій хороший друг, який зараз живе в Києві і робить класні речі, класно їх просуває. Респект йому. Є мій теж хороший друг із гурту “Скажи щось погане” – Артур. Він нещодавно був у Франківську, і я дуже радів, коли був на його концерті.
– Які плани щодо туру у вас із гуртом найближчим часом?
– В нас на цей раз міні-тур, бо ми з гуртом ще не їздили. Це наші перші виїзні концерти, окрім Києва. В нас планується шість міст. Вони поділені на дві частинки.
Перша частинка – це 25, 26, 27 квітня у відповідному порядку: Одеса, в якій я буду вперше взагалі, я ніколи не був там. Вінниця, яку я вже встиг трошки полюбити і Львів, який мені наполовину рідний.
І друга частинка – це 2, 3, 4 травня: Харків, в якому я теж ніколи не був і дуже мріяв відвідати, третього – Дніпро, в якому я вже вдруге, і четвертого числа – Київ.
– Чи плануєте щось особливе для київського концерту?
– Відсилаючись на питання раніше, це повʼязане з тим, над чим ми працюємо зараз Києві в нас буде особлива програма, до якої ми по-особливому готуємося, тому що це вже четвертий виступ поспіль буде в Києві. Ми будемо трошки дивувати, бо в інших містах ми ще взагалі не встигли показати те, що набули раніше.
Тож готуємося і дуже наполегливо я стараюсь це все пушити. І нарешті десь знайшов баланс і натхнення до цього, бо раніше тільки тривожку ловив.
ФОТО ТИЖНЯ
