Для пілота Міг-29 на позивний “Смерека” доля авіатора була написана ще в дитинстві, серед гулу літаків та батьківських розповідей про небо.
Про свій шлях до авіації, службу та виклики, Іван “Смерека” Смеречанський розповів в інтерв’ю на каналі “Знімай, стріляй”, пише Галка.
“Я з малку по аеродромах ходив, батько військовий. Це були часи змін – розвал Радянського Союзу, формування української армії. Пам’ятаю тих пілотів у шкіряних курточках, шоломах – вони здавалися справжніми героями. Плюс американські фільми додавали романтики. Гул літаків – це було щось неймовірне!”, – пригадує “Смерека”
Батько не нав’язував професію, але створив середовище, де авіація стала частиною життя.
“Ми ходили по аеродромах, і я відчував, що це моє. Спочатку була купа варіантів – навіть думав стати вчителем фізики на випадок, якщо не пройду медкомісію. Але небо кликало”.
Навчання виявилося серйозним випробуванням для хлопця:
“Ми жили в казармі, місця розподіляли по алфавіту. Пам’ятаю період, коли почалася анексія Криму. Майже всі кримчани повернулися додому. З усього курсу залишився лише Олександр Корпан – мій однокурсник, який, на жаль, загинув 2 березня. Деякі з однокурсників тепер воюють на стороні окупанта”, – ділиться пілот.
Професійний відбір – це не лише фізична підготовка, а й психологічний тест, каже “Смерека”:
“Є таке поняття – “не дано літати”. Можеш чудово знати теорію, але посадка літака – це справжнє мистецтво. Треба відчувати землю, плавно торкатися смуги. Не всім це дається”.
Смерека поділився, що боїться висоти в побуті:
“Я живу на сьомому поверсі і не можу вийти на балкон! Але коли сам керуєш літаком – зовсім інша справа. Коли контролюєш ситуацію, страху немає”.
Він пояснює це простою формулою:
“Людина боїться впасти. А коли ти за штурвалом – ти господар ситуації. Багато хто думає, що пілоти – якісь надлюди. Насправді ми звичайні люди з природніми страхами”.
У професії є свої унікальні традиції, пригадує Іван:
“Перший самостійний політ – особливий момент. Побратими ставлять стіл, кладуть сигарети. Коли приземляєшся, вони підкидають тебе в повітря. Якщо борт має номер 76, то підкинуть 13 разів – за сумою цифр”.
Іван пригадує, на початку повномасштабного вторгнення бої виглядали інакше:
“Перші дні біля Києва – то були справжні повітряні баталії. “Привиди Києва” – це не міф, а реальні льотчики, які захищали місто. Зараз все змінилося – працюємо ракетами на великій відстані”.
Найскладніший виклик сьогодення – боротьба з дронами, каже “Смерека”:
“Шахеди – страшна загроза. Збити їх надзвичайно важко, особливо старими радянськими системами. Треба постійно адаптуватися, вчитися. Я вже близько 200 бойових вильотів зробив, і кожен з них – ризик”.
Тому, каже хлопець, для забезпечення армії потрібні сучасніші літаки:
“Хочу бачити F-16, а в перспективі – F-22. Але це не просто літаки, це ціла система взаємодії: зв’язок з піхотою, можливість дозаправки в повітрі. Western tech – це інший рівень. Важливо не лише мати літак, а й вибудувати повноцінну систему підтримки”.
“Смерека” – відданий своїй справі пілот. Каже, готовий захищати державу до останнього:
“Ми – звичайні люди. Не герої, яких малюють у фільмах. Просто робимо свою роботу. Головне – любити небо і бути готовим боронити рідну землю”.
Читайте також: “У небі немає ні звань, ні посад”, – командир авіаційної ескадрильї франківської бригади Іван “Смерека” Смеречанський
ФОТО ТИЖНЯ
