Щоб дізнатися всі тонкощі професії «Галка» прожила робочий день разом з Валерієм Годованюком, водієм тролейбуса з 21-річним стажем. В які прикмети вірять водії тролейбусів та чому не змінить кермо тролейбуса на кермо маршрутки читайте далі.
Робочий день у водія тролейбуса розпочинається близько 5 ранку. О 4:30 з депо виїжджає службовий тролейбус, або як його називають самі працівники КП «Електроавтотрансу», «розвозка». Тролейбус об’їжджає місто, щоб доставити водіїв та кондукторів на перші ранкові рейси.
Вже о шостій ранку в депо триває активний робочий день. Перша зупинка – медичний пункт. Тут у водіїв перевіряють самопочуття, міряють артеріальний тиск та наявність алкоголю в крові. За відсутності скарг підписують дозвіл на виїзд.
Далі за маршрутом диспетчерська. У диспетчера водій отримує обліковий журнал, шляховий лист і графік. Після цього йдемо на огляд тролейбуса.
«Я працюю в депо 21 рік. Після армії пішов. Був у 99-ому році на конкурсі водіїв. І з 2000-ого року я водій-інструктор. Більшість водіїв в депо мої учні, – розповідає пан Валерій поки йдемо до тролейбуса, – На цій машині працюю дев’ятий рік. Всі «ЛАЗи» в депо приймав також я».
Обходимо тролейбус з усіх боків – шукаємо видимі пошкодження. Далі перевіряємо струмоприймачі і ставимо їх на лінію.
«Вночі машина проходить техогляд. Але оскільки ці тролейбуси, «ЛАЗи» у нас закріплені, то їх обслуговують самі водії, самі ремонтують. Зупинилася машина – самі пішли ремонтувати, в нас є слюсарі, але вони дуже рідко допомогають. Ці машини повністю за водіями», – каже пан Валерій.
Однак раз в тиждень тролейбус проходить ТО1, простіше – детальний глибокий техогляд. Для цього в депо обладнаний цех-профілакторій, для ліквідації більш серйозних неполадок працює цех капітального ремонту. Поряд з цехами розташована мийка. Щодня тролейбуси зовні миють трійко працівників. Кілька років тому в депо для економії коштів для цього викопали криницю.
Повертаємося до тролейбуса. Там нам показують «серце» машини.
«Це є електрична система. Це все керує тролейбусом. То є діоди, діодний міст, трансформатор, статик для підзарядки акумуляторів. Все це коштує, а точніше коштувало 98 тисяч гривень. За курсом 8 гривень за долар. Машина хороша, але обслуговування саме… Пробуємо щось переробляти», – бідкається водій.
– Розкажіть, як стали водієм тролейбуса?
– Я прийшов в депо з армії. Я такого не люблю, як то є, що люди ходять шукають там щось. Я так – є робота, подобається робота, роби. Вчився в 15 училищі, вчився на водія-автослюсара. В понеділок взяв диплом, у вівторок зробили проводи, а в середу пішов в армію. Два роки армії, служив в Криму. Прийшов з армії. Пішов сюди. Вчився спочатку півроку. Проїхав 100 годин учбової їзди і 240 годин стажування пасажирського. Це ще півтори місяці водій стажується на лінії з водієм-наставником. То не просто. Скажу чесно, з 20 чоловік залишається 5-4 працювати. Люди не витримують.
На «ЛАЗах» працюють водії першого і другого класу. Водії в залежності від кількості відпрацьованих років і здібностей отримують певний клас. Раз в три роки в нас є кваліфікаційна комісія. І водій здає екзамен: правила технічної експлуатації, ремонт, будова … І комісія вирішує. Бувало й таке, що клас знімали.
– За які порушення знімають рівень кваліфікації?
– Наприклад грубе порушення правил дорожнього руху, порушення правил технічної експлуатації. У нас з дисципліною в депо дуже жорстко. А робота в нас з людьми. Ну і пасажири в нас специфічні, хочу вам сказати.
– В чому специфічність пасажирів?
– Якби пояснити…
Якщо взяти окремо кожен мікрорайон Каскад, Позитрон, Пасічна… Всюди люди специфічні. У нас пасажири вважають, що мають лише права, а про обов’язки ніхто не знає.
От їде людина, говорить по телефону, тримається одною рукою або взагалі не тримається. Вдаряється кілька раз головою, а потім каже «Пане шофер, ви не вмієте їхати!». Можна промовчати, а можна сказати, що шофера в колгоспі, а в нас водії. Дуже важко, особливо з пенсіонерами. Але нічого. Хто мовчить, хто жартує. Але як відпрацюєш п’ять днів кожен день і в шостій ранку тобі хтось прийде і скаже «де ти був до цього часу?»… В нас люди часом не розуміють, що техніка ламається, що водій може захворіти, що ДТП може бути. «Ти мене маєш везти і все!»
Я такий, що люблю пожартувати, як в доброму гуморі, то можу й відповісти. Кажу, пані, можу вас підвезти чи відвезти, а відвозять знаєте куди, я краще промовчу.
– Що найважче в роботі водія тролейбуса на ваш погляд?
– Натяжче це психологічне навантаження. Людина сидить в замкнутому просторі і весь час одне й те саме.
Небезпечність цієї роботи – це монотонність. Ти підїхав-відїхав, підїхав-відїхав. От буває працюєш, працюєш і десь на шостий день ловиш себе на думці «а де ти був три круга».
Ти їдеш, все виконуєш, все як має бути, але на автоматі.
В нас одна проблема – не вистачає водіїв. Режим роботи водія на даний момент шість днів робиш, один день вихідний.
Два дні вихідних це вже на межі фантастики.
Працюємо в дві зміни. Перша зміна з 6 до 14 години, потім напарник мене змінює. Водій більше 10 годин не може бути за кермом.
Зараз напарник, з яким вже, до слова, 20 років разом працюєм, йде у відпустку, то буду або на “піках”, або цілий день працювати. Зранку о 4 встав, «розвозка», до 6 години відпрацював, приїхав, помив, поприбирав – 19 година, поки дістався на Каскад пів на дев’яту, а там вже в десятій відбій, бо в 4 знов підйом.
– Як рятуєтесь від монотонності?
– Я скажу вам одне, хто не любить цю роботу, той тут не працює. І справа не в грошах. Зарплата в нас все вчасно виплачується. Треба то просто любити.
Я рибак. Ловлю рибу. Навіть коли їду з ночівлею на рибу, то я не сідаю взагалі, на ногах ловлю.
– Як вам працюється без кондукторів?
– Спочатку було важко. Скоріш незвично, незручно. Тепер звикли. Ми собі з напарником зробили «ноу-хау». Ось так водій тролейбуса працює.
Головне, що кондуктори є в час пік. Десь з години 7 до 11 зранку, а потім з 16:30 і до 19 години. В ці години найбільший потік людей. А потім людей дуже мало. То раніше не було маршруток, автобусів, то нам було пекло. Пекло! Приїжджаєш на «Карпатпресмаш», “пижиків” немає, студенти залітають, мало не перевертають тролейбус. Було і двері виламували і вікна випадали. Особливо це було в 98-99-ому роках.
Добре, що дороги поробили. Не знаю хто там керує, але зробили. Залишилося дві «конкретні» ділянки – тут в депо і «Карпатпресмаш». Зараз сухо, зараз півбіди. А піде дощ, то там неможливо буде проїхати. Тим більше низькополим тролейбусом. І ще Об’їзна. А так поліцаї наші навели порядок на Дністровській. Ще лишилась проблемна вулиця Мельника – зупинка ні заїхати, ні виїхати. Але хлопці стараються.
– Що скажете про культуру поведінки водіїв громадського транспорту в місті?
Перевізники різні, водії різні. Багато з них в нас в депо працювали. Різні люди. З таксистами в нас проблема. Поробили собі стоянки всюди. Таке саме з автобусами сільськими.
– А з пішоходами як?
– Чесно кажучи з пішоходами в Івано-Франківську все нормально. То нам, водіям, трохи важко. Подивіться скільки пішохідних переходів в місті є. Нанесли розмітку, люди вже звикли, вже знаю де можна переходити, а де не можна.
– В депо водіями працюють і жінки і чоловіки. Ви як водій-інструктор помічаєте різницю між тим як водять чоловіки і жінки?
– Скажу з власного досвіду. Є жінки, які водять краще за чоловіків. Жінки більше прислухаються, а чоловіки, як самозакохані пінгвіни. А ще є таке, що приходить людина влаштовуватись на роботу водієм, я їй відразу говорю «ти не можеш бути водієм». Просто бачу і все. Це досвід. Водієм не може бути кожен.
Є таблиця складності професій. Там на першому місці нейрохірург, водій тролейбуса на сьомому місці. Щоб ви розуміли, пілот на сімнадцятому.
– Чи були у вас ДТП за час роботи?
– Були. Найперша моя аварія – догнав мене «ЗІЛ». Тролейбусу нічого, а «ЗІЛу» кінець. Потім кілька разів в мене заїжджали. На Дністровській мав зіткнення…з «Лексусом». Нічого страшного не було, але на той час 10 сантиметрів фарби коштувало 350 гривень, а то був 2005 рік. Півзарплати пішло… Але зазвичай б’ють нас.
– А чи було так, щоб хтось постраждав?
– Було. Повертав біля «Велеса», а хлопець перебігав дорогу. Я різко гальмую, він вдаряється в мене. А в мене в салоні жіночка паде, потім мала відкритий перелом. А той хлопчина п’яний і ще й магнітофони крав. Я його зловив. Повикликав швидку, міліцію. Потім мав на пару годин тяганини з міліцією.
– Чи траплялись з вами надзвичайні ситуації?
– Якщо чесно говорити, то за 20 років роботи в мій тролейбус разів дев’ять била блискавка. В ні в кого не б’є, лише в мене. Як це не парадоксально, але факт.
Розказую випадок. Дуже гримить і блискає, а я на 8 працюю і стою біля «Олімпу». Дзвоню диспетчеру, кажу, що зупиняюсь, бо мене зараз «дістане». Диспетчер каже, щоб став на вокзалі. Поїхав, виконую розпорядження диспетчера. І що ви думаєте? Біля драмтеатру мене таки «дістало».
– Маєте в салоні іконку, вервицю. Чи маєте ритуали, чи прикмети, яких дотримуєтесь чи в які вірите?
– Вервичка тут, бо колись монахині забули величезний кульок з ними в салоні. Там був номер телефону, я подзвонив, віддав і вони мені дали її. Ця вервичка, то монахи їхали зі мною, розпитували, я їй розказував і вони так під враженнями дали мені.
Взагалі-то ми, тролейбусники, народ не забобонний, але кота-собаку і якщо голуб вдаряється в лобове скло, то чекай біди. Це діє безвідказно, як автомат Калашнікова. Або ти когось, або хтось тебе. За 20 років мені три рази голуб бився і я три рази мав ДТП протягом місяця.
– Чи були у вас коли-небудь думки про те, щоб змінити кермо тролейбуса на кермо маршрутки?
– Ні, не було. В депо всі хлопці мають категорії D, масово. І я собі міг зробити, з тим проблем нема. Але. Принципово не роблю. Якщо б я мав категорію D, я б вже не працював в тролейбусному депо жодного дня. Я б вже давно був на маршруті міжнародних перевезень. Приходили друзі, просили, казали, що зроблять паспорт, всі документи. Кажу їм ні. Я є водій тролейбуса.
РОЗМОВЛЯЛА: Софія ДЕЙЧАКІВСЬКА
ФОТО: Андрій ГРИНЬКІВ
ФОТО ТИЖНЯ
