Анастасія Соха — 33-річна юристка родом з Санкт-Петербурга. З 2018 року вона живе в Івано-Франківську і саме наше місто називає рідним. Вдень жінка працює операторкою “Нової пошти”, а після роботи волонтерить для ЗСУ.
Раніше Анастасія плела українським захисникам маскувальні сітки, але відчувала, що цієї допомоги недостатньо. Тому закупила всі необхідні компоненти й перетворила власну кухню на виробництво багаторазових грілок. За три місяці волонтерка відправила на фронт близько 700 кишенькових обігрівачів.
Як зрозуміла Україну
Анастасія переїхала в Україну у 2018 році. Її чоловік — франківець, а сама вона родом з Санкт-Петербурга. Майбутнє подружжя познайомилося в інтернеті й згодом вони разом поселилися на Прикарпатті.
Анастасія розмовляє чистою українською, адже почала вивчала мову ще до переїзду в Івано-Франківськ:
“У чоловіка у “Вайбері” є чат з його ріднею, і він мене туди додав. Спочатку я просто читала. Розуміла хіба окремі слова, які схожі з російськими. А потім, якщо хотіла щось написати, то писала не російською, а через перекладач. Вже в Україні, коли виходила у магазин чи ще кудись, я старалася говорити українською. Досить складно було, але все поступово. Ну а останній такий рубіж стався 24 лютого 2022 року. Я прокинулася, прочитала новини і все — більше російською взагалі не говорю”, — пригадує Анастасія Соха.
У Франківську Анастасія почала занурюватися в українській контекст й відкривати для себе історію з іншої, нашої перспективи:
“Я зацікавилася історією України. В росії ніколи, ніде не було навіть згадки про Голодомор, так ніби його не існувало. І то багато такого є, це лише приклад. Може, це пафосно прозвучить, але дійсно, у мене тут очі відкрилися. Хоча, навіть коли я в росії жила, мене дратувало, що по новинах завжди говорили як гірше в когось, а не як у нас. Мене дивувала ця величезна кількість суб’єктів у складі рф. Ну от нащо? У якутів добувають діаманти, а самі якути ледве виживають. Це все дуже неправильно. Я й раніше це розуміла, але зараз розумію багато… глибше, чи що”.
З початком повномасштабного вторгнення в Анастасії погіршилися стосунки з батьками. Через ідеологічні розбіжності вони не спілкуються вже майже рік:
“Коли у мене були сили на це, я намагалася щось їм донести, пояснити. Був такий проєкт у Міши Кацуріна “Папа поверь”, де розповідали, як говорити батькам про війну. Я навіть звідти деякі рекомендації брала, але потім зрозуміла, що немає сенсу щось доводити. Тому ми зовсім перестали контактувати. Хіба ось недавно мама привітала мене з Новим роком, але я їй не відповіла. Я просто не знаю як зараз спілкуватися, не зачіпаючи війну”.
Чому волонтерить
Анастасія Соха каже, що завжди відчувала обов’язок допомагати українській армії. Не раз приходила до церкви плести маскувальні сітки, а в листопаді 2023 року власноруч і за свій кошт почала виготовляти багаторазові грілки для ЗСУ:
“Це потрібно, щоб наші захисники не замерзали в окопах”, — пояснює Анастасія Соха.
Рецепт і процедуру виготовлення вона дізналася з “Тік-Току”:
“Я просто гортала стрічку й мені вибило відео, як жінки роблять багаторазові грілки. Подумала собі: “не так вже й складно. Може, і я зможу?”. В принципі, я завжди хотіла допомагати. Влітку ми у церкві плели сітки, а ще наш знайомий від 2014 року веде благодійний фонд “Свій за свого”, їм ми також помагали”, — пригадує Анастасія.
Що таке багаторазові грілки і як вони працюють
Багаторазова грілка — це пластиковий контейнер, завбільшки з долоню, наповнений розчином, який кристалізується й нагрівається при контакті з повітрям.
Щоб зробити хімічну грілку потрібні такі компоненти:
- ацетат натрію (саме ця речовина провокує теплову реакцію при контакті з повітрям. З 25 кілограмів можна зробити ±125 грілок) ;
- вода (130 грамів на кілограм ацетату);
- кольоровий барвник (не обов’язково, але так легше розрізняти грілки);
- дой-пак (або будь-яка теплопровідна місткість, що закривається герметично);
- активатор (пружинка, при згинанні якої відбувається хімічна реакція);
Навіть у польових умовах цей “кишеньковий” пристрій здатний забезпечувати воїна теплом близько двох-трьох годин. Хімічна грілка багаторазова, відносно недорога й проста у виробництві.
Аби її активувати, необхідно зігнути пружинку-активатор (якщо є) або просто розкрутити кришечку герметичного пакета. Після кожного використання грілку треба кілька хвилин проварити у воді, щоб кристали знову перейшли у рідкий стан. Цю процедуру можна повторювати безліч разів:
“Ось у мене є грілка, яку я вже шість разів активувала і вона працює. Це ніяк не впливає на якість. Головне — закривати кришку. Бо були випадки, що хлопці не закручували і тоді вона не гріє”.
За підрахунками Анастасії, собівартість однієї грілки складає приблизно 28 гривень, але ціна варіюється, оскільки компоненти часто змінюються, дорожчають чи дешевіють:
“Недавно мішок водного ацетату на 25 кілограмів коштував 2 425 гривень, а наступний з такою ж вагою — 1 900 гривень. Я не розумію, чому так, але для нас це дуже добре. 300 дой-паків я за 1842 гривні замовляла, без урахування пересилки, тут теж залежить де і скільки брати. А ще на собівартість впливає активатор — чи є він, чи немає, бо один десь 4 гривні коштує”, — говорить волонтерка.
Розвиток “кухонного виробництва”
Для першої, пробної партії усі інгредієнти Анастасія купила за свої гроші. Зокрема, замовила в інтернеті п’ять кілограмів ацетату натрію, сотню “дой-паків” і жовтий барвник. Цю суміш вона зварила в каструлі на кухні й розлила по “дой-паках”. Тоді вийшло рівно 40 грілок:
“Оці перші 40 штук я передала фонду. Вони краще знали кому їх роздати, бо безпосередньо спілкуються з хлопцями на фронті: дрони відправляють, різні посилки”.
Незабаром її домашнє виробництво стало “на конвеєр”. Волонтерка опублікувала відео й коротку історію у своїх соцмережах, а відтак самостійно вийшла на контакт з військовослужбовцями та небайдужими українцями, котрі зголосилися підтримати благодійну ініціативу:
“Так склалося, що люди, яким потрібні грілки, приходять через “Тік-Ток”, іноді це самі військові, іноді — їхні дружини. А люди, які роблять донати, навпаки, приходять з “Фейсбуку”. Ну і на роботі колеги часто докидають, якщо мені на щось не вистачає”, — зазначає Анастасія Соха.
Буває й таке, що бійці відмовляються брати грілки безплатно, а натомість пропонують задонатити на матеріали для наступної партії:
“Це моя така окрема любов, коли самі військові намагаються підтримати. Я раз вийшла за продуктами в “АТБ”, стою в черзі, а поруч двоє чоловіків у формі. Один купляв устілки з підігрівом, пожартував до продавчині, що їм заборонено хворіти. Ну я тоді їм розповіла: так і так, роблю грілки, запропонувала принести хоча б десять штук. Він настояв, що хіба купити їх по собівартості й скинув на карту 280 гривень. А наступного дня пише: “треба більше таких”. Я віддала всі, що мала, а він знову закинув повну суму. Недавно за ці його гроші замовила ще ацетату”, — ділиться спогадами Анастасія.
Як про грілки відгукуються військові
Сергій Філь пояснює, що наполягав на оплаті грілок, бо наразі перебуває не на передовій, а на військових навчаннях. Тож розуміє, що ближче до лінії зіткнення є люди, яким ці грілки значно необхідніші:
“Нас відправляють у ліси на цілодобові заняття, деколи й на дві доби. Ми беремо грілки з собою, бо я ж не тільки собі купував, а хлопцям теж. Вночі у лісі буває дуже холодно, але це не так критично, щоб безплатно брати. Хоча потім ми ці грілки можемо привезти собі у зону бойових завдань, вони ж багаторазові йдуть”, — каже військовий.
За словами Сергія, існує безліч способів використовувати грілки. Ними можна нагрівати одяг, спальні мішки та навіть взуття:
“Я кладу дві штуки просто в кишені. Але, чисто теоретично, у взуття їх також можна ставити, доки не затверділи. Спочатку воно ж еластичне, тому може підлаштуватись під стопу. Словом, ми дуже задоволенні, це корисна і практична річ. Перші півтори години вони так гріють, що аж пече, з часом тепло трохи слабшає, хоча ще годину точно є. Великий плюс, що ці грілки можна використовувати багато разів. Мінус хіба у тому, що для поновлення треба опустити в окріп, але не завжди є можливість кип’ятити воду”, — говорить Сергій Філь.
Анастасія Соха має намір масштабувати своє волонтерство і поділитися знаннями з іншими охочими, тож завжди рада до спілкування щодо роботи саморобних грілок.
ФОТО ТИЖНЯ
