Психологиня Оксана Бриндзак та ветеран Андрій Фармуга провели навчальний тренінг для цивільних про основні правила комунікації з людьми, які мають військовий досвід.
Про це пише Галка з місця.
У просторі “ветераницивільні ПЕТРОС” відбувся перший пілотний тренінг з питань комунікації між цивільними та людьми з військовим досвідом. Захід був організований у відповідь на численні запити від родичів військових, працедавців та звичайних громадян, які відчувають труднощі у спілкуванні з ветеранами.
“Дуже часто люди не знають, що сказати, бояться якось образити чи тригернути ветерана. У людей просто не вистачає інформації, а як ми знаємо, нас лякає те, чого ми не знаємо. Тому комунікація не складається”, – пояснює Андрій Фармуга, координатор ветеранського напрямку платформи “Тепло міста” та сам ветеран.
Під час двогодинного тренінгу експерти розповіли про особливості сприйняття та реакцій людей, які пережили бойові дії, а також поділилися практичними порадами щодо взаємодії з ними.
Що не варто робити при спілкуванні з ветеранами:
- Не розпитуйте про бойовий досвід – це одна з найчастіших помилок. “Питання на зразок ‘де ти воював?’ чи ‘що ти там робив?’ можуть сприйматися як допит та порушувати особисті кордони. Повірте, якщо ветеран захоче поділитися цим досвідом, він сам про це розкаже, але для цього потрібна довіра до співрозмовника”, – зазначає Андрій Фармуга.
- Уникайте надмірної жалості та знецінення – ставлення до ветеранів як до “бідних і нещасних” є образливим. “Люди, які пройшли пекло на землі, дуже самодостатні, і їм неприємно чути такі слова. Цивільні з щирими намірами часто ‘наносять добро’, намагаючись або ‘взяти ветерана на руки’, або ‘посадити собі на шию’, що призводить до негативних наслідків для обох сторін”, – наголошує Андрій.
- Не створюйте непередбачуваних ситуацій – раптові дії, гучні звуки, різкі рухи можуть викликати стресові реакції. “Якщо я раптом схоплю Андрія за руку, він може реагувати рефлекторно, бо в нього спрацьовує військовий рефлекс. У військових часто відбувається миттєва реакція ‘ситуація-поведінка’, без проміжного етапу обдумування”, – пояснює психологиня Оксана Бриндзак.
- Не обговорюйте політику та релігію – ці теми є особливо чутливими і можуть спровокувати конфлікт. “Дуже важливо просто приймаюче ставитись до ветеранів. Вони можуть мати різні погляди на ці питання, і краще їх не торкатися”, – радить Оксана.
- Не тисніть та не нав’язуйте допомогу – надмірна увага і прагнення допомогти часто сприймаються як нав’язування. “Замість того, щоб говорити ‘Я можу тобі допомогти’, краще запитати ‘Чи можу я тобі якось бути корисним?'”, – рекомендує психологиня.
Як правильно будувати комунікацію:
Експерти радять будувати комунікацію на основі довіри.
“Інколи достатньо просто бути присутнім. Якщо ветеран просить: ‘Просто посидь зі мною 10 хвилин’, то іноді краще просто мовчки побути поруч”, – ділиться досвідом Оксана Бриндзак.
За словами психологині, важливо розуміти, що відбувається з мозком людини після участі у бойових діях, зокрема, чому з’являється апатія, як працювати з нею, та як допомогти при панічних атаках.
Організатори планують зробити такі тренінги регулярними, оскільки повна програма може тривати до 6 годин і включати глибший аналіз нейропсихологічних аспектів. Наступний тренінг буде присвячений тому, як допомогти при панічних атаках.
Серед аудиторії заходу були родичі військових, працедавці, HR-спеціалісти, працівники державних установ та інші категорії громадян, які спілкуються з ветеранами.
“Особливу увагу ми приділяємо працівникам ‘першої лінії’ – співробітникам державних установ та органів місцевого самоврядування, до яких людина після війни звертається для оформлення пільг чи отримання медичної допомоги. Для них така інформація особливо актуальна”, – підкреслив Андрій Фармуга.
