Стас Ковановський – франківський волонтер, який організовує збори для військових та особисто відправляє допомогу на передову. Чоловік не є членом будь-яких фондів чи організацій, однак це не завадило йому за підтримки українців вже місяцями передавати автомобілі, дрони, засоби зв’язку та живлення для багатьох підрозділів.
Стас разом з товаришем Назаром Сморжанюком розповіли “Галці”, наскільки важлива комунікація людей в тилу з військовими на фронті, та про те, як прикарпатці працюють над спільною метою – наблизити перемогу у війні.
Перший збір був спонтанним
– Стасе, як почалось ваше волонтерство? Чи була одразу ціль займатися цим на постійній і довгостроковій основі?
– Спершу це була локальна допомога. Ми допомагали одному артилерійському підрозділу, а далі роботи ставало все більше і більше. Ми не знали, скільки це буде продовжуватись і на скільки затягнеться війна.
Перший збір був спонтанним. Відкрив його у фейсбуці та розраховував на підтримку своїх знайомих, друзів айтішників. Сам я працюю кондитером, готую смаколики. Тоді ми закривали мінімальні потреби військових. Банально якийсь одяг, форма, берці. Тоді мова навіть не йшла про засоби зв’язку чи зарядні станції і тому подібне.
У мене є товариш з організації «Свій за свого» Юрій Анушкевичус. Вони ведуть волонтерську діяльність з 2014 року. Я радився з ним, як це все відбувається і який процес, дізнавався деякі нюанси та деталі, де і що можна купити необхідне. Він підказував мені і, так би мовити, надав старт моєму волонтерству.
На початках військові більше потребували банальних речей: їжа, гігієна. Зараз хлопцям більше потрібно транспорт, дрони, генератори, засоби зв’язку, старлінки, рації.
– Які труднощі виникали на початку волонтерства?
– Труднощі полягали в нерозумінні: де і що знайти, де і що закупити. Важко було знайти нормальних постачальників. Багато непорядних людей хочуть заробляти на війні. Я зважував всі “за” і “проти”, дізнавався, шукав різних постачальників, де дешевше, де якісніше. І, мабуть, в цьому якраз найбільші труднощі були.
Зараз все вже більш-менш налагоджено.
Передаємо з рук в руки
– Ваша робота зосереджена здебільшого на допомозі 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді?
– Ми й іншим бригадам допомагаємо, але так склалося, що найбільше – 10-ій бригаді.
Хлопці дають нам запити, ми їх виконуємо і самі їм привозимо. Є такі волонтери, які поштою доставляють. А ми самі все веземо. З рук в руки передаємо. Ми безпосередньо ночуємо там під звуками обстрілів.
Відповідні фотозвіти, відеозвіти військові роблять.
– Як зараз відгукуються люди на ваші збори? Від кого отримуєте найбільше допомоги?
– Стас: Я організовую збори у фейсбуці та інстаграмі. Відкликаються на збори здебільшого друзі, колеги. Мабуть, 90% людей з Франківська. Це не така кількість людей, як у великих фондах. Це все “свої люди” і їхні друзі. Вони бачать, наскільки важливу роботу ми робимо.
Ми часто їздимо на передову і постійно звітуємось про роботу: демонструємо фото, відео. Люди бачать, наскільки велика робота зроблена нами. І вони нам довіряють.
– Назар: Також багато людей допомагають не лише коштами: обслуговують машини, надають безплатно фарбу та закривають інші потреби. Обсяг інформації такий великий, що неможливо навіть це все вмістити. Люди дуже допомагають.
– Стас Ковановський: Хотів би відзначити деякі СТО. Наші товариші – автосервіс “No Limit”, вони дуже допомагають. Багато машин вони поремонтували та багато пофарбували. Хлопці там дійсно патріоти своєї справи. Також хочу відзначити станцію “Альянс-ІФ Volkswagen”. Вони також професіонали своєї справи. Ми не хочемо все навантаження кидати на одну станцію, а розподіляємо роботу, і люди там фінансують, допомагають з ремонтом.
Так що наш Франківськ, мені здається, одне з найпатріотичніших міст. Також відправляли машини у Дніпро на ремонт. Там, на жаль, з цим все плачевно. Там всі хочуть заробляти гроші. Допомагати мало хто хоче.
Також завдяки нашим друзям Тетяні Фреїшин та Анні Масляк відправляємо військовим якісні сітки для гармат зі спеціальної тканини.
– Назар: Відмічу, що Стас дуже чітко звітує. Кожна людина хоче бачити, що вона справді допомогла і який результат. Звіт займає багато часу. Але стараємося по максимуму звітувати. Також передаємо від хлопців подяки. Ми виконуємо певну функцію в такій великій машині, яка працює для перемоги над ворогом.
– Стас: Кожен має бути на своєму місці. Кожен безпосередньо робить свою роботу. На жаль, ми не можемо цілодобово волонтерити. В нас виходить так, що перша зміна волонтерка, а друга зміна власна робота. Так практично кожен день.
Ті люди, які, наприклад, працюють цілий день, вони можуть допомагати фінансово. І їхній вклад теж дуже важливий. Наприклад, в мене є друзі, які донатять великі суми. Бувало таке, що 70 і 100 тисяч гривень мені надсилали. Також наші військові розуміють, що кожна людина має бути на своєму місці.
Робота кожного компонується в одне велике ціле і дає результат.
– Що кажуть наші військові на фронті про війну і тил?
– Стас Ковановський: Військові на передовій постійно нас чекають. Вони кажуть: «Приїжджайте до нас просто так, поспілкуватися, нам навіть нічого не треба». Тобто вони отримують якусь енергетику від нас. Переключатись потрібно. Бо то постійно так важко там перебувати. Наша десята бригада вже більше року на позиціях на Бахмутському напрямку. І їх ніхто не виводив, тобто вони там працюють і напрямок дійсно дуже важкий. А лінія фронту – близько 25-ти кілометрів вони тримають.
Так, вони добряки. Кажуть: «Стас, все по можливості. Якщо у вас вийде щось привезти – привозьте». Немає такого, що «зробіть нам то, зробіть нам се, нам треба 20 дронів, 20 машин», а кажуть, що «все по можливості». Таким людям і хочеться допомагати, бо вони, так би мовити, «не наглі».
– Хто допомагає з логістикою, коштами на дорогу, доставку?
– Стас: В мене є товариш Олег у Німеччині. Він закриває всі питання по логістиці та доставці через кордон. Якщо, наприклад, ми їдемо на передову, нам потрібна велика кількість палива. Інколи відкриваємо збір на дорогу. Люди допомагають. Інколи допомагають наші друзі. Дехто каже: “Стас, приїжджайте до нас на заправку, ми заправимо”. Зокрема можемо відзначити заправку “VT petroleum”.
Загалом люди у Франківську дуже допомагають. Вони бачать, яку ми роботу робимо. Слідкують і хочуть зробити свій внесок у допомогу. Без цього було б дуже важко.
Люди змучились фінансово і психологічно
– Чи стало зараз важче збирати кошти на допомогу військовим? Кажуть, донатів меншає?
– Стас Ковановський: Так, стало важче. Мені здається, тут є декілька факторів. Перший фактор – люди вже трішки змучились фінансово і психологічно. Все ж таки війна вже більше року триває. І люди не можуть постійно донатити, їм ж треба за щось жити.
А другий фактор – можливо є категорія людей, які звикли до війни. Вже реагують не так як на початку. Тоді був якийсь адреналін. Але зараз треба теж невтомно допомагати і максимально швидко виграти цю війну. Бачимо, що війна вже затягується.
– Назар: Не треба забувати про війну. Ми розуміємо, що живемо, дякувати Богу, у мирному місті. В нас все добре, але ціну цього ми завжди мусимо пам’ятати й цінувати роботу кожного, кожної людини. А те, що роблять військові – безцінне, і велика їм шана та подяка.
Для військових важливо, щоб люди бачили та розуміли їхню роботу. Ми стикаємося із війною, їздячи на передову до військових, та не маємо морального права забутися, бо бачимо, як наші захисники цілодобово працюють. Люди повинні виділити хоча б якусь частину часу чи фінансів. Це те маленьке, що ми можемо зробити.
Моя думка така, що людям в тилу не треба звикати до війни, і якщо немає можливості допомагати, треба старатися. Бо кожен раз, як щось передаємо хлопцям, то хлопці це відчувають. Бо морально встояти в цій ситуації дуже важко, і віддаєм належне нашим військовим.
– Стас: Якби люди з тилу поїхали на передову, то вони побачили б, в яких умовах військові перебувають. Тоді я думаю, що ми війну б набагато швидше виграли. Люди б більше допомагали. Думка людей би змінилася.
Ми їздимо, спілкуємося з військовими, і ми це все бачимо безпосередньо на передових позиціях. Нам совість не може дозволити опустити руки та не допомагати хлопцям. Ми мусимо продовжувати їх підтримувати.
– З якими ви труднощами стикаєтесь у допомозі воїнам?
– Стас Ковановський: Постійно виникають проблеми з транспортом. Це, на жаль, розхідний матеріал. Ми повинні купляти автівки, але це не так легко зробити, оскільки з кожним місяцем, з кожним днем все менше і менше транспорту в Європі. Ми стараємося знайти нормальну машину закордоном, домовитись, щоб її сюди пригнали. Це також непросто. І вже тут ми її ремонтуємо, готуємо до поїздки. Також стараємось запакувати її необхідними речами.
– На вашу думку, в чому зараз найбільша потреба на передовій?
– Стас: Дрони – це найнеобхідніша річ. Під час штурмових дій наші військові можуть за день 5-7 дронів втратити. Ворог сильний, і не треба його недооцінювати. Ворогів, на жаль, дуже забезпечує Китай. І в них є потужна техніка, а дронів у них, на жаль, в рази більше.
Також наші військові найбільше потребують засобів зв’язку, старлінки, зарядні станції, інверторні генератори. З харчуванням у хлопців проблем немає. Все інше треба максимально більше. Кожен день втрати йдуть по дронах.
А дрони, нагадаю, це очі наших військових. Один дрон може врятувати 20 життів. Тобто краще відправити його на завдання і втратити, ніж відправити 10 чоловік умовно у розвідку, і ніхто не повернеться. Тому ми зробили акцент на дрони, машини, та інші розхідні матеріали.
– Назар: Насправді у хлопців теж дуже багато витрат. Вони ремонтують машини за свій рахунок. Також амуніцію можуть купляти самостійно. Все дуже дороге. Наприклад, якщо проблеми зі спиною у людини, то їй потрібно купити облегшені плити, які коштують від тисячі євро. Це для розуміння, які витрати у військових.
– Знаю, що ви співпрацювали зі стрімером OLDboi, який також активно допомагає зборами для ЗСУ. Як ви з ним познайомились, як почали разом працювати?
– Стас: З Мішею OLDboi мене познайомив мій друг дитинства. Якось так співпало. Також Міша OLDboi допомагає моєму товаришу Юрі Анушкевичусу з фонду «Свій за свого». З OLDboі працюємо у колоборації разом. Він робить під нас збори, під наші потреби. Якщо в нас є великі запити, то Міша завжди виручає, допомагає. Ми купляємо, наприклад, на розіграш різні геймерські консолі, і, відповідно, вже він зі своєю аудиторією робить збір. І дуже в цьому виручає.
– Що б хотіли сказати нашим читачам та землякам?
– Назар: Те, що ми доставляємо допомогу від людей, хлопці це все відчувають. І бачать, якщо за ними справді така підтримка, то вони відчувають і розуміють, яку вони справу роблять. Це дає їм тільки мотивації. Ми всі розуміємо, наскільки важко. Ця війна йде на виснаження.
Ми мусимо показати український дух і підтримувати наших військових. Ми такі ж люди, ті хто не воює, мусимо бути такі ж незламні, як і наші захисники та захисниці.
– Стас: Наші військові дуже вмотивовані та не збираються здаватися. Вони йдуть до кінця і дуже дякують за те, що їх підтримують люди. Захисника бачать, і ми так само розповідаємо про те, що люди підтримують, кидають донати. Навіть багато хто останні гроші віддає. Вони це дуже цінують.
Військовим на передовій потрібно більше комунікації, щоб люди в тилу розуміли і бачили, що там в них, яку роботу вони виконують, що війна не закінчена. Людям в тилу треба це доносити.
Також військові нам стараються постійно передавати якісь сувеніри, подарунки для людей, які донатять. Ми вже понад двісті подяк замовили. Передали людям, які допомагають і підтримують. Стараємось не забувати про це, оскільки перемога у війні – це робота колективна.
Тримаємось досі завдяки людям, які підтримують фінансово, інформаційно, логістично і так далі.
Зараз Стас Ковановський відкрив черговий важливий збір на два безпілотники DJI Mavic 3 або Combo для 109-го батальйону 10-ої бригади. Просимо долучитися!
https://send.monobank.ua/jar/femFCm5c5
Розмовляв Андрій Макітра
Фото Юрія Валька
Читайте також: Автівки, зарядні станції та дрони-камікадзе: франківські волонтери доставили військовим допомогу на Донеччину (ФОТО)
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
