Авторка і ведуча гумористичного відеоблогу, виконавиця колоритних пісень Ірина Вихованець завдяки своїй участі в національному відборі Євробачення 2023 стала відома всій Україні. Ми поспілкувалися з нею про те, як Pianoбой допоміг FIINKA потрапити на Євробачення, чи залишився у Києві пафос щодо “приїжджих” та як Ліжник ТV став успішним у Youtube.
– В інтерв’ю для сайту Ogogo у 2019 році ти сказала: “Мені дзвонили з загального відбору на Євробачення, з онлайн-відбору. Спитали, чи є у мене ще пісні. Я кажу: “нєє”. Я не мітила на Євробачення, але якщо людям це зайде, то буду щаслива”. Виходить, що людям зайшло?
– Виходить, що так. Але я не мітила й на цьогорічне Євробачення – ніколи не мітила. Мені здається, що в Україні занадто серйозне ставлення до цього конкурсу. Але я почала прислухатися до людей у своїх соцмереж і якщо люди так вважають, значить добре – спробуємо піти на конкурс.
Але мене підштовхнула Аня (менеджерка – ред.). Я не хотіла, а вона сказала: “Спробуй. Якщо ти проходиш – це доля”. І наша заявка, з-поміж 384, пройшла.
Як це все було. Пісня “Довбуш” у мене вже була рік. Я не знаю, які вищі сили мене вели, але я її ніде не світила, хоча вже і кліп був готовий. Вже й реліз було назначено – мав вийти за два дні після того, як я подала заявку (на Євробачення – ред.).
Я не цікавилася правилами Євробачення й не знала, що має бути пісня, яку ще ніхто не чув. Хотіла подати “Гуцулія рулит” і тут таким дрібоньким шрифтом написано “у конкурсі беруть участь пісні, які не використовувалися раніше”. І кинула “Довбуша” – в останні дві години останнього дня прийому заявок.
Чому там мала звучати моя пісня – це я знала чітко. Гуцули їхали штучно виведені, як я кажу.
Руслана, Kalush, який вдів кептар і вже гуцул. Пісні мені їхні подобаються, але, подивимося правді у вічі, вони не гуцули.
Ще ми їздили на живі прослуховування, у залі сидів Ріаnобой. Я трішки переживала, що більше буде київського цього всього (пафосу – ред.), дуже не хотіла в цю двіжуху попадати. Не було. Взагалі, протягом усього Євробачення.
Мені здається, що війна трошки всіх порівняла.
Словом, пройшли живі прослуховування й нам сказали, що ми в десятці.
– Ключову роль відіграв Ріаnобой?
– Так. Він відібрав нашу пісню з 384 представлених. На живих прослуховуваннях просив ще, плескав – було круто!
Файний чоловік, дуже відрізняється від того, що нам показують в тєліку. Добрий, свій, приємний, файний. Що ще можна про нього сказати, як він відібрав мою пісню (сміється – ред.).
– Ти знайшла для себе і команди спонсора? Скільки коштує бути на відборі до Євробачення?
– Нас їхала команда з семи осіб. З Франківськ до Києва ми катосили туди-сюди потягами разів п’ять-шість. Чисто прикиньте собі, що це коштує.
Ми шукали собі спонсорів. У першу чергу звернулися до міської влади, але нам відмовили – війна. Найперше, ми просили про інформаційну підтримку, мовляв, франківка на нацвідборі до Євробачення. Плюс ми просили грошей – хоча б на дорогу. Сказали, що немає – ну то й все.
Марцінків каже, що підтримує дуже українське: мову, культуру тощо. Я була впевнена, що мене з моїм посилом точно підтримає, але ні.
– Четверте місце на нацвідборі. Як вважаєш, ти перевершила себе чи могло б бути краще?
– Завжди може бути краще, але якби я за це задумувалась, то здурів би на голову. Я зрозуміла, що можна зробити чисто з технічної сторони, як то все виглядає на тєліку, як то все працює…
Четверте місце, після трьох медійних людей, які вже два-три рази пробувалися на Євробачення – для мене, яка ніколи не їздила на такі конкурси, це дуже круто.
З іншого боку, з нацвідбору пісня “Довбуш” найбільше завірусилася – пісня сама за себе говорить.
– Тебе впізнають на вулицях?
– Та вже давненько. Бувають й смішні випадки. Наприклад, якось жінка підійшла й каже: “Це ж Ви – та, що з ковром”. Я кажу: “Ви мене з Аладдіном плутаєте”. Якось в маршрутці заснула – сфоткали мене з відкритим ротом.
Найулюбленіша моя історія, це коли ми виступали на весіллі. Я пішла до вбиральні і якийсь чоловік під кабінку телефон підсунув. Різне бувало.
– Ти звикла до тих дискусій, але вони досі не вщухають. Під кожним твоїм відео чи під новиною про тебе прилітає, що це знущання з української мови. Чи є у тебе універсальна відповідь на це?
– Універсальної немає, але я просто вже перестала відповідати. Я часто підіймаю цю тему у соцмережах, люблю нагадати, пояснити.
Що це все наративи радянщини, які з нас ніяк не вийдуть. А гуцульський діалект – це навпаки наше таке повернення до забутої мови.
Що далеко ходити? У мене є захищена наукова робота по моєму діалекту. Написала студентка і виграла у конкурсі Малої академії наук по Ліжник TV.
Мені часто пишуть з філологічних факультетів з подякою за збереження діалекту. Всі ми розуміємо, що мова – це і є нація. Так само Гуцульщина буде існувати, поки є діалект.
Чи багато зараз молоді відкриє наукову роботу, піде в бібліотеку? Я думаю, що нє. А чи багато зараз знають пісню “Довбуш”? У соцмереж багато відео знаходжу, де розбирають слова з цієї пісні. Якщо я дала цьому поштовх – я собі тихонько тішуся.
– Тебе це надихає?
– Певно що.
Коли, наприклад, пишуть: “Я перестала соромитися свого слобожанського діалекту”. Я навіть не знаю, як він звучить нормально. А як я маю знати, де нам по телевізору його показують? Я пів дитинства дивилася якихось Ракеток, якусь ще холєру – де я маю знати про слобожанський діалект? А я хочу знати! І таких прикладів дуже багато.
Ще я страшне люблю, коли мені починають нагадувати словечка: “Пані Ірино, я Вас люблю, але слова “тоже” не існує, слово “каждий” – це російське”. У мене на такий випадок є цитати з творів Стефаника, цитати з творів Франка. Я це просто кидаю і все – тишина.
Є можливість людям подивитися трішки ширше на нашу мову. Словом, я рада що причетна до цього тепер.
– Мені сподобалася твоя думка, що ти жартуєш діалектом, а не з діалекту.
– Так. І це було складно спочатку зрозуміти й мені часто писали: “Ой, знову гумор про село, висміюють село”. Але потрібно було подивитися більше випусків, щоб зрозуміти.
Я може не вкладала спочатку глибокий сенс про це, але те, що я не хотіла сміятися з села – це однозначно. Я не розумію, з чого там сміятися.
Так собі сварлива, криклива гуцулка з таким самим чоловіком – яких в літературних творах чимало. От і я собі такого персонажа придумала. Але я крізь це хотіла дуже багато соціальних тем підняти, висміяти й говорити. Одна з них, яка завірусилася й через яку мій TikTok заблокували, якраз коли я починала тему російської мови, музики в Україні…
Між нашими блогерами, які дуже привітно танцювали під ті всі тренди – я була як біла ворона. Я своє розуміла, що роблю і, як бачите, була права.
– Я пам’ятаю, ти була засмучена, що велика увага до артистів, які до 23 лютого 2022 року співали російською, а тут вони раптом стали гіперпопулярними, бо перейшли на українську.
– Я дотепер злощуся за це. Дуже тонка межа: може дійсно хтось щось зрозумів для себе, може хтось не зрозумів, а треба перестрибнути. Мені здається, люди не дурні й не тупі – цю фальш ти відчуваєш.
А що з тими людьми, які завжди за Україну топили і які просто говорили цю абсурдну фразу “підтримайте українське в Україні”? Ми, бо я одна з них, мали б на порядок бути вище від всіх, мовляв, “дякуємо, що відкривали нам очі”. А виходить, що нічого не змінилося – ми тепер ще й дякуємо тим, хто перейшов з російської.
– Але твій результат на Євробаченні показав, що є здвиг у кращу сторону?
– Звичайно. Але, якби не війна, не знати, чи взагалі б молодих артистів розглядали.
– А Юрко (чоловік Ірини – Юрій Вихованець – ред.), фактор його який є?
– Колись він монтував, але я вже доробилася, що сама вже навчилася монтувати. Все, що ви бачите, я сама роблю: пишу сценарії, монтую, сама все знімаю.
Юрко допомагає завжди, радить. Він як дає добро – піде пісня, як нє – то нє.
– Чи часто сваритеся через творчі речі?
– Через творчі точно не сваримося.
– Чому FIINKA не співає на “стометрівці” чи якихось заходах?
– Я ніколи не хотіла це робити. Це конче для популярності треба?
Я скажу, яка у мене була мета. Я там сильно хотіла грати в театрі, бути актором – була просто одержима цим.
Я поклони в церкві била, щоб бути актрисою.
Але мені здається, що я якось неправильно запит у космос посилала – казала, що хочу в театр, але не казала, що там хочу робити (сміється – ред.).
Дуже шкодую, що потратила там свій час, бо було відразу ясно, що мені ролей давати не будуть, і треба було розвертатися і йти геть. Я пропрацювала там сезон, мене шляк трафив і я своє почала робити.
Я йшла з театру з 300% впевненістю, що я собі своє зроблю.
– У тебе немає спільних пісень з українськими, локальними виконавцями.
– Насправді, у такому стилі, як я співаю, не так вже й багато виконавців. З місцевих точно ніхто. Вже є запити не від місцевих, ми їх розглядаємо, але я напевно що сама запропоную декільком артистам (співпрацю – ред.). Ще поки не можу сказати кому, але таке я буду робити точно.
Розумію, що тему діалекту треба поширювати далі й в цьому мені знадобиться хтось не з Франківська.
– У соцмережах можемо побачити коментарі, що “FIINKA – це черговий Kalush, Alina Pash, Руслана. Як ти це бачиш, яка різниця між вами?
– Руслана – це попмузика, яка 20 років тому була. Alina Pash – це Закарпаття, це містика, якась своя двіжуха, своя історія. Kalush – без діалекту.
FIINKA – це Гуцульщина, гумор, філософія життя, Прикарпаття, діалект – і такого досі не було.
– Аналізував твій ютуб-канал. Я б не сказав, що він різко виріс у зв’язку із Євробаченням. Ці три роки він поступово зростав. Розкажи про феномен свого ютубу.
– Якщо Ви дивилися мій ютуб, напевно помітили “суперякість зйомки”. Мені здається, в цьому є свій шарм. Я досі не маю команди й все, що було, це хороший сценарій, який я сама пишу. Юрко часом допомагає мені підредагувати щось, послухати, як слухач. І він цей голос за кадром, який допомагає скрасити картинку. Ми працювали як актори й на тому кінець.
Я думаю, що результат цьому – це інтенсивність викладання відео раз на тиждень. Я Вам скажу, що це суперскладно, не маючи команди. Я ще й загнала себе у таку ситуацію, що в кожному випуску я використовую нові фрази й нові цитати.
У мене якраз малий народився і я той перший рік життя щотижня випускала відео. Пройшов рік і я просто здохла, чотири місяці не могла на себе телефон направити й сказати: “Слава Йсу” – як то кажуть, вигоріла. Після того випуски виходили рідше, але були довшими, а зараз Ліжник TV й зовсім не з’являється. Я просто зрозуміла, що нехай він виходить рідше, але якісніше і з задоволенням, ніж буду робити контент заради контенту.
Нічого з того, що ви бачите в моїх соцмережах, я не рекламувала. Максимум, що я попросила перший раз, коли вийшла пісня “Бий москаля”, по знайомих блогерах поширити. А вийшла пісня “Плакала”, я ніяк її не просувала, й за добу вона набрала півмільйона переглядів.
Просто, мені здається, якщо людям заходить – то й весь секрет.
– Зараз ти їдеш у тур. Для чого він тобі?
– Любий порєдний артист має мати концерти.
Я завжди казала, не пишіть мені “блогер”, прошу щиросердечно. Бо забери в блогера телефон – кінець, забери в мене телефон – я поїду на концерт.
По-перше, є запит. Люди просять, люди чекають. По-друге, є вже альбом написаний, люди знають пісні. Здалося б. Плюс, є реальна можливість задонатити на армію.
“Хмельницький, якщо Ви це дивитеся, ми повністю всі кошти з концерту у Вашому місті передаємо на ЗСУ”.
– Ти тепер більше блогерка чи співачка?
– У мене аж серце зловило на слові “блогерка”. Я то вчилася на акторку: на студії записуватися, працювати в кадрі, співи, вокал, танці – все, що я вчила. На що я не вчилася точно – то на блогерку.
Блогерство – це як можливість заробити, якщо тобі Марцінків гроші не дає (сміється – ред.).
– Які у тебе плани на цей рік? Можливо, концерти за кордоном?
– Я б хотіла.
У планах – написати якнайбільше пісень, зняти на то якнайбільше кліпів та й дуже здалося б виграти ту войну, бо вона дуже мішає всім.
– А Ліжник TV?
– Не знаю. Це залежить від всього – від подій в Україні, до мого внутрішнього стану. Як мені буде щось смішне, я то зроблю.
– Який легший шлях монетизації себе? Записувати пісні чи вести Ліжник TV, де можна інтегрувати рекламу?
– Думаю, що одне з другим дуже пов’язане. Але, по-тихеньку, хоче перейти до співу, бо мені насправді воно вже зараз ближче і цікавіше.
А що там буде по грошах… Думаєте, я думала за гроші, коли Ліжник робила? Не думала. Так само й з піснями. Хоча, трохи думаю, бо треба ж ще кліп якось зняти.
Відеоподкаст “Франківські теревені”. Говоримо у Франківську про Франківськ і франківців. І не тільки! Політики, комунальники, авторагулі, хабарники – начувайтеся! Героям, волонтерам, просто небайдужим франківцям – слава!
Проєкт створюється за підтримки Media Development Foundation.
Читайте також: “Минуле — то істинна правда про нас”: як кушнір з Коломийщини Михайло Вінтонюк відроджує давнє ремесло і зв’язок з предками (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
