Порцелянові, скляні, гіпсові, солом’яні, тканинні, дерев’яні, зі шкіри чи викладені із кавових зерен… І кожен з історією. Тисячі янголів містяться у трьох невеличких приміщеннях незвичайного музею Долини – “Резиденції янголів”.
Заснувала його переселенка Олена Стеценко з Кремінної, що на Луганщині. Вона колекціонує янголят із 2014. Разом з нею вони переїздили вже двічі, й у грудні 2023 році колекція знайшла нове місце у Долині.
Резиденція янголів з усього світу
“Музей на крилах” розпочався у 2014 році з ідеї доньки Олени – Поліни Туфекчі. Олена згадує, що донька любила малювати різних янголят, а у 9 років написала такий вірш:
“Так мало мирних років в нашій історії
Так багато болі, втрат на нашій території
Від війни в нас така вже втома
Янголи, повертайтесь додому”, – декламує Олена Стеценко.
21 листопада 2015 року, у свято собору Архистратига Михаїла, у Кремінній відкрили “Музей на крилах”. Потім возили виставки по всій країні, й, як жартує Олена: “як корабель назвали – так він і плив”. На початку повномасштабного вторгнення експонати були в Києві на виставці. Вже звідти вони шукали “нового дому”. Коли відкривались Долині, вирішили назватись “Резиденцією янголів”. Тобто, місце, де буде їх постійний осідок.
“Коли виїздили у березні 2023 року, то обрали Прикарпаття, тому що з Новоселиці була одна з волонтерок моєї організації. Місто мені дуже сподобалось. Ми хочемо, щоб саме в Долині люди знаходили янголяток, щоб тут були фестивалі янголів, аби тут була найбільша ікона з янголом…”, – ділиться Олена.
Проте, вивезти все до Долини не вдалося. За словами Олени, у Долині десь 85% від всієї колекції. Решта залишилась на Київщині. Те, що вивезли, частину виставили, а решта – на змінну експозицію.
Це не перший раз, коли музею та його засновницям доводиться переїздити. Спершу виїхали із Луганська до Кремінної, а після повномасштабного вторгнення – до Долини. У Луганську пані Олена займалася військово-патріотичним вихованням серед школярів та молоді і керувала волонтерською організацією “Громадянський корпус”, тож на початку окупації у її помешканні проводили обшуки.
“Музей породжений війною. Ми вже десять років не були у своїй квартирі в Луганську і вже два на Кремінщині. Коли виїздила у 2014 році, повернутися вже не мала можливості, бо була у списках окупантів. У мене націоналізоване майно: дві квартири. Той, хто мав чітку українську позицію, в тих перших і були обшуки”, – ділиться Олена.
У трьох виставкових залах міститься сотні ангелів зі всього світу. За десять років їх вдалося назбирати експонатів із 75 країн світу в більш ніж 30 техніках: фігурки, ікони, картини художників та дітей, роботи військових із використаних снарядів…
Янголи розповідають історії
У кожного янгола своя історія. Пані Олена хоче поділитися усіма, бо вони для неї не менш важливі, ніж сама колекція.
Олена ділиться, що кожного разу запитує у відвідувачів про те, який янгол їм сподобався найбільше й чи не всі називають зробленого з мішковини. Його передала Олені донька правоохоронця із Лисичанська, який загинув у 2014 році.
“Віталій Петренко був керівником слідчого відділу Лисичанська. Команд ніяких не було з Києва тоді, а бажання щось змінювати у справжніх офіцерів було. Він вивіз кримінальні справи і всю документацію з Лисичанська. По дорозі на службу його викрали й вбили. До вбивства був причетний його ж кум”, – ділиться засновниця музею.
Якісь ангелики виготовляли, аби вижити:
“Таких янголиків виробляла актриса луганського театру, яка в 2014-му році виїхала. Жінка, яка звикла до овації, шампанського, квітів, виїхала в халаті і в капцях. Думала, що на тиждень, як багато хто з нас… Щоб якось вижити, робила таких ангеликів та продавала в Києві на Андріївському узвозі”.
Одна з останніх історій, яку встигаємо почути, не про янгола. Золотиста рамка зі чорно-білою світлиною чоловіка та жінки й ананас переповідають зворушливу родинну історію військовослужбовця “Айдару”. У 2014 захисник попросив Олену, як волонтерку, знайти й передати матері ананас. Тому що померлий батько військовослужбовця дарував дружині цей екзотичний плід щороку на день народження, і сину хотілося потішити її на уродини. Попри складнощі, волонтери таки його віднайшли.
“Пан Анатолій щороку дарував ананасові цукерки на день народження, а згодом ананаси. Це було ніби їхнім символом любові. На жаль, чоловік у 2014 році загинув, та син хотів підтримати цю жінку. Вже зараз у ЗСУ служить і її син, і троє онуків. На щастя, всі вони живі”, – розповідає Олена.
Колекція постійно поповнюється. Олена розповідає про нещодавній дарунок від Києво-Печерської лаври – ікону, та вона ще потребує реставрації перед тим, як її виставити.
“Її виставляли у 40-ві роки минулого століття. Коли люди ховалися в підвалі, де була ця ікона, то завжди лишалися живими”, – каже Олена.
Попри свою історію й історії всіх тих, що бережуть янголи у резиденції, Олена впевнено каже:
“Я розумію, зараз іде війна, але я, як двічі переселенка, маю моральне право сказати, що я за культ життя. Навіть під час війни”.
ФОТО ТИЖНЯ
