Йокалемене, греча і півень Петя. Як на каналі ТЕТ показують «селючку» з Коломиї

Автор: Жанна Головенко

09 Nov, 2023 21:33

Поділитись публікацією
Йокалемене, греча і півень Петя. Як на каналі ТЕТ показують «селючку» з Коломиї

Думками щодо нового українського серіалу «Встигнути до 30» поділилася арт-оглядачка з сайту Детектор Медіа Лєна Чиченіна. Критикиня аналізує образ Люби з Коломиї, яку, на її думку, сценаристи зробили карикатурною, стереотипною селянкою. 

У соцмережах — нова халепа. Обговорюють серіал «Встигнути до 30». Пильні глядачі видивилися, що одна з героїнь — трішечки дивна. Назвемо це так.

І ось у чому проблемка. У серіалі йдеться про трьох дівчат, які знайомляться в день свого 29-річчя в одному з київських барів. І обіцяють одна одній досягти кожна своєї мети до 30. Героїні, за класикою, мають бути зовсім різними. Одна (Дар’я Петрожицька) — сексікиця Іра, вона мусить вийти заміж. Інша (Анна Кошмал) — зануда Саша, має план, нарешті, робити в житті те, що хоче. Ну і повинна ж бути третя. Нею стає Люба з Коломиї. Її грає Анастасія Остреїнова. З перших секунд очевидно, що Люба — затуркане село, і впродовж усіх серій глядачі реготатимуть саме з цього.

А тепер хвилинка географії. Коломия — це місто на Івано-Франківщині. Перші згадки про нього датуються 1240 роком. У 19 та 20 столітті там активно розвивалося культурне життя, відкривалися українські театри, гімназії, друкарні. Перед Другою світовою Коломия була другим містом на Галичині за розвитком культури. Усі ці традиції добре простежуються щонайменше в архітектурі міста.  

Але кому цікава ця фігня взагалі? Нумо придумаємо чергову рагулиню і скажемо, що вона з Коломиї. А чому? А тому! Даємо в ефір. (Дивіться з 13-ї хвилини.)

Отже, наша Люба — не лише страшенно затуркана, але й неймовірно дурненька. Автори в релізах подають це як наївність. Це підсилюється ще й форматом серіалу, який знятий у типовій для нашого телебачення фарсовій манері. Любу дурить барига: каже, щоб збирала по Києву закладки, і видає це за пошуки скарбів. Вона усміхається, а згодом радісно розповідає про таку чудову роботу поліціянту. Також Люба дико регоче, коли хтось згадує про пеніси, і голосно верещить, коли їх бачить. Ну, ви зрозуміли. 

Далі йдемо. Люба розмовляє взагалі не як із Коломиї. Навіть не знаю, звідки вона могла би бути. На всі випадки життя в неї є слово «йокалемене». Також у себе в глухому селі (в Коломиї) вона мала півня Петю, якого потім зготувала з «гречею». Та разом із тим Люба постійно каже «подякувала». Тобто загалом вона розмовляє суржиком, але характерним для багатьох регіонів водночас, зокрема й російськомовних.

Впродовж усіх серій нам показують кадри з Любиного дитинства. Вона живе разом із татом у хаті, встеленій рушниками. Самі вони — у вишиванках. Тато називає її «доча». Люба дуже просить домашню тваринку — теля. Вже у Києві вона постійно згадує про те, як пасла корів, та обіцяє знайомому «поцілунок по-телячому». Також розповідає, приміром, як її тато збив сусідського собаку, і «довелося їм два місяці хату охраняти».

Далі ще цікаво. В акторки Анастасії Остреїнової — дуже цікава і фактурна зовнішність, яка одразу запам’ятовується. Але водночас вона в неї — типово російська. От просто як на картинках з «русскімі красавіцамі».

Я ці трагічні обставини знаю як ніхто. Одного разу на каналі «Еспресо» робили ефір до Дня вишиванки. Усіх ведучих повдягали у красиві національні строї — мене, відповідно, також. Коли настав час робити зачіску, стилістка Світланка наказала плести косу. Я була заперечила, але хто там слухатиме? В результаті перед дзеркалом сиділа справжня Альонушка, якій бракувало хіба кокошника і коромисла. Здавалося б, така дрібниця — просто зачіска, а всі дідові рязанські гени полізли через верх, ледь Єсеніна цитувати не почала. 

Тому я просто шкірою відчуваю процес гриму нашої Анастасії. Навіщось цю її типажність ретельно підкреслюють. Як не ось таким образом:

Так ось таким:

Разом із півнем Петьою, фаршированим гречею, персонажка ця наводить на страшні роздуми. Чекаємо. Можливо, мешканці Коломиї вже офігіли і пишуть якусь петицію. А тим часом ми з вами спробуємо розібратися, а чому такий химерний і відірваний від будь-якої реальності образ узагалі зміг народитися. 

Відповідь перша — авторам було лінь проробляти персонажа. Ну, це, знаєте, коли прописується образ, обмірковуються риси характеру, формується мова, зовнішність, мотивація, арка… Ой, чекайте, мотивація та арка — це вже занадто складно, а в нас комедія із сумнівним гумором. Проте можна ж було просто загуглити Коломию і прочитати про неї два слова у вікіпедії? Не можете читати — то це ж не проблема в наші часи. Є відяшки.

Але існує, друзі, й інша відповідь. Авторам взагалі все одно: що Коломия, що Верхні Устюги. Героїня могла бути із, наприклад, Жашкова, але там уже живуть Антон і Марічка.

Так воно буває, коли знімаєш і для України, і для Росії. Як це робив режисер «Встигнути до 30» Віктор Медведський, білорус між іншим. Деякі його роботи виходили на російському телебаченні перед самим повномасштабним вторгненням. Наприклад, «Катя на автоматі». 

А про петицію я не жартувала. Бо це вже не перший випадок, коли гуцули в наших серіалах показані дикими рагулями. Все почалося зі скандального «Останнього Москаля», продовжилося «Великими Вуйками», і ось маємо тепер ще й Любу з Коломиї.

Так воно буває, коли знімаєш і для України, і для Росії. Як це робив режисер «Встигнути до 30» Віктор Медведський, білорус між іншим. Деякі його роботи виходили на російському телебаченні перед самим повномасштабним вторгненням. Наприклад, «Катя на автоматі». 

А про петицію я не жартувала. Бо це вже не перший випадок, коли гуцули в наших серіалах показані дикими рагулями. Все почалося зі скандального «Останнього Москаля», продовжилося «Великими Вуйками», і ось маємо тепер ще й Любу з Коломиї.

Тут треба обов’язково сказати дещо на захист Анастасії Остреїнової. Актори в нас узагалі ніяк не впливають на процес зйомок. Маю на увазі саме серіали, а не кіно. Що сказали — те і граєш. До того ж за сценарієм далеко не завжди зрозуміло, що матимемо на виході. Та з іншого боку, особисто я прихильниця позиції, що актори повинні думати, і певні серйозні факапи справді можна розгледіти ще в тексті. Тим паче, у кадрі «світяться» саме актори, а не сценаристи чи режисери. З третього боку — зйомок у нас досить довго не було, і люди нині хапаються за різні можливості. 

Втім, схоже, хвилюватися їм нічого. Саме серіали, а не кіно нині отримують небачену державну підтримку. Йдеться не лише про недавній конкурс від Мінкульту, який оцінювали тоді ще міністр Олександр Ткаченко та режисер «Слуги народу» і «Моєї прекрасної няньки» Олексій Кірющенко. Громадянин Росії, між іншим. Ну а в Стратегії розвитку українського кіно до 2027 року Держкіно пропонує виробляти на рік не менше 600 годин телесеріалів. І не більше 7 авторських стрічок і, знову ж, не більше 20 робіт для широкої глядацької аудиторії. 

А, ледь не забула. Ще дві цікаві особливості «Встигнути до 30».

Перше — якась дуже активна фіксація на геях. Причому, звісно, карикатурних і в негативному контексті. Хлопець героїні Іри зраджує їй зі своїм другом. Ну тут нехай — нормальна ситуація. Тато хлопця — гомофоб і приходить його бити. Далі Іра змушує прикидатися геєм свого друга Фіму, щоб перевірити нового кавалера. Манірний Фіма приходить до нього залицятися в барі і отримує стусанів.

Далі батьки Фіми чомусь теж запідозрюють, що той гомосексуал, і він змушує Іру прикидатися його нареченою. Коли всі дізнаються, що це вистава, мати говорить бородатий жарт про «ти — не гей, ти — під*арас». Ще якийсь гей був у барі і замовляв собі коктейль «Блакитна лагуна». 

І друге — гумор. Автори в анонсах обіцяли, що «на глядачів чекають яскравий сучасний гумор, непересічні сюжетні лінії та романтичні почуття». Ці непересічні сюжетні лінії можна спостерігати ледь не в кожному вітчизняному ситкомі. А ось гумор — це питання дуже особисте. Тому просто розповім про кілька жартів. 

Після веселого вечора дівчата прокидаються у квартирі з похміллям і намагаються згадати, що вчора було. У всіх трьох болять дупці. Це подається з натяком на те, що в них був секс. Але потім з’ясовується, що всі вони зробили тату. Тут два в одному — і непересічний сюжет (ніде такого не бачила), і яскравий сучасний гумор.

В Іри побачення з черговим чоловіком у нього вдома. Зненацька хтось дзвонить у двері — це його мама. З’ясовується, що він — мамчин пиріжечок і слухається цю владну жінку в усьому. 

 

Мама: Так ти проститутка?

Іра: Та ви що, я не проститутка!

Станіслав: Так, не перебивай маму! 

 

Іра каже, що в них не зовсім нормальні стосунки і «якщо ти хочеш, щоб у нас було все добре, якесь продовження, то тобі треба передивитися відносини з мамою». І наступним кадром бачимо, як героїня стоїть у під’їзді і перед нею зачиняються двері. Теж дуже сучасна й непередбачувана кумедна ситуація. І так уже 16 серій. 

А наостанок — пісня. «Брати Гадюкіни» «Дівчина з Коломиї». Гарних усім телепереглядів.  

Дівчина з Коломиї

Гарна та пишна

Ти з трамваю шестьорки

Неожидано вийшла

Ти вийшла, як сонце з-за хмари

Як із нирки виходить камінь

Ти зиму перетворила

На квітень чи, може, травень