Йти до Гордона в гості це зашквар, – телеведучий Сергій Лиховида, автор проєкту «Розмова»

Автор: Застава Максим

28 Sep, 2022 19:04

Поділитись публікацією
Йти до Гордона в гості це зашквар, – телеведучий Сергій Лиховида, автор проєкту «Розмова»

Уродженець Кіровоградщини Сергій Лиховида давно сприймається іванофранківцями своїм. Адже саме в нашому місці він прожив більшу частину свого життя, закінчив навчання і розпочав кар’єру шоумена. 

Кілька років тому Сергій, несподівано для себе, став ведучим ранкового шоу на ICTV “Ранок у великому місті”. На жаль, з початком активної фази війни шоу закрили. Але вже у квітні Лиховида запустив YouTube-канал “Розмова”, який вже за кілька місяців набрав десятки тисяч переглядів.

“Франківські теревені” поспілкувалися з Сергієм про його кар’єру, “Розмову” і, само собою, Марцінківа.  

Сергій Лиховида

– Ти в ютубі, але ти не запитуєш, а відповідаєш на питання. Як тобі в цій ролі?

– Нормально. Я люблю бути й по один, й по другий бік. Ставити запитання більш звично, бо беру я інтерв’ю частіше, ніж даю, тому поки що звик більше ставити запитання, але й відповідати теж нормально.

– Чому ти зараз вирішив стати інтерв’юером? Вирішив, що вже не буде весіль, святкових заходів?

– Ні, я впевнений, що вони будуть – вони й зараз відбуваються, в іншому форматі й в меншій кількості, але вони є.

Просто подумав, оскільки тєлік на паузі, а я звик працювати з інформацією, і людина, яка створила до цього три ютуб-проєкти й знає процес, має команду, має час і можливість, чому б не кликати людей, які мають якесь значення у суспільстві, вплив, так званих інфлюенсерів, думка яких важлива.

Я тому й назвав проєкт “Розмова”, тому що це більше розмова двох людей. Бо коли ти претендуєш на звання інтерв’юера, ти маєш бути суперпідкований, на досвіді, вміти розкручувати на такі речі, які “oh my God”. Я це називаю просто розмова і в назві закладаю одразу, що це не класичне інтерв’ю, а розмова двох людей про все, що зараз відбувається.

Це умовно на кухні – те, про що люди говорять, ми просто винесли в публічну площину. Намагаємося підіймати це й розмовляти на важливі теми, бо не було українського ютубу, який би міг конкурувати з “от тим ютубом”. Можна робити й в нас класно, просто треба захотіти, як мінімум, бо я на це вбиваю дох*ра свого часу, який би міг проводити з сім’єю, волонтерити. Але я розумію, що в даному відрізку свого життя корисніший тут.

Сергій Лиховида

– Проєкт “Розмова” для тебе – це інвестиція в себе, в суспільство, в Україну? Що це для тебе?

– Це внутрішнє бажання реалізувати свій внутрішній потенціал в тому місці, де я можу це зробити. Я хочу, щоб україномовного контенту ставало більше, бо через цей контент ми намагаємося доносити правильні меседжі аудиторії.

Щоб люди робили правильні висновки, щоб люди дивилися українське, щоб люди абстрагувалися від всієї тієї параші, яку пропонували нам роками зі сходу. Культурно-інформаційний фронт дуже важливий. Не даремно, коли Черчиллю пропонували зменшити бюджет на культуру, щоб збільшити його на військово-оборонну промисловість, він сказав: “А що ж у нас тоді лишиться, коли ми переможемо?”.

Я розумію, що є люди, які будуть писати й писали вже, мовляв, язиками телепати легше, ніж на фронті окопи рити. З такими людьми нам не по дорозі й діалог з ними заводити не варто, бо ти їм нічого не доведеш, це просто вузькомислячі люди, які прийшли написати хейтерський комент.

Але, те, що всі сфери важливі – ті, хто нас захищають нас на передовій, ті, хто волонтерять у тилу, ті, хто працюють на культурному фронті – це все одна велика команда, яка працює над загальною метою.

По-друге, я хотів реалізовувати себе, бо мені 31 рік і я вважаю, що це золотий вік для чоловіка, коли він має реалізовуватися.

Сергій Лиховида

Ясно, що “Розмова”, це зараз не про заробітки й жодну справу я не починав, думаючи про те, як це монетизувати. Це поклик душі, внутрішнє бажання творчої людини.

– Для франківців, здавалося б, ти франківець, західняк. Але, як виявилося, ти живеш тут тільки половину свого життя. Як ти тут опинився?

– Якщо коротко, по татовій лінії вся родина тут, всі літні канікули тут. Коли прийшов час вступати, Франик був як запасний плацдарм.

Вийшло так, що вступив скрізь на бюджет: Харків, Київ, Івано-Франківськ. Харків відкинув, бо російськомовне середовище. Залишався Київ і Франик, але там вже історія дуже довга й заплутана, але всіма правдами й неправдами мене переконують лишитися у Франику, “бо бабця, бо пиріжки, у теплі, не в гуртожитку”. Найголовніший аргумент, який на мене тоді спрацював, що всю стипендію зможу собі лишати.

Сергій Лиховида

– Як ти зацікавився сферою івентів і як в ній з’явився?

– Це був ефект “випадкового перехожого”. Про цю сферу я взагалі не знав й що там можна заробляти гроші.

Закінчив універ, я символічно поїхав до мами в Олександрію, побув там тиждень й вже мав їхати на Франківськ, сидів на вокзалі. Подзвонив товариш, що треба провести весілля: “Чи ти би міг, бо ти такий балакучий”. Не знаю, чому він взагалі з цим запитом до мене подзвонив, але я сказав “так”. 

Це той випадок, коли від одного твого “так” змінилося все життя. Я на весіллях до того часу не був, почав готуватися, читати, питати у людей і вже одне за одним, відкриття магазині… Почав вникати, що це ціла сфера, що тут можна заробляти гроші. Бо на той момент я працював в офісі, де мені платили дві тисячі гривень на місяць і потім мене запросили на відкриття якогось магазину й дали півтори тисячі за шість годин роботи.

Потім зустрів знайому, яка підказала, на яких сайтах можна зареєструватися – все сталося дуже випадково.

Сергій Лиховида

– Чи доводиться тобі відмовляти і кому?

– Відмовляю тільки тим, з ким у мене не співпадають цінності, це співпадає бачення свята. Якщо мені дзвонять і кажуть: “У нас весілля на 250 осіб, це буде до сьомої ранку і ми хочемо, аби “тещі мили ноги” – це взагалі не моя історія, за будь-які гроші.

Я точно не з тих чуваків, для кого гроші це головне. Мною завжди рухало бажання й живий інтерес до справи. І якщо ти будеш професіоналом у своїй справі й робити все добре, гроші тебе знайдуть.

“Шароварщина” – це дурні конкурси на весіллях, пов’язані з алкоголем, кульками, вульгарщиною. Коли я починав – це робили всі, відповідно, аудиторія на подіях думала, що це нормально. А коли ти приходиш і кажеш: “Я не буду так робити – зроблю вам по інакшому”, і по інакшому виходить круто, то чого ні?

Якщо для ведучого було нормально випити на весіллі з гостями, то я за десять років собі цього не дозволив ні разу і нічого зі мною не сталося поганого, а навпаки.

Ми колись з моїм напарником першими почали ставити обмеження до якої години працює ведучий, бо ми розуміли, що наш об’єктивний час знаходження на святі перша-друга ночі, довше цього непотрібно. І для багатьох тоді це було дивно, а потім, коли ми цю культуру впровадили, інші ведучі підхопили й зрозуміли: “Ага, то так можна!”. І клієнти зрозуміли, що навіщо тримати ведучого до шостої ранку.

Сергій Лиховида

– Проєкт “Розмова” робить франківська команда фактично.

– А чим франківська команда гірша за київську? У Києві більшість людей – це приїжджі. Якщо у людей є розум, є вміння, є талант, то не важливо, де він. Залежно від сфери, ти можеш розвиватися або тут і тобі цього буде достатньо, або ти розумієш, що твоя сфера все ж потребує переїзду в більш велике місто, таке як Київ, де зосереджене центральне телебачення.

А що, мало талановитих бізнесменів? Знову ж таки, приклад того ж “Промприладу” – вони у Франківську змогли зробити якісний продукт.

Франківськ – це не вирок. Не треба проявляти комплекс меншовартості до Франківська у порівнянні з Києвом. Так, є певна специфіка, але й заперечувати, що у Франківську можна зробити щось класне – теж не варто.

– Ти себе ідентифікуєш, як франківець?

– Напевно так. Тут люди думають про духовний, про культурний розвиток, тут близько гори, Європа, прикольна прогресивна молодь.

Сергій Лиховида

Кожне місто можна схарактеризувати по тому, як багато в ньому будується і що в ньому відбувається. Візьми, наприклад, Київ, Франик, Одесу, Харків – це ті міста, де багато будівництва, виходить відчуття, що щось відбувається. А візьми умовний Кропивницький чи Житомир – відчуття, що там життя завмерло в 92 році, якщо не у 84. Не скажу, що там геть печально і там щось не так з людьми – не в них справа.

Якщо є двіж у місті, якщо є будови, значить це для когось, значить люди приїжджають. А якщо люди сюди їдуть, значить вони їдуть за чимось, вони бачать тут перспективу, готові розвивати це місто.

– Що б ти змінив у Франківську?

– Банально, питання до транспортних розв’язок, велодоріжок, питання до паркувальних місць, питання до зовнішньої реклами, до якості дорожнього покриття. Тобто це такі банальні моменти комфорту кожної людини.

Хаотична якась забудівля місцями. У мене виникає дуже багато запитань: “Хто погоджує проєкти будинків? Чому одні ЖК виростають в нормальній, красивій урбаністиці, а інші – це всі кольори райдуги, кислотного кольору, що очі виїдає?”.

Сергій Лиховида

Останнім часом, непогано працюють з рекреаційними зонами. Не берусь судити, хто на цьому заробляє, хто виграє тендери, але те, що я, як прости громадянин бачу, працюють з парком, працюють з озером, працюють з маленькими сквериками. 

Кльово, що десь франківці небайдужі, кльово, що є ініціатива з дверима (Франківськ Який Треба Берегти – ред.). Мені подобається, що довший час тут проходив фестиваль ковалів і вони залишали якийсь предмет свого мистецтва у місті.

Львів, наприклад, своєю історичною складовою все ж нас переграє, бо про Франківськ мало хто що знає: “Франик – менший брат Львова, в усьому другий”. “Буковель” нам трішки допомагає, але хотілося б якихось внутрішніх історій, внутрішніх фіч.

Брав інтерв’ю у херсонців й вони хвалили комунальний транспорт.

– Ти багато з ким спілкуєшся. Що люди думають ззовні про Франківськ і що франківці думають про Франківськ? Це однакова думка, за твоїм сприйняттям?

– Мені здається, в загальному це плюс-мінус так: “Це комфортне невелике місто, не провінція”. Все ж таки вони бачать, який розвиток тут йде, наближеність до “Буковелю”, а Франківськ – це головна транспортна артерія у цьому плані. Те, як розвиваються заклади харчування і десь дають фору львівським.

Якщо раніше в умах багатьох Франківськ був молодшим братом Львова, то зараз я часто чую приставку: “Але мені тут більше подобається, ніж у Львові, бо тут компактніше, комфортніше, дешевше, не гірший сервіс”.

Сергій Лиховида

Я завжди для себе характеризую Франківськ дуже просто: це комфортне місто для життя з маленькою дитиною, для життя спокійного, розміреного, коли ти тут маєш де і як заробити, коли тут є середовище для цього”

При цьому, ти тут надто амбітну кар’єру, у моєму випадку, не побудуєш – для цього треба їхати до Києва. Але воно супер компактне, сімейне. Тут, мені здається, класно доживати старість хорошу, затишну. Тут дешево, смачно.

Єдине, що я зрозумів, у моїй сфері Франківськ все ж має певну стелю. При всій повазі до будь-якого регіонального телебачення, у будь-якому місті – воно не те що недотягує, воно на 100 000 кілометрів позаду центральних телеканалів.

Але з усіх міст типу Тернополя, Луцька, Ужгорода тощо, Франківськ мені подобається найбільше. Він найбільш універсальний, у ньому є все: ось тобі озеро, ось тобі парки, ось тобі красивий історичний центр, ось тобі класні кафешки, ось тобі хороші ціни, ось тобі “Буковель”, а ось тобі Європа поруч.

– Знову ж таки, дуже багато років поспіль у різних рейтингах найкращих міст України для життя, Франківськ посідав то перші, то треті, то другі місця. (У 2020 Івано-Франківськ впав на 13 місце в рейтингу міст України за комфортністю, – ред.)

Я не так глибоко знаю ситуацію по самому місту: на що йде бюджет, як під час війни змінився розподіл коштів, що планувалося зробити, а що ні. Але з розмови із мером я зрозумів, що певна специфіка в житті міста, коли в країні повномасштабна війна, вона є. Єдиний момент, що більше інвестицій може прийти в країну загалом після нашої перемоги.

– Твоє інтерв’ю з Марцінківим дивилися в офісі Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини. Там мер вкотре висловився неоднозначно про ЛГБТ-спільноту. Ти свідомо у нього про це спитав, хотів хайпонути?

– Це написано у статті в Вікіпедії шість років тому. Там жовтим кольором виділено, що в інтерв’ю каналу “1+1” Руслан Марцінків сказав то, то і то. Мені стало цікаво, за шість років, чи є властивість у людини змінювати свої думки?

І ось проходить шість років, в країні війна, ми розуміємо, що багато хто захищає нашу країну на фронті й можливо серед них якраз є представники ЛГБТ. І я поцікавився у людини, чи змінилася думка – все.

Заява одіозна, цитата контроверсійна. Якби він сказав: “Змінилася, я переінакшив свої думки і тепер вважають ось так” – то окей, ми б побачили, що є якась зміна думки й це кльово показати. У нього думка не змінилася. Це кльово показати, що на людину ніщо не впливає, для нього ця позиція залишається сталою, це щось свідчить про людину? Напевно так. То виходить, що запитання має під собою якесь підґрунтя, тому що і та, і та відповідь говорить нам щось про цю людину. Чи погоджуюся я з його думкою? Однозначно ні.

Були питання до мене, мовляв, чому далі не почав розвивати, чому не почав його переконувати. А я собі думаю: “Якщо людині 40 з чимось років і, як мінімум, останні шість років він думає так і його нічого не поміняло, чи поміняють його мої переконання?”.

Сергій Лиховида

– У мери Франківська для хайпу ти б не пішов?

– А як можна йти у мери Франківська для хайпу? Мені здається, на такі посади треба йти виключно з ідейних цілей. Так, звучить дуже через “рожеві окуляри”, але я, знаючи себе, йшов би у політику онлі з бажанням щось змінити. Тому я й не піду у неї, тому що поки процвітають корупційні схеми, поки процвітає “кумівство” – мені там немає що робити. Я об це все зламаюся і просто не зможу реалізувати все, що б я умовно хотів. Та й рано, мені ще досвіду життєвого бракує.

– Станом на зараз “Розмова” має близько 20 інтерв’ю, понад 20 тисяч підписників (на момент запису “Франківських теревень” – ред.). Це результат, на який ти й очікував за три місяці?

Мене тішить, що все відбувається органічно. За відгуками знайомих я чую, що: “Ого, за такий короткий час – такі результати!”.

Я не знаю, з чим порівнювати. Однозначно є канали, які розвиваються швидше. Якщо говорити про мої відчуття, то я ставив мету, щоб кожне відео набирало хоча б 15 тисяч переглядів. Коли вони почали набирати 20, то хоча б кожне відео 20 тисяч переглядів, почали набирати 25, то хоча б кожне відео набирало 25 тисяч. Потім з’явилися відоси, які набирали 40-50 тисяч – і я розумію, що ти ніколи не будеш щасливий. Я впевнений, що і Льоша Дурнєв (Олексій Дурнєв – відомий український телеведучий, продюсер, ютубер – ред.), у якого мільйонні перегляди, хоче, щоб у нього було по два-три мільйони на кожному відео.

Тут питання в тому, що мені подобається органіка цього всього. Мені подобається те, що ми це робимо регулярно, що ми знаходимо відгук у глядача, що ми шукаємо цікавих героїв, які не затаскані по всіх інтерв’ю, яким тільки можна. Для мене особисто це ще один класний проєкт у скарбничку: досвід зйомок, монтажу, спілкування з людьми.

Сергій Лиховида

– Багато у нас людей, якими ми можемо пишатися?

– Я думаю, що достатньо. Скільки зараз людей переїхало до Івано-Франківська, скільки нових цікавих колаборацій, шлюбів.

Тут народиться нове цікаве покоління франківців, яке точно прославить це місто ще більше.

– Ти себе відчуваєш публічною особою?

– Об’єктивно, у мене не той рівень медійності, як в умовного Володимира Остапчука, Григорія Решетніка, Юри Горбунова, Олександра Педана, Сергія Притули. Не скажу, що я дивлюся на цих людей, як на кумирів – маю на увазі об’єктивні оцінки того, скільки ведучих телевізійних. Поки що, я не відношуся в ту категорію медійності.

Вони роками впахували, щоб дійти до свого рівня медійності. Зрештою, навіть їм не можна їздити на “червоне” нахабніти в чергах тощо.

Я відчуваю себе публічною особою, тому що мене багато в публічному просторі. Коли ти ведучий на одному з національних каналів, ти апріорі публічна особа. Плюс, я веду соцмережі, плюс я активно веду ютуб.

Чи є якість опції користуватися популярністю? Навряд. Хіба що в дуже маленьких, непомітних речах на кшталт у барбершопі мене можуть записати, коли всі години зайняті.

– Як тобі зараз легше тримати публіку: на заходах чи на ютубі?

– Тримати публіку на заходах не складно, якщо у тебе класний звук, якщо ти вмієш класно це робити, якщо тебе чують і ти вмієш працювати з аудиторією. На заході живе спілкування і ти можеш міняти по суті діла свої підходи, на ютубі ти відзняв контент – і він або зайде, або не зайде.

Ми стараємося з випуску у випуск робити якісь поправки на вітер, вдосконалюватися, прислухатися до того, що каже глядач, намагаємося налаштувати класну комунікацію.

– Яким ти себе бачиш у майбутньому: ведучим івентів чи ведучим на телебаченні, інтерв’юером?

– Це паралельні процеси. Я ж не пішов кардинально в іншу сферу, не почав малювати картини чи співати на сцені. Я залишаюся у тій течії, в якій плив до 24 лютого. Блогінг у соцмережах, ютуб, ведення івентів, телебачення – це все одна сфера, просто її відгалуження маленькі. Дасть Бог, щоб я продовжував займатися усім цим й надалі, бо це єдине, що я вмію робити в житті.

Якби був повний п*здець і треба було хоч щось йти робити, то я вмію косити газон, керувати автівкою. Але якщо ми говоримо про бажання працювати в іншій сфері чи все ж терпіти ці труднощі, але пройти цей шторм й лишитися у професії…

“Перетвори своє хобі у професію й тобі жодного дня не доведеться працювати” – це про мене історія, я б хотів залишитися тут, бо розумію, що це на 100% моя річка і хочу в ній плисти далі.

– Чи пішов би на інтерв’ю до Гордона?

– Я б не пішов до Гордона. До 24 лютого – можливо, але після 24 лютого йти до Гордона в гості – це зашквар. По-перше, він далі веде свої інтерв’ю російською, україномовних гостей просить переходити на російську, “аби якнайбільше людей нас подивилися в росії та Білорусі”. Починає Ахметова вигороджувати, далі штовхає російські наративи.

Я не був підписаний на Гордона, але мені підтягувало його інтерв’ю – принципово їх не відкриваю.

Читайте також: "Я не хочу розмовляти мовою, якою бомблять моє дитинство", - співак Володимир Дантес (ВІДЕО)