Юрій Андрухович та польський гурт Karbido влітку та восени 2015-го року відвідали міста України з програмою Atlas Estremo. Перед концертом на ГОГОЛЬFEST письменник розповів Громадському Культура про музичний вплив Pink Floyd і Rolling Stones, концерти на сході України та політичну активність митців.
Читайте також: Роман Юрія Андруховича відзначив літературний канадський фонд імені Пітерсона
Чи Андрухович-рок-фронтмен — це певний містер Гайд відносно Андруховича письменника?
— Якоюсь мірою так. Тобто він пожирає трохи час цього письменника. Ну, але з іншого боку я би їх так не протиставляв, тому що цей письменник багато чого навчається в іпостасі фронтмена. Я просто думаю, що це насправді втілення якоїсь дуже задавненої мрії. Напевно, ще з часів дуже ранньої юності, коли хотілося насправді з музичним гуртом виступати. І коли вірші починав писати, то, власне, з думкою: а може, вони колись зацікавлять якийсь гурт і їх покладуть на музику, їх будуть виконувати зі сцени. Тому я не переживаю, як драму, цього роздвоєння, бо його фактично немає.
Про улюблену музику юності
— Альбом Shine On You Crazy Diamond гурту Pink Floyd був для мене етапний, тобто більше ніж кілька місяців у моєму особистому чарті був поза всіма конкуренціями. Але безумовно, це був такий поетапний шлях, тобто спочатку слухалося переважно те, що слухали загалом мої ровесники. А вони слухали переважно Beatles і Deep Purple. І пізніше, через багато років з’ясувалося, що насправді було б непогано врівноважувати це Led Zeppelin і Rolling Stones. Я до сьогодні думаю про те, що в нас велике непорозуміння в музичних смаках, в нас, тобто в людей колишнього Радянського Союзу, тому що в нас непропорційно сильно любили Beatles, їх любили в усьому світі. Але непропорційно щодо Rolling Stones. І це вигадка радянська їх протиставляла, тобто «ролінґи» — це якісь погані злі духи, це такі якісь демони, а Beatles — це ті, які несуть світло, добрі ідеї. І ця несправедливість якось глибоко закоренилася. Навіть учора я читав статтю до 50-річчя пісні Yesterday Пола Маккартні. І там знову оцей мотивчик, що заздрісні Rolling Stones не могли пробачити, вони відреагували тим, що відразу записали As Tears Go By. В будь-якому разі я міг би серед своїх фаворитів того часу сміливо назвати також Jethro Tull або, скажімо, Genesis.
Про музичні впливи і Karbido
Це, наприклад, такий трохи загадковий проект, як Fantômas, і зокрема, геніальний вокаліст Майк Паттон. І ціла серія його записів, його співпраці, пов’язаної з Джоном Зорном. Я думаю, що слухати, і чути, і любити цю музику я вже навчився від Karbido, тобто моя присутність у цьому сенсі є вторинною. І зрозуміло, що у нас відбувся якийсь такий розподіл відповідальностей, тобто тексти — це все-таки моє, а робота над базовими музичними структурами — це їхнє. Ну, хоча б тому, що вони це виконують на своїх інструментах. Але я дуже багато змін вношу вже на тій стадії, коли ми допрацьовуємо композиції, коли ці фрази уже треба якось виспівувати чи інтонувати з якимись особливими акцентами. Співпраця з Karbido — це для мене, крім усього іншого, ще й музична школа, яку я не відвідував у своєму житті. А тут виявилося, що я пішов тепер уже, мабуть, до третього класу.
Про концерти в різних куточках України
Сприйняття всюди було надзвичайно позитивне, але підтвердилося моє спостереження, яке я вже раніше робив і необов’язково пов’язане з нашими музичними виступами, бо і літературні вечори сприймаються дещо по-різному. У Західній Україні, де публіка переважно уже звичніша до цього, вона поводиться значно стриманіше, а іноді навіть холодніше. Натомість усі три концерти цього разу на сході, тобто в Харкові, Запоріжжі й Маріуполі супроводились якимось неймовірним вибухом ентузіазму. І це додає, звичайно, нам, виконавцям. Тобто, коли ми після першого номера відчуваємо, що публіка вже загріта таким чином, яким повинна бути тільки на середині концерту, то це нас, звичайно, надихає. Є ще деякі особливості, на цей момент вже не тільки географічні, на сьогодні уже й політичні особливості, тобто Маріуполь — місто, яке за декілька десятків кілометрів фактично від зони бойових дій, відчуває кожен приїзд якихось таких гостей, митців, як щось особливе.
Про мистецтва війни, любові та миру в Україні
Я думаю, що вона [Україна] по-своєму навчилася кожному з цих трьох. Поки що важко говорити про підсумок, тобто ми всі перебуваємо в процесі. Але я думаю, що найпереконливіше в українців склалося з любов’ю. І підтвердження я бачу, коли, знаєте, в наших містах, ось навіть на заході України, в нас уже багато чоловіків мобілізовані. І потім вони з’являються, можливо, у них кількаденні відпустки або щось, пов’язане із поверненням додому. І от вони обмундировані, вони в цій «атошній» формі виходять до міста і гуляють зі своїми дружинами, зі своїми подругами. І це ось такі пари, яким далеко за сорок, які, можливо, прожили вже по тридцять років разом і які вже забули, що таке близькість. Можливо. І вони раптом знову стали молодими закоханими. Тобто таке враження, що вони не можуть відпустити одне одного, так близько тримаються. Тому, що зрозуміло — завтра цей чоловік знову поїде туди, і він може звідти не повернутися. І я думаю, тут ми маємо суміш усіх трьох компонентів фактично. Але присутність компоненти миру — швидше сподівана, на це надія. Натомість любов і війна дуже сплелися.
Про митців у політиці
Не можна плутати політичну активність митця з його партійною приналежністю. Ніколи б я не радив ставати депутатом, ставати членом якоїсь партії, фракції, політичної сили, тому що це знову повернення до тієї гри, в якій тебе використовують у темну.
ФОТО ТИЖНЯ
