Франківця Романа Романюка легко впізнати на вулицях міста, адже з ним на ровері завжди мандрують коти – Ніколас (3,5 роки) та Аляска (4,5 роки). Ми зустрічаємося біля міського озера і хлопець одразу йде шукати кота, адже той гуляє собі десь поруч. Через додаток на телефоні Роман бачить місце перебування Ніколаса, кличе його на імʼя та свистом. Проте цього разу сніговий бенгал більше захоплений своїми справами, ніж бажанням брати участь в інтервʼю.
“Щоб ваш кіт жив активним життям, то і вам самим потрібно бути активними. Він (ред. Ніколас) просто мій друг, якого я беру з собою. Я уважний до нього, переживаю, щоб він не загубився. І цього більше ніж достатньо. Найкраще у подорожах з котом – бачити його зацікавленість, відчувати його на плечі та цю малу пухнасту мордочку, яка треться до тебе”, – каже Роман.
Поки Ніколас позує для фото, Роман розповідає, що він займається щелепно-лицевими патологіями у дітей та дорослих, тому єдине місце, куди він не бере котів – це робота. Також він цікавиться фотографією та музикою. Ніколас зʼявився у житті хлопця чотири роки тому. Роман пригадує, що кота “виховував”, як собаку, адже його першим домашнім улюбленцем був Той-пудель Дейзі.
“З котами у мене все повʼязано ще з дитинства. Через вуличних котів моя мама заразилася хворобою і частково не бачила на праве око, тому мені у дитинстві забороняли заводити котів. Я малим якось підібрав одного, він прожив у нас один день, я його дуже полюбив і ми відвезли його у село. І де б він не був, він завжди біг до мене. Згодом він загинув, я дуже плакав. Тому у дорослому житті, коли я вирішив завести кота, то мама відмовляла мене. Але тепер вона так говорить до нього “Ніколусичко, сонечко маленьке””, – розповідає з усмішкою хлопець.
Ідею про подорожі з котами Роман підгледів у соцмережах – це і стало поштовхом завести домашнього улюбленця. Він гуляє з Ніколасом майже щодня, знає його бажання та легко знаходить кота у будь-якому місці. Порода сніговий бенгал вважається однією з найрозумніших серед котів, тому їх легко навчити певних правил та вести з ними активний спосіб життя.
“Якщо з Ніколасом десь вийти гуляти у парк, то він дуже любить бігати від дерева до дерева. Він трохи залазить на нього, зістрибує та біжить зразу лізти на друге”.
Перша котяча мандрівка
Вперше за межі області Ніколас потрапив у віці шести місяців. Це була одразу і найвіддаленіша подорож для кота – у Бакоту з наметами на пʼять днів. Тоді бенгал гуляв тільки з повідцем, адже так безпечніше. В один з вечорів Роман вирішив піти на місцеву дискотеку, а Ніколас залишився у машині.
“Вертаюся десь о четвертій годині ранку і дивлюся, що забув закрити вікно у машині і Ніколаса немає. Потім побачив, що він сидить під наметом, тоді я зрозумів, що він не буде тікати і почав відпускати його без повідця”.
Сидіти на руках Ніколас не дуже любить, але їхати на плечах – залюбки. Цей лайфхак Роман побачив у американця в ТікТоці. Чоловік так само подорожує з бенгалом та навчив кішку мандрувати на плечах.
“Я підозрюю, що саме на плечах Ніколас відчуває себе вільніше. Він сам приймає рішення, чи він хоче зістрибнути на землю. Я йому можу забороняти, казати “не можна” і тоді він слухається. Насправді він дуже розумний та добре розбирається, як поводитися у певній ситуації”.
Нещодавно хлопці разом піднялися на два двотисячники у Карпатах – Ребра та Гутен Томнатик.
“Було трохи складно, бо Ніколас хоче йти сам, їхати на рюкзаку не дуже хоче. Але з іншої сторони – мені тяжко його нести, адже це одразу плюс сім кілограмів до ваги наплічника”.
Переглянути цей допис в Instagram
Взимку Роман навіть катався з Ніколасом на лижах.
“Я бачив людей, у яких коти тусуються у воді, бо вони живуть біля моря. А ми живемо біля гір, тому це найперше, куди ми можемо подорожувати”, – каже хлопець.
Уваги Ніколасу від навколишніх не бракує. Кожен хоче дізнатися, що це за порода, чи він не кусається, чи можна погладити, чим він незвичний та інші питання. Роман зізнається, що однією з найнезручніших подорожей була мандрівка до Львова, адже від зацікавлених людей було неможливо “відбитися”.
“Люди часто пишуть у коментарях, що я мучаю кота таким життям. І вони це будуть писати, бо це щось нове та незвичне для нас. Але всюди у світі подорожують з котами. Ця тема тільки починає у нас розвиватися, я вважаю, що так гуляти можна з котом будь-якої породи, якщо цим займатися. Цей тренд до нас ще дійде”.
Роман додає, що дуже часто Ніколас сам проситься на двір, коли його залишати надовго вдома.
Аляска з Ірпеня
Холостяками хлопці прожили разом три роки, а тоді Роман вирішив завести для Ніколаса подружку – Аляску. Вона вже була дорослою кішкою (на той час – трьох років), яка жила з родиною в Ірпені.
“Власники Аляски рятувалися від війни, їхали закордон, тому їм були потрібні гроші. Я купив у них кітку майже удвічі дорожче, ніж колись Ніколаса. Тоді я це сприйняв, що я допомагаю їм та коту. Я думав, що вона буде гуляти так само як і Ніколас, але через війну, ймовірно вони виїжджали під обстрілами, у неї є посттравматичний синдром”, – розповідає Роман.
Він каже, що Аляска потрапила до нього у поганому стані. Вона була дуже худа, мала проблеми з шерстю. Аляска досі трохи ляклива та непередбачувана, любить ховатися від людей.
“Якщо вона хоче, то ховається у 43 м² так, що я її не можу знайти. Тоді я йду трохи на двір, щоб вона вилізла зі своєї схованки. Коли ми ходимо гуляти, то у парку серед дерев вона почуває себе прекрасно. Я потрохи привчаю її до активного способу життя”, – ділиться Роман.
Під час однієї з мандрівок у гори Аляска злякалася грози та втекла. Вона не могла знайти шлях до наметів, бо злива змила всі сліди та запахи. Та згодом її таки вдалося знайти, але відтоді Роман привчає котів до прогулянок під дощем, щоб таких ситуацій більше не траплялося.
“Зараз я відчуваю, що коли я її беру десь з собою, то вона потрохи вчиться. Вона має свої особливості характеру, не завжди може себе захистити. Ніколас буде відстоювати себе та свою територію, а Аляска перед собакою може просто лягти і завмерти”.
Поруч з цим Аляска більш контактна щодо людей, вона може легко їхати у будь-кого на плечах.
Як подорожувати з котами
Під час подорожей з котами, наголошує Роман, найважливіше – користуватися шлейкою. Також не варто спішити, привчати кота до активного способу життя потрібно поступово. І краще починати це робити змалечку, аби кіт легше звикав до вуличних звуків. Хлопець відзначає, що важливо спілкуватися з котами так, як з людьми, так ніби вони нас розуміють.
Щоб легше знаходити Ніколаса та Аляску під час прогулянки, хлопець використовує AirTag. Це невеличкий пристрій, який прикріплюється до шлейки та дозволяє відстежити місце перебування тварини.
“Саме на природі цей пристрій працює не дуже, адже AirTag потрібно отримувати сигнал від іншої техніки Apple. Проте у місті – це хороший варіант, він не потребує зарядки до двох років. Я взяв на тест спеціальний трекер і зрозумів, що він дуже поступається AirTag. Починаючи з того, що він може розрядитися за 12 годин, локацію показує не дуже коректно”.
Одна з мрій Романа – полетіти кудись з Ніколасом закордон. А поки що найближчим часом планує поїхати потягом з котом до Києва.
“Можливості подорожувати закордон ми зараз не маємо. Тому я дотримуюся думки, що потрібно досліджувати та розвивати те, що довкола нас”.
Також хлопець хотів би серйозно зайнятися розведенням бенгалів різних видів, завести зо чотири пари. Збудувати адаптований для котів будиночок. До слова, зараз вдома його коти вже мають свою “зону з атракціонами”. Завдяки різним спеціальним поличкам на стіні вони можуть гратися та витрачати надлишок своєї енергії.
Про подорожі та активне життя з котами Роман розказує на своїх сторінках в Інстаграм та ТікТок. Зараз він планує залучити свою аудиторію та популярність Ніколаса й Аляски у збори коштів для ЗСУ.
“Я купив полотна та роздав своїм знайомим. Попросив їх намалювати для мене картини. У нас всіх є друзі, які воюють, і я не виключення. І от один з моїх товаришів буде збирати собі на “мавік”. Це буде мій перший досвід збирання грошей, бо раніше я не мав такої аудиторії в соціальних мережах”.
Збір-аукціон з картинами має відбутися у жовтні.
Розмовляла: Тетяна Зелінська
Фото: Юрій Валько та зі соцмереж Романа Романюка
Читайте також: “Найскладніше – втрачати побратимів, з якими ділив хліб та воду”, – сержант прикарпатського ТЦК Роман про службу (ВІДЕО)
ФОТО ТИЖНЯ
