7 вересня – День воєнної розвідки України. Кореспондент Міноборони з Івано-Франківська Тарас Грень підготував матеріал про наших розвідників, які служать в зоні АТО.
БЕЗ ОБЛИЧ ТА ПРІЗВИЩ
Що ми знаємо про військову розвідку? І все, і – нічого. Тобто, про її існування суспільство добре поінформоване, а ось про справи розвідників… Це і не дивно, бо діяльність розвідки завжди, в будь-якій армії – таємниця за семи замками. І в цьому – також її професіоналізм, коли вона знає про все і всіх більше, ніж про неї.
Готувати матеріали про наших розвідників складно, адже завжди набирав сили надзвичайно сильний конфлікт завдань та інтересів. Бо ми, представники ЗМІ, прагнемо розповісти світові якомога більше, а розвідники діють за принципом «не світитись». Втім, напередодні свого професійного свята вони зробили невеличку поступку, відкривши маленьку шпаринку в щільній завісі таємничості військової розвідки.
Ми так і не дізнались ні військових звань, ні імен, ні посад наших співрозмовників.
За мирного часу це ще було б якоюсь мірою можливим. Тепер же, коли військова розвідка цілодобово виконує бойові завдання, будь-яка інформація про «лицарів плащу і кинджала» може нашкодити їм та загальній справі захисту Вітчизни.
Ми навіть не бачили облич співрозмовників. Вони були приховані за щільними балаклавами розвідників. Розмовляли з ними і бачили лише їх погляди. Уважні погляди мудрих людей. Спокійні жести та спокійні слова.
Грамотно побудовані речення видавали в наших співрозмовниках високоосвічених багатогранних особистостей.
– А інших у нас і немає, – підтвердив здогадки один з наших співрозмовників. – Розвідник має бути митцем військового мистецтва. А ще… уміти мислити нестандартно.
Події на сході України стали випробовуванням на зрілість найперше для військової розвідки, яка, попри всі вигадки і домисли, успішно та чесно нині робить свою справу. Неоголошена «гібридна» війна внесла корективи у діяльність військової розвідки. На відміну від десантників, артилеристів чи піхотинців, на цій війні у них немає чітко визначених позицій. Вони всюди, обабіч «лінії фронту», та завжди непомітні. Особливо для ворога.
Бо розвідка – це очі і вуха командирів і штабів. І будь-яке командирське рішення завжди ухвалюється на підставі розвідувальних даних. Недаремно розвідка є основним видом бойового забезпечення, що окреслено всіма бойовими статутами всіх армій світу.
Щодня ми читаємо чи бачимо з телеекранів зведення оперативної обстановки: «Знищено колону техніки противника, нанесено огневі удари по скупченню ворога…» За цими офіційними словами – титанічна робота військових розвідників, які забезпечили точні дані про противника. І, часто-густо, за такі відомості наші розвідники платять своєю кров’ю, а то й життям, викликаючи артилерійський вогонь на себе.
– У найкоротшіші терміни ми змогли перебудуватись під нюанси ведення цієї війни, – продовжив інший наш співрозмовник. – По новому була організована вся система ефективного використання та роботи розвідки, задіяні всі можливі засоби. Адже це й радіоелектронна, і повітряна, і багато інших видів розвідки, а не тільки групи бійців-розвідників. Взагалі, людський фактор завжди на першому місці у виконанні завдань. І, як свідчать останні події, будь-хто з нас цілком віддає себе своїй справі. Все інше – на другому плані.
Професія розвідника – це, найімовірніше, покликання. Неможливо змусити людину виконувати завдання, йти майже на вірну смерть, коли вона цього не бажає та має сумніви у собі, у своїх бойових друзів. Перед нами – звичайний розвідник звичайного зведеного підрозділу, в якому є і піхотинці, і танкісти, і зенітники тощо. Друзі його так і зовуть – «Мішка-розвідник», бо дуже небайдужий до солодкого, хоча ім’я має інше. Після зайняття нашим підрозділом опорного пункту треба було провести розвідку переднього краю і найближчих населених пунктів. У ніч Мішка-розвідник та два його товариша вийшли на завдання…
За півгодини один з них повернувся. Як кажуть, не витримали нерви у бійця. А Мішка-розвідник з другом вийшли до своїх тільки вранці, з першими променями сонця, згибаючись під вагою гранатометів, автоматів та іншої стрілецької зброї, яку «вполювали» у терористів. «Прихопили нагодою,» – посміхався Михась, доповідаючи командиру, а той тієї миті готовий був обох героїв з землею зрівняти, бо мали повернутись за дві-три години. Пом’якшав командир після ознайомлення з добутими розвідданими – перед ним лежала точна схема огневих точок і укріплень противника, його чисельний склад тощо.
Згодом, після «війни», ми обов’язково дізнаємося імена та прізвища наших героїв-розвідників, в подробицях будемо знати їхні подвиги. І особливо приємно буде дивитись в їхні щирі веселі обличчя, слухати їхні розповіді за великим дружнім столом або у затишній залі, а не в бліндажі чи окопі, як зараз. Втім, і тепер військові розвідники відзначатимуть своє професійне свято. Відзначатимуть своєрідно – точними даними про скупченнях терористів, які вони виявляють. А ще – обов’язково вшанують своїх бойових побратимів, які полягли за незалежність та недоторканість своєї Батьківщини – України!
– Перемога буде за нами! – запевняють військові розвідники. А вони знають все…
Юзеф ВЕНСКОВИЧ,
Тарас ГРЕНЬ,
Фото Тараса Греня.
з району проведення АТО
ФОТО ТИЖНЯ
