Іванофранківець Роман Турій за фахом політолог. Але все своє професійне життя працював журналістом, причому телевізійником. Останні вісім років він – головний редактор galka.if.ua.
За цей час сайт розрісся до співдружності різноманітних платформ. І ми нескромно, але згідно об’єктивних даних кажемо, що це – найпопулярніша медійна співдружність Івано-Франківщини. Що накладає особливу відповідальність, особливо під час війни.
– А ти б не хотів працювали прессекретарем Марцінків?
– Ні. Взагалі, працювати прессекретарем – це обтяжує, обрізає твої крила, то працювати прессекретарем – дуже невдячна робота.
– Чим саме?
– У ній мало творчості й ти виконуєш завдання, які тобі сказали “зверху”.
Прессекретар що робить – він представляє чиюсь людину або кампанію, але не себе. Так, він може генерувати якісь красиві речення, тези, інформприводи, але в держустановах прессекретарем працювати, напевно, невдячна робота. Тим паче у Франківську.
– Як вважаєш, робота прессекретаря є журналістикою чи ні?
– Це один з видів журналістики. Аби бути прессекретарем, теж треба багато вчитися, вміти комунікувати, тут ти представляєш не сам продукт, а маєш вміти його подати правильно серед ЗМІ.
Я працював насправді прессекретарем баскетбольного клубу й тут ти маєш бути посередником між трьома стовпами: той, на кого ти працюєш, преса, споживачі.
– Нещодавно мав дискусію, мовляв, розслідування, копання в тендерах, маєтностях, деклараціях – от тільки це є справжньою журналістикою.
– Ні, я не згідний з цим. Я розумію, що є різні види журналістики – це нормально, бо чим цікавляться люди – про те їм і пишуть журналісти.
Якщо тобі цікаво писати про те, як правильно вирощувати городину, якщо ти це круто подаєш і якщо це корисна інформація, то що – це хіба не журналістика?
– Зараз сталося так, що ексклюзивність у доступі до інформації між владою і простим мешканцем майже знищена. Адже влада сама стала журналістикою, принаймні блогерами. У нас самостійно у прямому ефірі з населення спілкується президент, чи не кожен чиновник має обліковий запис у соцмережах. Чи не здається, що це таке розмиття професії, коли ми вже не можемо визначити, де є той – справжній – журналіст, а де є будь-хто? Це веде до деградації журналістики як такої – тобі так не вбачається?
– У 21 столітті, мені здається, досить розмиваються між різними професіями. Дійсно, коли зараз журналістика масово йде в інтернеті, по-перше, ми бачимо багато блогерів, коли людина сама не розбирається, чи це медіа, чи це журналісти, чи це влада їм пише тощо.
Так, блогерами себе позиціонують й політики. Добре це чи погано? Це просто реалії, до яких треба пристосовуватися й журналістика, у тому числі в бік блогерства теж нахиляється і це теж нормально.
Тут історія в тому, чим ти зацікавиш людину, й тут за її увагу б’ється й мер, й президент, й уряд і преса також, і всі пасуться в полі один одного.
Ті ж самі блогери пропонують меру, де що краще асфальтувати, а мер вдягає на себе якісь смішні речі, ходить якимись бізнесами незрозумілими й неприродні для себе функції виконує, а медіа між цим теж намагаються робити корисний контент і давати запит на зміни у суспільстві, якщо медіа має таку цінність.
– У такому випадку журналістика є під загрозою нерозуміння з боку пересічної людини. Чомусь наявність шаманів, знахарок, провидиць не розмило професію лікаря. З журналістом це не так.
– Мені здається, що люди все ще надіються на журналістів і дивляться на них.
– Є Шарій, який всюди представлявся журналістом, про Гордона всі знають, що він журналіст – всі, хто його симпатики.
– Ти є тим, ким себе позиціонуєш. Якщо я скажу, що є футболістом і буду в це вливати гроші й всюди це показувати, то люди матимуть відповідну асоціацію. Хоча я буду поганим, але якщо я масово заб’ю їм в голови це – то так і буде.
Ти говорив, що влада пробує бути журналістами. Але однаково той самий президент, міський голова, голова ОДА – вони роблять пресрелізи, у них є пресслужби й вони контактують з редакціями, замовляють співпрацю з ними на платній основі.
Зеленський, “Слуги народу” теж казали, що нам не потрібні медіа, мовляв, напряму комунікуватимуть з народом, але вони зрозуміли, що це все так круто. Вони ходили на ефіри, до Шустера і зараз вони монополізували Єдині новини.
Медіа однаково лишаються ключовим містком між владою і суспільством.
– Розмитість контурів цієї професії все ж існує. Але не існують для цієї розмитості, спільні правила. Клятва Гіппократа – вона існує для будь-якого лікаря. У випадку з журналістом: справжнім, напівсправжнім, прессекретарем, блогером, владним журналістом, опозиційним журналістом або просто довільною людиною, яка фіксує поточний момент – так от для них спільним правил не існує і вони ніким не прописані. Відсутність цих правил на добре чи на погано?
– Я не маю прямої відповіді, але вважаю, що добре, коли немає чітких меж. Мені здається, що люди для себе знають самі, хто їм цікавий, а хто ні.
Ми розуміємо, що більшість населення медійно низькоосвічена, інформаційна гігієна невисока. Втім, мені здається, щороку вона покращується.
– Часом зустрічаю у соцмережах коментарі штибу “Це є рівень франківської журналістики”, мовляв, низький. Який реальний рівень франківської журналістики?
– Я, часом, відповідаю на такі коментарі: “А на який рівень ви орієнтуєтеся?”. Я не можу сказати, що, наприклад, у Львові, Києві, Одесі чи там у Варшаві – рівень журналістики вищий. У деталях не знаю, як за кордоном, але ті люди, які пишуть про рівень франківської журналістики – вони теж не можуть сказати, на який рівень орієнтуються.
Загалом, мені здається, рівень франківської журналістики середній по Україні, не найгірший. На щастя, є різні ЗМІ, різний тип контенту і якщо ці ЗМІ існують, то на них є попит.
– Претензії переважно такі: перше – низька якість інформації, ймовірно йдеться про передрук, друге – безграмотність, третє – заангажованість. Що ти скажеш на це?
– Що все є (сміється – ред.). Почну з грамотності. Це через те, що ЗМІ небагаті й ми не можемо собі дозволити, на жаль, мати в штаті коректора. Помилки є в усіх, інша річ – як ти працюєш з цими помилками.
І якщо повернутися до пункту про якість – там передрукували пресреліз, там поспішили, там не переперевірили – так, буває різне. У когось в редакції працює шестеро журналістів, у когось – двоє й хтось ставить собі за планку кількість переглядів, а хтось – щоб інформація, перед видачею, була переперевірена.
Так, часом соромно буває за дії наших колег, у тому числі з нашої редакції, коли ми припустилися якоїсь помилки. Але ми стараємося, коли щось виправили, просто у заголовку писати “Виправлено”.
– Ще одна претензія – хайповість. “Галка” хайпова?
– Хайпова, але в розумних межах.
– А наш мер Марцінків?
– Мер хайповий на 200%. Я не знаю, чи є в Україні хайповіший міський голова. Я ж не відкрию таємницю, коли, наприклад, наш мер ходив й міряв для чогось лінійкою траву.
– Цікаво, це він сам придумав чи йому хтось порадив, кажуть: “Дивіться, Руслане Романовичу, поїдьте вранці, людям це сподобається, поміряйте траву – всі побачать, який Ви господарник”?
– Я думаю, що мер десь це побачив, сумніваюся, щоб йому дійсно хтось в кишеню запхав лінійну.
Він розуміє, що йому потрібна увага до нього. Так, ми стібемо його за деякі речі, але насправді це в плюс йому. Ми не обговорюємо якісь речі, що Марцінків не зробив: недостатньо профінансував речі на укриття, на закупівлю якихось речей – ми тут обговорюємо нейтрально-позитивну історію, що він все ж ґазда. Він досягнув бажаного ефекту – тут ми повелися на його замануху.
– Якщо ми говоримо загалом про відповідальність журналістики за слово сказане і за ту думку, яку зусиллями преси, вштовхують і формують в людей. Ми бачимо ж це насправді й на прикладі росії. 300%, що будуть і наукові праці, дослідження, які покажуть, як з придатливого середовища змісити це тісто і зусилля величезні в цьому були саме тих людей, які себе називають журналістами. Де ця межа і як її встановити?
– Під час війни теж багато інформації ми не давали свідомо, адже розуміли, що можуть бути погані наслідки для громади, її психологічного стану ворога – якісь розвідувальні дані йому дати. Не дурно ж кажуть: “Не виставляйте у соцмереж, де куди що прилетіло!”.
Преса, у цьому випадку, українська нормальна притомна – нормально спрацювала. Але так, на нас дійсно є велика відповідальність, коли ми говоримо про російський приклад.
Ми розуміємо, що насправді добре рішення було, коли в Україні закрили силою, не знаю, наскільки законно, певні ЗМІ. Але ми розуміємо, що це був правильний крок, коли позакривали купу проросійських каналів. Можливо навіть і запізно, бо той треш, який вони несли…
Якщо тобі 100 разів на тиждень одну й ту саму тезу, то рано чи пізно ти до неї дослухаєшся – на прикладі росіян. Росіяни втрачені, пропаганда промила мізки.
– Наскільки війна змінила роботу “Галки” і “Галку” загалом?
– Війна показала, що ми не настільки погані, як ми собі думали самі. Я бачу це об’єктивно через відвідуваність. Це дуже легко міряється, коли я бачу, скільки людей читають “Галку” й скільки людей читають інші ЗМІ.
А чому нас читають? Тому що ми ні дня, ні годину “не проспали” від початку війни. Так, нам всім було страшно, не розуміли, що нам робити. І напевно те відчуття, коли так – мені страшно – але треба людям розповісти, що відбувається у Франківську й Україні – саме через це зріс у чотири рази наш телеграм-канал. І зараз цей канал залишається вже через пів року на такому ж рівні, коли є загальна тенденція відвідуваності.
Тобто люди самі дали оцінку, кого вони читають, а кого ні. Коли перед війною низка ЗМІ була приблизно на одному рівні, то через різні причини з початку війни частина ЗМІ обвалилася, а частина стала сильнішою й ми у тому числі. Ми ж не почали писати інакше від того, як раніше писали – ми так само працюємо 24/7, без вихідних.
– Зміна, яка пов’язана з війною – вона ж наклала відповідальність на журналістів і щодо дозованості або самоцензури принаймні. Є загальний консенсус в Україні про те, що в принципі Зеленського чи Збройні сили України не критикувати і його загалом всі дотримуються. Опустімося до нашого – місцевого – рівня: місцеву владу можна критикувати під час війни?
– Виходить, що потрібно, тому що вона все для цього робить, створює всі передумови. Взагалі, у Франківську дивна – недобра, загрозлива – ситуація склалася, коли немає політичної, громадянської опозиції, на жаль.
Через те, що монобільшість у міській раді, через те, що отакий вже сам по собі міський голова. Можливо, мало хто про це задумається, але він готовий домовлятися з усіма і з усіх приводів. Єдине, що він не може визнати – що гей може бути патріотом, але в чому ще Марцінків категорично відмовив? Кількість МАФів тільки росте, кількість сумнівних забудов також збільшується – це все чиїсь інтереси.
Ті ж самі жовті “пижики”: ну вже як почав міський голова з ними боротися – так, зараз війна і можна сказати, що це не дало це добити – але вони досі їздять. Якщо вже влив ти сотні мільйонів в автобуси, тролейбуси нові, то можна було б їх (жовті пижики – ред.) з ринку забрати, але вони є на ринку.
Чому ж немає в місті опозиції? У нас все так круто, класно, всі щасливі? Взагалі, що це за політики, які зараз є в Івано-Франківську й не хочуть прийти до влади? Сама політика – це така річ, де за визначенням це дії, спрямовані на досягнення, захоплення і утримання влади.
Я здивований, коли зараз ніхто з політиків не критикує Марцінківа – та й до війни це було насправді. Чому? Тому що політика у нас все ж використовується як бізнес-інструмент, на жаль, досі.
Як я казав, немає політичної й громадянської опозиції і зараз цю функцію на себе беруть ЗМІ. І то не всі, тому що ми бачимо теж – через не афішовані речі, але публічні – низка франківських ЗМІ, на жаль, фінансуються з міського бюджету, щоб вижити. Але ми там не побачимо якихось критичних матеріалів, не побачимо там про 125 тисяч гривень на клумбу ЗСУ, не побачимо, що за 40 мільйонів збиткове підприємство хоче купити приміщення у центрі місті, коли перед тим місто масово скидало з себе комунальні приміщення, розпродавало з аукціонів або не аукціонів.
Чомусь держава ж зупинила капітальні видатки: ремонти дворів, брукування – тому що, напевно, все ж не на часі, ми можемо без цього пережити. Я не хочу хайпувати й казати, що можна було б ці кошти на оборону витратити. Але ж чомусь держава всі свої ресурси змобілізувала, аби кошти були вільні на медицину, забезпечення роботи критичної інфраструктури, а у Франківську далі брукують двори й чомусь про це інші мовчать.
І зараз так виходить, кажуть, що “Галка” хайпує, тільки мерію критикує – про це треба говорити, не все так добре у місті. Є думки, що Марцінків зробив так багато, ніж його попередники – але інші мери не мали такого колосального фінансового ресурсу, ну і політичного. Те, що зараз в місті немає опозиції – це означає, що вистачає на всіх.
Читайте також: "Мобілізація потрібна в розумних межах", – Марцінків
ФОТО ТИЖНЯ
