“Закордоном не хочуть збирати гроші для ЗСУ”, – співачка ROXOLANA про благодійний тур

ROXOLANA – молода українська співачка Роксолана Сирота, авторка пісень, учасниця талант-шоу «Голос країни-9» та цьогорічного національного відбору на Євробачення. Днями стартував її благодійний тур Україною “Тримайся”, де вона разом з іншими артистами збиратиме кошти для ЗСУ.

“Галка” поспілкувалася зі співачкою у день виступу в Івано-Франківську. Ми розпитали Роксолану про її творчість під час війни та виступи для військових. Дізналися, як вона прихистила вдома переселенців, чому у турі збирають гроші саме на ЗСУ та чи змінили події сьогодення український шоубіз.

– Найперше питання буде про війну росії проти України. Де вона вас спіткала? 

– У нас мав бути 25 лютого концерт у Львівській області, а 23 числа ми успішно всією командою загрузилися у потяг в Києві. Вже по дорозі до Львова, десь в третій годині нас розбудили та сказали, що почалася війна.

Для мене спочатку це був якісь сюр. Яка війна? Я думала, що може активізуються на Сході, але виявилося, що ні. І ми дізналися про це у потязі. Одразу весь потяг почав шуміти, тільки про це всі розмовляли. У нас була велика частина команди у цьому потязі, а на наступний день мали приїхати наші бек-вокалістки і так далі. Мав бути великий концерт…

Батьки живуть у Львові, я родом зі Львова, у них там був будинок і вони кажуть: «приїзджайте всі до нас». Одразу зрозуміли, що у нас буде такий собі пункт прийому і знайомих, і незнайомих людей. 

– Знаємо, що ви не залишаєтеся осторонь у ці тяжкі для України часи, здійснюєте мрії дітей, як вже згадували, приймали у себе вдома переселенців. Розкажіть трохи більше про це. 

– У тому будинку нічого не було, там ніхто не жив, то ми спочатку “затарилися” продуктами. Поселили всіх знайомих, котрі були з нами, хтось ще під’їжджав. І потім знайомі від знайомих дізнавалися, що ми приймаємо людей, постійно люди дзвонили, що потрібно переночувати, пожити, хтось залишався довше, хтось менше.

У нас не було де спати, то ми просто купили шезлонги, на них клали матраци, то у нас так було в підвалі. Люди хотіли жити у підвалі, тому що це а-ля бомбосховище. З різних міст були люди, з окупованих.

У нас була родина, котра чудом виїхала з окупованого села. Вони були в Катюжанці (ред. село на Київщині), через російські блокпости до Білорусі, потім до Польщі, а звідти повернулися в Україну. Для мене це був шок, коли ви з дітьми… Насправді я думаю, що є багато людей, котрі прихищали – це така річ, яку ти просто робиш. 

Нас було багато, спочатку ми просто собі сиділи, були у шоці, гортали новини. Потім ми вирішили, що у нас багато рук, то потрібно десь йти. Ходили спочатку в Центр гуманітарної допомоги, там сортували ту всю гуманітарну допомогу. Але було відчуття, що ми розсіюємося, то ми туди пішли, то туди, десь ще допомогли. Тому вирішили допомогти якось так систематизовано. 

Була така історія, що ця сімʼя, яка виїхала з окупації, у них був маленький хлопчик. Кімната була абсолютно пуста, а їхня мама продовжувала робити з ним уроки, тому попросила у нас стіл. І коли ми заносили стіл до кімнати, то хлопчик подумав, що це фортепіано. Він був настільки радий: «Боже, невже ви принесли мені фортепіано, я так скучив!». Ми зрозуміли, що для дітей, які займалися творчістю, музикою, це все ж такий собі спосіб заспокоїтися, метод медитації і так далі.

Тому ми подумали, як ми можемо зробити так, щоб діти могли отримати ті предмети, які вони залишили вдома, в окупованих територіях. Зрозуміло, що коли вони йшли, то батьки не будуть брати та не будуть витрачати гроші на ці музичні інструменти. Я згадала, що є багато людей, котрі купують гітару, що от я буду грати, а вона стоїть у них роками. Ми вирішили, що будемо містком між тими людьми, які мають непотрібні їм інструменти, та між дітками, яким вони потрібні. Зробили доволі просту платформу, де люди ділилися інструментами, а хто хотів — міг допомогти фінансово. Я була здивована, бо думала, що буде більше інструментів, а насправді дуже багато людей допомогли фінансово. 

Памʼятаю, як ми стояли на площі у Львові, та думали, яким зробити по тривалості проєкт. І ми домовилися, що він буде тривати до першого червня. Думали, що три місяці – це багато, що за цей час все точно закінчиться. Але ні. Ми офіційно всі заявки виконали, тобто публічно ми все закрили на цей рік, але все одно до нас приходять якісь прохання, у нас залишилися ще інструменти та фінанси, тому ми потихеньку продовжуємо їх реалізовувати, але вже не у публічній сфері.

– Поділіться зворушливою історією, яка з вами трапилася під час волонтерства.

– Так одразу важко сказати. У мене постійно якісь такі історії. Дуже багато емоцій, мозок кожної людини у такому шоці. Спочатку ти гортаєш фото в Інстаграмі, дуже багато якихось позитивних моментів, що ЗСУ відбили то, ЗСУ відбили то і ти пишаєшся людьми. Потім дивишся далі, а там якісь жахливі речі, які відбуваються. Мозок просто не справляється.

О, згадала. Ми познайомилися з Вʼячеславом Яловим, він всиновив своїх братів та сестер. Мене дуже сильно вразила його історія. Не в плані, що відбулося, а як він себе поводить. Ми з ним зустрілися – як він мислить, що він робить для дітей. Мене це порвало, я йому це звісно не показувала, але сам факт, що діти так швидко дорослішають. Йому 18 було, а він вже опікун всіх своїх дітей, як він себе веде, як він розмовляє. Я розумію, що у моментах, коли ми говоримо про університет, ще щось інше, то він зовсім дитина. Але коли я розумію, скільки у нього на плечах. Він з дітьми розмовляє чисто, як батько. Це насправді навіть страшно, дивитися на це, усвідомлювати. Зустріч з ними мене дуже  вразила.

– Сьогодні у вас стартує благодійний тур «Тримайся». Розкажіть, кому плануєте допомагати?

– Будемо збирати гроші для ЗСУ. Чому? Напевно, для нас всіх це зрозуміло. У перший місяць (ред. війни) нас запросили в Америку збирати кошти для діток. Ми коли зі всіма зустрічалися закордоном, то як вони говорять? Ми допоможемо, але це не мають бути Збройні сили, бо для них це якась агресія, це війна. Вони всі збирають шалені кошти, вони допомагають, але не ЗСУ. Навіть наші марафони з артистами, то це дуже круто, що вони роблять їх закордоном. Кошти йдуть у фонд Маші Єфросиніної, який здається допомагає дітям. Я просто почала слідкувати, то навіть наші партнери, хто організовують концерти в Америці, то всі дуже бояться збирати гроші на ЗСУ. 

З іншої сторони, ми зустрічаємося з хлопцями зі Збройних сил, чи їхніми знайомим, то виявляється, що у них немає елементарних речей. Тому що всі думають, що їх затарюють. Так, їм якісь мінімум дають. Але ось нещодавно наша дівчинка збирала коробку для військових, де були крупи, туалетний папір та інше — це жорстко.

Тому ми одразу вирішили, що у нас буде збір для ЗСУ, але ще також нам дуже приємно, що ми організовуємо тур разом з МПЗ ЗСУ (морально-психологічне забезпечення ЗСУ). Це ті люди, які організовують різні заходи для військових, для їхніх сімей, для військових медиків. З ними спільно ми організовуємо ці концерти, будуть такі концерти, куди ми запрошуємо сімʼї військових. 

Зі всіх сторін у нас Збройні сили України. У нас є декілька фондів, з якими ми співпрацюємо, але ми вирішили, що ми спочатку збираємо кошти, а потім вирішимо, куди саме їх будемо направляти.

– Перший виступ в Івано-Франківську? Чому обрали саме наше місто?

– Чесно, це класне місто. Ми вибудовували логістику, щоб все це охопити, у нас насправді була найдовша дорога саме з Києва до Франківська. Тому ми вирішили спочатку подолати найдовший шлях. Мені розповідали музиканти з команди, які виступали у філармонії, вони були у захваті. Ми якось сиділи й кажу – раз ви у захваті, то давайте почнемо з філармонії. І всім якось так пішло — перше місто Івано-Франківськ.

– До вашого туру вже приєдналися Хаят та Лауд, які теж брали участь у нацвідборах на Євробачення – це збіг чи саме через них ви почали товаришувати?

– Я до речі, не звернула увагу на це. З Хаятом ми знайомі ще з «Голосу країни», ми з ним були в одному сезоні. Вчора їхали разом в одному автобусі і зрозуміли, що і я була на Нацвідборі, і він був. Ділилися спогадами, але це насправді чиста випадковість.

А з Лаудом, теж смішно вийшло, така ж випадковість. Ми зустрілися з ним у перші дні війни у Львові та вирішили, що будемо робити концерти для збору фінансів, різні благодійні. Коли ми вже готували тур, то вирішили, що буде прикольно запрошувати різних артистів. 

Тому це не з Євробачення, але такий цікавий факт. Поки що їх двоє, але ми потім розкажемо, хто у нас буде ще (ред. посміхається).

-Якщо ми вже згадали про Нацвідбір, то як конкурс вплинув на ваш проєкт загалом?

– Цікавий факт, ми теж про це розмовляли з Хаятом, що у нас ідентичні ситуації, тільки у нього «корона», а у нас тут війна. Нацвідбір, йде величезне поширення серед аудиторії, всі починають про тебе дізнаватися. У нас ще через кілька днів мав вийти дует з Монатиком і тут війна, і все… 

Звісно багато людей індустрії, просто глядачів – вони все це зацінили (ред. – виступи на Нацвідборі). І те що ми зараз їздимо для Збройних сил України, на військові бази виступати, то я думаю, що Євробачення дало величезний поштовх цьому. Люди побачили, як ми на сцені можемо працювати і так далі.

– Якраз хотіли вас запитувати про виступи для наших хлопців та дівчат зі ЗСУ. Які це були емоції?

– Це дуже прикольно. Я розмовляла зі Свєтою Тарабаровою, вони там з 2014 року виступають. Для мене це все вперше. Було дуже хвилююче. Мені здавалося, що це дуже складна аудиторія сама по собі. Військова форма завжди тримає всіх у строю, люди не дозволяють собі розслабитися.

У нас в один день були замість сцени КамАЗи, вони просто знімали бокові стінки і там зверху ставили колонки. Просто, щоб було якесь підвищення. Були й просто у полі, чи вони просто мали якісь широкі сходи, і з тих широких сходів вони нам робили сцену. Це максимально такі різні умови. 

Плюс це дуже мило, бо вони всі хочуть нас нагодувати, це військово-польова кухня. Це військова база, але вона знаходиться не у спеціалізованих місцях, а десь. Були там хлопці, були і дівчата, щоправда, у меншості, то хлопці, вони так стараються це все красиво зробити, вони створили нам навіть а-ля гримерку. Вони реально дуже-дуже чекають цих заходів і це видно. Їм хочеться, щоб їх хтось відволік, щоб змінили хоч трішки розклад, бо вони щодня мають одне й те саме. Вони у цих всіх новинах, переживаннях за товаришів. Мені здається, що вони були нам дуже раді.

Ми ще їздили з дівчатами з «95 кварталу» і вони виходили у сукнях на величезних шпильках. Я думаю, це геройство, на тому КамАЗі, де все нерівно, вони ще стоять на тих підборах. І я бачу, наскільки хлопцям це приємно бачити.

Я памʼятаю, як зробила свій перший манікюр за війну, намалювала червоний колір. До мене підходить їхній керівник та каже, що це так красиво, ви собі не уявляєте, як ми за цим скучили, і як швидко ти це все забуваєш.

Туди куди ми їздили, то нам казали не співати ліричні пісні. Звісно хтось співав, я думаю, це різні формати. Якщо якісь лікарні чи ще щось, то це один формат, а у нас просили щось таке драйвове, зарядне, жарти про москалів заходили на ура.

– В одному з інтервʼю ви розповідали, що ваш брат був в АТО…

– Він військовий капелан. Вони заснували свою організацію «Апостольська Чота», вона на західній Україні. Умовно кажучи, вони вже тоді почали готувати всіх своїх учнів – володінню зброєю і так далі. Він з 2014 року їздить в АТО, він допомагав хлопцям морально, а ще вони весь час возили туди допомогу. Були різні періоди.

Зараз він в основному возив допомогу, а раніше з ними (ред. воїнами) постійно був в АТО, як священник, і як морально-психологічна допомога. Вони не зупинялися з 2014 року.

Коли ми до них прийшли у перші дні війни, то для них це не було щось нове. У них вже все було налаштовано, логістика, хто звідки приходить, які фури. Мені здається, що вони були максимально підготовлені.

Він собі вже так звик, тому що всі переживають, а він їздить на лінію фронту, доволі довго там знаходиться. Батьки його питаютб – навіщо, його ж ніхто туди не тягне. А він каже, що я провожу час з хлопцями. Мені здається, що це таке його покликання.

– Які ваші враження від реакції українського шоубізу на війну – хто вас приємно і неприємно вразив?

– Цікаве питання. Перший, хто прийшов мені у голову, це чомусь не артист, а це Алан Бадоєв. Мене дійсно вразило те, що він не просто змінився, а вийшов у публічну площину і сказав, що от я відповідальний за те, що розмивав кордон, я вважаю, що це мій промах. І мене це вразило. Багато хто перейшов на українську мову. І я всередині себе вірю, що це дуже щиро.

Але мало хто дійсно признався, що насправді я там своєю діяльністю робив так і так, що я теж десь там частково винуватий у цій ситуації.

Якщо чесно, то Ані Лорак мене не здивувала. Якби вона була розумніша, то за перші два дні, якби вона сказала, то вона ще б мала хоча б якись малесенький шанс. Це свідомий вибір артистів.

Також я взагалі не знала, що ця співачка Асті – наша українська співачка. Видно, що у людей свої погляди та переконання. Тому вони мене й не дуже здивували.

– Тепер скандал з Юрієм Бардашем…

– Оце дуже смішно! Він же не був тут. Я розумію, що він придумав собі таку концепцію і він дійсно у неї щиро повірив. Це трішки така підміна понять. Яку він, мені здається, теж не зрозумів. Нацизм він змішав з «Україна понад усе», не розуміючи, що «Україна понад усе» – це діти українські понад усе в тому числі, люди українські, міста українські понад усе. Це не значить, що десь є Україна, а десь є діти і нам все одно. Україна – це люди, це діти, це ми.