Дмитро Ципердюк – знаний музикант з Івано-Франківська і заслужений працівник культури України. У 90-х роках грав у складі місцевого гурту «Морра» і продюсував команду «Ла-Манш», знану саундтреком до відомого фільму «Брат-2».
Читайте також: Антологію "Звичайні незвичайні священики" презентують у Франківську
Також він співпрацював з відомими зірками українського шоу-бізнесу. Зокрема, був саунд-продюсером у Олени Вінницької, Наталії Могилевської, Асії Ахат тощо. Згодом став одним з творців електронного гурту «Dazzle Dreams». Після його розпаду у 2013 році, Дмитро Ципердюк сконцентрувався на своєму сольному музичному проекті «Luiku», який тішить українців запальним цигансько-українським денсом.
«Галка» поспілкувалася з Дмитром Ципердюком і дізналася його думку про українську сцену загалом і Франківську зокрема, чи у вірному напрямку розвивається музична індустрія в державі і чому тінейджери слухають російський реп.
— Ви – франківець, котрий зробив собі ім’я ще за часів гурту Ла-Манш у 90-их, вірно?
Важко сказати, хто кому зробив ім’я і з якого часу. Я не знаю, звідки починається відлік, тому що, ще проживаючи у Франківську на початку 90-тих я приймав участь і робив декілька досить популярних рок-гуртів, наприклад «Морра». Але, якщо говорити про якусь вже інтеграцію в український ринок і не тільки, то ми можемо в принципі розпочати з гурту «Ла-Манш», як варіант.
— Потім саунд-продюсування українських зірок, власний гурт Dazzle Dreams, і Ваш відносно новий проект «Луйку». Звідки берете натхнення всі ці роки?
Насправді натхнення треба час від часу викликати, бо якщо чекати на нього, то можна і не дочекатися. Натхнення черпається, перш за все, тому що я уродженець Івано-Франківська і часто буваю у Карпатах. Надихаюся власне природою карпатських гір, бо дуже часто працював і відпочивав у гірському ареалі, і це можливо десь вплинуло на мою музичну свідомість. Взагалі це питання дуже широкого спектру, і я не знаю звідки береться натхнення, але воно є. Богу дякуючи, його вистачає на багато видів моєї діяльності: починаючи від артистичної діяльності і закінчуючи постановчими процесами, в яких я вже працюю досить багато років. Це і художник постановник, і режисер-візуалізатор тощо.
— Чи є українські чи закордонні виконавці, в яких Ви черпаєте натхнення?
Я доволі часто дивився живі концерти в рамках європейських турів світових зірок і звісно, що велика низка з них відкрила мені простір, «ворота» у бачення як пісні, так і декорації, художньої постановки, візуалізації і так далі. Відкрив для себе такого артиста, як Пітер Гебріел (прим. британський музикант і кліпмейкер). Як співак, як філософ, як музикант, композитор і продюсер – дуже багатогранна людина і дуже багато я надихаюся власне його творчістю. Під час народження гурту «Dazzle Dreams», під час народження мене, як візуалізатора декорацій, сильно вплинув Антон Корбін (прим. робив постановки для відомого британського гурту «Depeche Mode»). Також я дуже люблю етнічну музику і фестивалі. І постійно, так само як містер Пітер Гебріел, поєдную електронну музику і музику народів світу, зокрема і українську. Тобто українську, балкансько-карпатський регіон, музику Азії. Власне ті артисти і музика народів світу напевно дуже сильно вплинули на мою подальшу творчість.
— Загалом, на Вашу думку, музична індустрія в Україні розвивається у вірному руслі? І яка тенденція цього розвитку?
Вона у правильному руслі, хоча в досить такому напівпрофесійному, аматорському. Дуже круто українська музика розвивалася від початку 90-х до приблизно 1997 року. Це був пік власне української модної музики, коли україномовна Ірина Білик могла собі дозволити тур 40-ка містами України і мала 100% аншлаги. «Територія А» (прим. перший український телевізійний хіт-парад кліпів) серйозно впливала на ринок. Не завжди якісним продуктом, але принаймні локальним – нашим українським. Був ринок, продавалися компакт-диски, артисти заробляли гроші на концертах, був український медіаринок, українське телебачення. Але потім це все дуже серйозно Москва під себе підім’яла. Від кінця 90-тих і фактично до 2014 року – був такий досить серйозний вплив нашого східного сусіда. Це був фактично їх ринок. Тому українська популярна музика відійшла на другий план – українською стало співати не модно.
Зараз наступила друга хвиля відродження українського музичного ринку, яка триває до сьогодні. Фактично три-чотири роки останніх є така тенденція «камбеку» української поп-музики. Це у зв’язку зі ситуацією, яка змінила все ж таки нашу країну на краще – це звісно подія «майдан» 2013-2014 років. Після цього було певне затишшя на музичному ринку. Але зараз, у зв’язку зі введенням квот на українську музику, які я вважаю теж досить спірним питанням – трошки така «руба від плеча», це вплинуло на повернення української пісні.
На превеликий жаль, вона не завжди є якісна, але з цим треба працювати. Вважаю, що у цю справу має втручатися держава і максимально фінансувати інституції мистецькі, продюсерські центри, які могли би народжувати, професійно доробляти українських артистів. Загалом все рухається в правильному руслі для України.
— Давайте поговоримо про відоме музичне фентезі-шоу “Володарі стихій”, з яким 26 листопада приїдете в Івано-Франківськ. Як Ви стали частиною цього проекту? І що бачите в ньому цікавого?
Як я вже наголосив раніше, я займаюся постановкою концертів, шоу, презентацій. Співпрацюю з оперними постановками, роблю сольні концерти поп-рок-артистів, музичні премії і так далі. Тому співпраця з «Володарями стихій» – це мій черговий і цікавий проект, де є можливість робити досить таку містичну-феєричну-фентезійну постановку. Тому я з великим задоволенням прийняв цю пропозицію. Тим більше, що дуже цікаві артисти працюватимуть на сцені, як НАОНІ (прим. Національний академічний оркестр народних інструментів) і власне актори, що виконуватимуть ролі «Володарів стихій». І тому зараз я на повну займаюся цим проектом.
— На що очікувати франківцям від «Володарів стихій»?
Жива, потужна, етнічна музика, фентезі, цікава візуалізація поєднана зі світлом. Тобто це буде фетнезійно-феєрично-фантастичне шоу. Єдине, що звісно Івано-Франківський драмтеатр не може вмістити величезну кількість техніки і тому це буде «лайт» версія. Але від цього не постраждають загальні відчуття і впевнений, що івано-франківський глядач отримає 100% сатисфакцію від перегляду цього шоу».
(фото з шоу “Володарі стихій” в Одесі 20 листопада 2018 року)
— Ви франківець, але проживаєте у Києві, вірно? Дивлячись зі сторони, як ви оцінили б франківську сцену?
Так, я вже фактично починаючи від 98-го року проживаю у Києві, але часто відвідую Івано-Франківськ. Чи в професійному, чи у приватному порядку. Щодо франківської сцени, на жаль, я не можу однозначно сказати, що знаю всю молоду генерацію франківських артистів, але наскільки це можливо, я за цим спостерігаю. Звісно, що є багато цікавинок, дуже все модно виглядає.
Єдине, я б усе ж таки звернув увагу молодих франківських артистів на те, щоб вони намагалися писати пісні. Бо саунд є, образ є, зроблено якісно, модно, електронно, автентично, етнічно і так далі, але бракує поняття «пісні». На це треба зауважити. Але шалений підйом франківського музичного ринку теж не може не тішити і я, по можливості, спостерігаю, як росте нова франківська музична генерація.
— Чи були проблемні артисти, з якими було важко працювати?
Проблемні артисти бувають ті, які не знають, що вони хочуть, або яким дещо заважає – як «поганому танцору». Тому, від того, що артист, на жаль, не є аж там повноцінним артистом, а має просто ті чи інші можливості заявити себе на сцені або в ефірі з модним, дорожезним кліпом, як правило з того боку звучить чимало претензій. А самодостатній артист – з ним легше працювати, тому що там не треба «ліпити», там лише треба додати до нього. Тому краще співпрацювати зі самобутнім артистом.
І тут певною мірою треба бути дипломатом, філософом, сприймати все це нормально. Конкретних прикладів не наведу, бо це певною мірою непрофесійно. Але більше за все приємно працювати з артистами, які знають чого хочуть і тобі довіряють. Ясно, що артист може хотіти одне, третє, десяте, але професійності продюсера треба все ж довіряти і співпрацювати. Тоді виходить дуже класний продукт у фіналі.
— Розкажіть про пісню Луйку «Фірман» – знаючі франківці впізнають у її тексті цитати з відомого місцевого медіаперсонажу. Що було перше в цій пісні – вірусне відео фірмана з Крихівців чи музичний мотив, на який наклали текст?
Це досить забута історія ютюбівська про фірмана з Крихівців. Але коли в мене поганий настрій, я згадую цю історію і дивлюся два франківських приколи: перший про фірмана, а другий про степлер (прим. відео про те, як місцевий ведучий новин використав нецензурну лексику під час запису випуску новин). І ця історія з фірманом не залишала мене в спокої і я був впевнений, що колись щось про нього напишу. З тих пір пройшло вже чимало часу і тому не багато людей згадують того фірмана, почувши нашу пісню. Але я розумію, що зробив таку жартівливу пісню, яка заходить навіть тим, хто взагалі не розуміє, про що і кого йдеться мова.
Пісня створена за мотивами фірмана. І хтось згадує те відео, а хтось собі малює історію такого типового персонажу, який закордоном заробив трішки грошей, повернувся в село і побачив, що його дівчина вже з іншим.
— Ви, напевно, в курсі, що влітку, в рамках фестивалю “Porto Franko” у Франківську виступив доволі скандальний гурт “Хамерман знищує віруси” з доволі провокативними текстами і сценічними костюмами. На цьому концерті було дуже багато молодих людей і всі під їхні треки відривалися і кайфували. У мережі ж виник цілий скандал щодо “ХЗВ”. Тепер вони планують окрему програму, присвячену історії з Франківськом. На Вашу думку, дует несповна розуму чи і таке має право на існування?
Я знаю «ХЗВ» ще з 98-го року. Дует в мене виступав ще у «Перлинах сезону» (прим. Всеукраїнський молодіжний фестиваль, який проводили з 1995 по 2008 рік). Як правило, фріки швидко добиваються того, чого вони хочуть. Хоча з іншого боку хлопці досить підковані, досить філософські. Там один з них навіть лекцію пішов читати у Франківському педагогічному університеті. Але я вважаю, що їх так звані костюми і тексти, це легкий шлях, щоб тебе побачили. Прийди на тусовку голий і тебе відразу знімуть всі папараці, і ти потрапиш у жовту пресу. Тобто такий шлях, на жаль, притаманний певній частині наших артистів.
Як на мене, якщо ти нічого не можеш робити – вийди на сцену оголений і ти станеш популярний. Бо іноді хтось каже: «Ну добрий день! А от «Red Hot Chili Peppers» (прим. один з найвідоміших американських рок-гуртів) на сцені теж виступали оголені зі шкарпетками на одному місці». Але сорі, це «Red Hot Chili Peppers» – вони видавали абсолютно грамотний, толковий, професійний музон. Вони герої рок-н-ролу. Тобто вони є явищем, а фріковий образ зовнішній – це лише додаток до того, що вони роблять на сцені. А коли у тебе зі сцени звучить якийсь суцільний шум, суцільні набори фраз з нецензурними виразами – це означає, що це просто якесь лайно. Така моя думка.
— Також наша молодь полюбляє «трешовий» російський реп. Це можна помітити просто вийшовши ввечері на балкон і почути, як на лавочках сидять юнаки і слухають російського «Фараона» і тому подібних. Чи є в текстах якийсь сенс – дурне питання. Але, на Вашу думку, чому молодь таке слухає?
В любому місті є центр – площа Ринок. Це є культурний осередок, але більшість людей живе в спальних районах – як у Києві «Троєщина» чи «Борщагівка» чи як в Івано-Франківську «Пасічна» і інші райони. І це, напевно, таке явище великих кварталів індустріальних. Реп – це стиль музичний, де в принципі дуже багато тексту, дуже багато репери читають про свою долю. Це дуже заходить молоді, як щось своє.
Час від часу я бачу афіші в Києві, наприклад гурт «Кровосток» (прим. російський реп-гурт з Москви). У них пісні про «рабочие районы» і тому подібне. І тінейджерам це заходить – вони ж про жизнь «труть». Є таке явище і я особисто його не сприймаю. Але ж треба дати якусь нашу альтернативу.
— Наостанок, відійшовши від теми про музику, як Вам сучасний Івано-Франківськ, його зовнішній вигляд?
Івано-Франківськ на величезному підйомі – творчому, технічному, креативному, архітектурному. Тому черговий раз відвідати це місто я завжди приймаю за честь, і за необхідність трошки інспіруватися тутешнім повітрям та атмосферою. Франківськ можна назвати культурною меккою західної України.
— Чи часто буваєте у Франківську, з ким тут підтримуєте контакт?
Як вже зазначав раніше, намагаюся завітати у Франківськ при любій зручній можливості. Спілкуюся з дуже багатьма – це медійник Іван Нікітін, відомий саунд-продюсер, аранжувальник Роман Калина, моушн-дизайнер Олександр Токарєв, шеф радіо «Західний полюс» Володимир Фомін. Насправді, якщо добре поритися у пам’яті, я напевно назву пару десятків людей, з якими із задоволенням побачився і бачуся по можливості у Франківську.
Розмовляв: Максим Застава
ФОТО ТИЖНЯ
