Зазирнути за лаштунки: як виготовляють героїв вистав у франківському театрі ляльок (ФОТО)

Автор: Зелінська Таня

08 Чер, 2021 14:43

Зазирнути за лаштунки: як виготовляють героїв вистав у франківському театрі ляльок (ФОТО)

Івано-Франківський театр ляльок імені Марійки Підгірянки – це набагато більше, ніж актори та сцена. За лаштунками працює великий творчий колектив, який окрім постановки вистав, займається й виготовленням ляльок та декорацій. Саме у цю “приховану” та майже зовсім нерозкриту частину театру ми й хочемо вам показати.

У фоє мене люб’язно зустрічає заступниця директора театру ляльок Тетяна Стефінів та одразу веде до художньої майстерні. Тут працюють над створенням ляльок четверо працівниць. Запитую з чого ж починається робота над героями вистав, інформує “Галка” з посиланням на “Вежу”.

“Банально й просто – все починається з ескізів, – перша відповідає мені Любава, яка ліпить форми для майбутніх ляльок. – Спочатку ми розробляємо ескізи, комунікуємо з режисером, підбираємо реферанси, надихаємось, складаємо сценічний образ. Коли готові кілька ескізів, режисер затверджує один, що найбільше підходить. Потім ми приступаємо до роботи. Ще вибираємо який тип ляльки має бути: з пап’є-маше, м’які, дерев’яні й інші. Ми відштовхуємось від задуму і щось обираємо. Якщо це пап’є-маше, то спочатку виготовляємо голову з пластиліну, потім робимо її з пап’є-маше в класичній техніці: варимо борошняк і клей, рвемо газету і шар за шаром накладаємо”.

“От ви можете навіть подивитися, – бере у руки маску пані Ірина та демонструє мені, – це бутафор виконаний у техніці пап’є-маше. А зверху – крафтовий папір”.

“Ми ще потім ці маски шліфуємо, переґрунтовуємо і доводимо до вигляду, який нам потрібен, – продовжує Любава. – Потім починаємо розпис ляльки, зазвичай акриловими фарбами, щоб довго не тьмяніли. Якщо потрібно, можемо полакувати”.

“Кожен етап обговорюється. Завжди. А в кінці виходить спільний продукт,” – резюмує Катя, тримаючи в руках шматок тканини з голкою – майбутній костюм для ляльки.

Ляльку починають робити з голови. А паралельно творчий колектив розробляє костюми, тулуб, механізми. Час виготовлення ляльок теж дуже різний.

“Все залежить від матеріалу та її типу. Якщо взяти одну ляльку класичного типу, від початку і до кінця мине тижня три. Бо треба зробити пап’є-маше, дочекатися поки просохне, волосся, пошити одяг, капчики, ручки, ніжки, манікюр…” – сміється пані Ірина.

У театрі для вистав виготовляють не лише ляльки. На майбутню виставу про булінг “Любов, джаз і чорти” (назва попередня, найімовірніше її змінять) творчий колектив уже третій тиждень виготовляє маски. Зараз вони на етапі накладання шарів пап’є-маше.

“Але ескізи ми почали робити ще взимку. Дуже довго шукали образ, який і режисеру би підходив і візуально було гарно,” – каже Любава.

“Спільна синергія художника і режисера – це дуже складно. Бо часто режисер, як і будь-який замовник, уявляє, а пояснити не може,” – сміється художниця Зоряна.

У цій виставі ляльковість театру відображатимуть маски. Це буде історія для підлітків та дорослого глядача.

Коштують ляльки теж дуже по-різному.

“Залежить все від матеріалу. Якщо лялька виготовлена у техніці пап’є-маше, то голова не дорого коштує. Бо це лише газетний папір і клей, який ми самі виготовляємо, – каже Зоряна. – Більше грошей йде на тулуб, на костюм. Ну в середньому це 1000 гривень. Більше грошей йде на декорації. Бо це вже габарити, об’єми, дошки, дерево, тканини…”

Іноді матеріали для ляльок та декорацій можуть коштувати кілька тисяч доларів. Це не враховуючи кошти на зарплатню колективу. Та команда знаходить вихід навіть тоді, коли бюджет обмежений.

“В нас всі настільки люблять свою роботу, що навіть якісь матеріали з дому несуть. В нас був випадок, коли жінка купила собі блузку, а художник взяв і зробив одяг для ляльки. А жінка дивиться в шафу – блузки нема,” – розповідає пані Ірина.

Згадують, що найдивніше, що робили дівчата для декорацій – це сушили вдома курячі кістки.

“Всі сушили вдома кісточки, при тому, що двоє з нас не їдять м’яса. Це була вистава Павла Кільницького “На полі крові”. За задумом потрібно було кісток і ми сушили кури. Ще я принесла з дому роги, не знаю звідки вони в мене,” – сміється Любава.

“Що мотивує вас працювати саме у театрі,” – я запитую.

“Очі дітей. Коли вони бачать цю виставу. Тоді і ти отримуєш шалене задоволення,” – розповідає пані Ірина.

“Вони так сміються щиро, так дивуються!” – підтримує Любава.

“А ще Театр ляльок у місті один. І долучатися до його творення – це дуже круто,” – додає Катя.

Пані Тетяна веде мене до столярної майстерні, де працює над виготовленням ляльок Геннадій. Чоловік одразу, ніби суворо, попереджає не називати його столяром. Але говорить це жартома, із посмішкою.

“Одразу вас попрошу не пишіть, що я столяр. Бо я не столяр. В мене посада художник-оформлювач або майстер з виготовлення художньої ляльки. Якщо я маю справу з деревом, то це не означає, що я столяр,” – каже Геннадій.

Пан Геннадій запрошує у свою художню майстерню. Тут пахне деревом, на стінах висять ляльки й інструменти.


Пан Геннадій показує кілька гапітів, за допомогою яких молоді актори вчитимуться працювати. Гапіти роблять ляльку рухомою. Потім на неї шиють костюм і все готово.


Крім виготовлення ляльок пан Геннадій займається й виготовленням декорацій. Показує ескіз до нової вистави. Але просить не фотографувати, щоб була для глядачів несподіванка. Далі по цьому ескізу пан Геннадій виготовлятиме декорації з дерева.

Запитую, чи важко з дерева виготовити кількаметрові декорації.

“Нічого в моїй роботі важкого немає. Я люблю свою роботу,” – гордо відповідає.

“Хочу сказати, що за 12 років моєї роботи Гена – найкращий художник-оформлювач, – долучається до розмови пані Тетяна. – Ну справді. Гена настільки прискіпливий до своєї роботи, що даєш йому зробити якусь дрібницю і не можеш усвідомити як же це він зробить. А для нього це не проблема – у найкоротші терміни все готово.”

Списані ляльки потрапляють у музей, що розташовується у театрі. Тут зібрані ляльки із різних вистав, різних років. Найстаріша лялька із 1946 року.

“Ляльки із пап’є-маше швидко руйнуються. З часом у них дірочки з’являються, бо це живий матеріал. Хоч ми й обробляємо хімікатами, але з часом вони все одно руйнуються. Ми їх реконструюємо. Але не так багато тут є ляльок, бо спасти їх ми фактично не можемо. Часто нас просять садочки, школи подарувати їм ляльку. Але ми не можемо, бо й нам треба музей чимось наповнювати, а ляльок списується не так й багато,” – з сумом каже пані Тетяна.

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...