91-річний хорунжий Української повстанської армії Петро Підлетейчук на псевдо Спартак із села Химчин, що на Івано-Франківщині, подякував воїнам полку “Азов”, які зараз боронять Маріуполь, та Збройним силам України за стійкість та самопожертву.
Повстанець також поділився своїми думками про росіян і боротьбу з ними, що триває ще з часів Київської Русі, пише Суспільне.
“Мені дуже приємно і радісно, що є полк “Азов”, який твердо стоїть на такій позиції, на якій ми стояли у свій час — до кінця: “Здобудеш або згинеш!” Вони тепер там — у Маріуполі. А наші вояки, Збройні сили стоять твердо, на всьому фронті тримають позиції. І я бажаю їм удачі і надіюся, що скоро ми цю нову орду виженемо за наші кордони”, — побажав Петро Підлетейчук.
Найзапекліші бої повстанця проходили у 1951-1952 роках.
Тоді, пригадує, енкаведисти поводилися так, як і росіяни зараз: провокували, переодягалися у чужу форму.
“Московія 300 років була під ханом Батиєм. Його орда завойовувала, вбивала, обманювала, брехала. І це залишилося в росіян у крові, вони займаються тим самим”, — каже Спартак.
У червні 1952 року його і побратимів зрадив референт служби МДБ Кіров. Опісля повстанець дев’ять місяців провів у камері смертників, 10 років — у радянських концтаборах. Брав участь у Норильському повстанні політв’язнів 1953 року.
“Ми знаємо добре, що ще з часів Київської Русі Юрій Долгорукий спалив Київ, і з того все почалося. Потім за Гетьманщини Катерина II знищила Січ. Потім у 1917 році — пам’ятаєте, що відбулося. І так, відколи наша історія, завжди московська орда нам спокою не давала”, — говорить повстанець.
На волю Петро Підлетейчук вийшов у 1962 році. З того часу і до 1991 року радянські міліціонери щотижня викликали його на допити. Але, каже Спартак, усе — недарма, адже “бандерівська справа” живе і досі.
“Степан Бандера був великою особистістю і лишається далі. Ми воювали під синьо-жовтим прапором, під чорно-червоним. Це — ті атрибути, за які розстрілювали, судили. Тепер це все вже — у моді. Це — заслуга наша, бандерівська, звичайно. “Слава Україні” — у нас таке було привітання у повстанській армії, а тепер це — вже кругом. Значить багато справ, за які ми воювали, стояли, тепер вже є законними і діють. І це дуже мені приємно”, — розповідає Петро Підлетейчук.
Попри важкий життєвий шлях, повстанець знайшов свою “гуцулку Ксеню” — на 22 роки молодшу Марусю. З нею вони виховали двох синів. Марусі вже немає серед живих.
Зараз Петро Підлетейчук живе у рідному Химчині. Його син та внук захищають Україну на фронті. На запитання, у чому сила українців, повстанець запевняє: у стійкості, дусі, патріотизмі.
“Більше такої нації навіть у Європі немає, як наша, яка так об’єдналася і працює на одну справу”, — каже Петро Підлетейчук.
ФОТО ТИЖНЯ
