Зенітники з Прикарпаття за три дні збили дві крилаті ракети (ВІДЕО)

Автор: Назарій Боднарчук

24 Nov, 2022 18:50

Поділитись публікацією
Зенітники з Прикарпаття за три дні збили дві крилаті ракети (ВІДЕО)

Це відео облетіло десятки телеграм-каналів та сторінок у соцмережах. За версією одних це було збиття російського літака, інших – гвинтокрила.

Одні казали, що це Харківщина, інші – Херсонщина. Насправді ж, на відео видно збиття російської крилатої ракети Х-101 на півночі України. Ракету збило зенітне відділення Окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького, в складі якого двоє стрільців-зенітників з Івано-Франківщини. І це вже не перша збита ними ракета, пише Zaxid.net.

Юрій Стах та Павло Стефанюк з Івано-Франківської області. Обидва раніше не служили, але одразу після повномасштабного вторгнення пішли до військкомату.

«Я доброволець. Почалася повномасштабна війна, “орки” увійшли в Київську область – одразу думки, що це може прийти до мене додому, до моєї сім’ї. Пішов у військкомат, написав заяву», – розповідає 24-річний Павло Стефанюк. У мирному житті він працював піцайоло, часом підпрацьовував на будівництві в Україні та за кордоном.

Схожа історія і у його колеги Юрія. Йому 28 років, у цивільному житті працював будівельником, утеплював будинки.

«Мене війна застала в ліжку. Подивився соцмережі, ввімкнув телевізор і побачив, що розпочалася війна. Зробив вибір, що піду захищати свою державу. В мене дружина, троє неповнолітніх дітей. Дружині це не сподобалось, але вона розуміє, що я не міг вчинити інакше. Я б собі того потім просто не пробачив», – каже Юрій.

Спочатку Павла і Юрія готували стати піхотинцями, але згодом їх призначили захищати українське небо. Зараз хлопці з Прикарпаття служать у зенітно-ракетному артилерійському дивізіоні Окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького. Там їх знають за позивними «Майдан» та «Барон».

Хлопці пригадують, як під час навчань росіяни завдали ракетного удару по Яворівському полігоні.

«У Старичах (село поблизу полігону – ред.) нам зробили “теплий прийом». Там загинули деякі хлопці, які ще не встигли нічого зробити, це було прикро. І тоді ми зібралися з друзями, знайомими і вирішили якусь таку роль відігравати, щоб ти по тривозі не ховався по підвалах, а виходив і робив роботу. І вийшла така честь попасти в ППО, і я дуже радий тому», – пригадує Юрій Стах.

Коли у бригаді оголосили набір охочих у протиповітряну оборону, то Юрій і Павло записались без роздумів.

«Друг сказав, що чув, що записують у ППО, ми пішли добровільно записались. І результат є. Наше відділення збило дві ракети. Збили дві з двох. Над нами проходив “Калібр”, ми його збили. І через день пролітала ракета Х-101, і її теж ми збили. Тобто, два пуски – дві ракети. Більше в нашій зоні відповідальності не з’являлося. Так виходить, що у нас стовідсоткова результативність по знищенню ракет, які проходять у нашій зоні відповідальності. Наприклад, друга ракета, яка була збита, це ракета Х-101, вона коштує 13 мільйонів доларів. А “Ігла” коштує 80 тисяч. Ми лишаємось “в плюсі”», – з посмішкою розповідає Павло.

Своєю роботою військовослужбовці дуже пишаються, а успіхи додають мотивації.

«Ми по рашці нормально їм мінуси робимо. Я та мій побратим за три дні збили дві крилаті ракети. Ми ж гуцули, як не крути, з трембітами. І, відповідно, всі наступні цілі, які будуть пролітати повз нас, ми їх будемо “садити”», – каже Юрій.

Юрій з Павлом та їх побратими працюють невеликим групами в складі зенітних розрахунків. Їхні позиції, мобільні або стаціонарні, «розкидані» по всій Україні. Коли під час повітряної тривоги всі ховаються, зенітники навпаки – виходять «на полювання», чатують на ворожі крилаті ракети та безпілотники. В потрібний момент всі їх вміння та навички зводяться до лічених секунд, за які треба прийняти рішення, приготувати зброю, захопити ціль та зробити постріл.

«Відбувається це так. Наприклад, є тривога, у нас є інформаційні засоби ППО, які дають інформацію ціль, звідки вона летить і так далі. Стоїть стрілець – зенітник з ракетою. Командир відділення стоїть з планшетом і дивиться де в той момент є та або інші ціль, де вона пролітає. Командир інформує стрільця, стрілець у повній готовності. Ракета з’явилася у нашій зоні відповідальності. Далі буквально пару секунд. Побачив, прокол, супроводжую ціль, постріл, ракета збита», – розповідає Павло.

Його товариш порівнює збиття ракет із роботою снайпера, в якого є лише один постріл.

«Це відбувається “на автоматі”. В той момент ти відключаєшся від усього і зосереджуєшся лише на своїй цілі. Для ураження цілі є буквально 5 секунд. Якщо за цей час ти не зробив прокол, не ведеш ціль і не зробиш пуск, тоді вже буде пізно. У тебе немає права на помилку. Я порівнюю цю роботу із роботою снайпера. В нього є тільки один патрон і тільки одна спроба. Немає більшого задоволення, ніж коли після пострілу ти бачиш як ціль уражена і падає. Тебе настільки переповнюють емоції. Це словами не передати, це потрібно відчути. І тижні очікування на морозі того варті. Варті, в першу чергу тому, що ти знаєш, куди та ракета може прилетіти і скільки шкоди вона може наробити. Це найбільша мотивація для мене та моїх побратимів», – додає Юрій.

Павло Стефанюк каже, що часом на ціль доводиться чекати й два місяці.

«Може бути так, що людина простоїть на позиції місяць-два. І вже часом думаєш: “Навіщо я тут стою, поїхав би кудись в іншу сторону, де зараз гарячіше”. А потім, коли з’являється робота, розумієш, що ти був тут потрібен. І ти робиш свою роботу там, де ти є. І неважливо, де ти є. Головне – робити свою роботу вчасно і ефективно», – вважає Павло.

На озброєнні у хлопців ПЗРК «Ігла» радянського виробництва. Кажуть – особливих надій на зброю не покладали, але проявила вона себе добре.

«Вона старша за мене, їй можна на «ви» говорити. Чесно кажучи, коли я побачив, якого зброя року, не було на неї таких надій. Але вона проявила себе добре. Два пуски – два збиття», – розповідає Юрій Стах.

Мотивація у військових зрозуміла – на них та їх побратимів вдома чекають родини. І працюючи в складі сил ППО вони можуть їх захистити.

«На перші місяці війни було дуже тяжко. Коли бачиш, як прилітає в твою область. І воно так дуже прикро на душі стає. Але розумієш, що не потрібно зупинятися і робити свою роботу. Ти ж не знаєш куди саме вона летить. А може саме ця ракета летіла в твій дім. Тому все, що летить, має закінчувати свій політ одразу ж на місці. І дякую всім силам ППО, хлопці просто молодці. Дуже їм велика дяка», – каже Юрій.

Бійці впевнені – стратегія росіян зі знищення цивільної інфраструктури це акт безсилля, тому що на полі бою в них нічого не вдається.

«Нам є що захищати. І ми це будемо робити до останньої краплі крові. А їм немає чого захищати. І вони розуміють, що не можуть нас перемогти в бою, а беруть ось так і нищать мирні міста, мирне населення. Їх навіть немає з чим порівнювати. Це просто якісь нелюди, бо інакше їх не назвеш», – переконаний Павло.

Хлопці розповідають, що повітряна тривога може розпочатись у будь-який момент. Так само може надійти наказ про необхідність зміни позицій. Між тривогами може пройти два дні або два місяці. Бійці перебувають в постійній напрузі, але, хоч і обережно, будують плани на майбутнє.

«В цивільному житті в Україні я працюю піцайоло. З 2016 року і дотепер, ну, тобто, до війни. А зараз війна закінчиться і я надіюсь, що повернусь до своєї роботи. Робота мені подобається. А може як все буде добре, то відкрию свою піцерію. Тоді можна буде зробити піцу “ПЗРК” чи піцу “ППО”», – розповідає Павло Стефанюк.

«Для мене настане перемога, коли закінчаться обстріли мирного населення, будинків. Коли повернеться вся територія, і Крим повернеться. І звісно, після перемоги хочеться в Криму гарно відпочити з сім’єю та побратимами», – ділиться Юрій Стах.

Юрій Стах (ліворуч) та Павло Стефанюк (праворуч) із бойовими відзнаками. Фото Facebook Юрія Стаха

За сумлінне виконання службового обов’язку Юрія Стаха і Павла Стефанюка нагородили грамотами і Сталевим хрестом – відзнакою Головнокомандувача.