Христина «Кудрява» – капітан Нацгвардії України. Вона служить в лавах Сил оборони з 2013 року, брала участь в обороні Рубіжного, Сєвєродонецька, Лисичанська, воювала на Бахмутському напрямку, має досвід командира групи та заступниці командира мінометної батареї.
Про ставлення до жінок на фронті та в суспільстві, жіночі бронежилети та нагальні питання забезпечення Христина розповіла в інтерв’ю сім’ї Ліберових, пише “Галка”.
– Чи правда, що зараз жінкам дуже складно потрапити в бойовий підрозділ?
– До війни, яка почалась у 2014, мене не залучили. Одним з питань – це напевно була гендерна приналежність. Жінок старалися не залучати до великої кількості військових дій.
Я думаю, що і зараз є така тенденція. На початку повномасштабного вторгнення мені приходилося зіштовхуватися з ситуаціями, коли командир намагався акумулювати всіх жінок, які тоді виїхали на лінію зіткнення, і відправити їх в тили.
Я буквально просила його (ред. командира) про те, щоб він мене залишив, бо для мене це дуже особиста історія. Це історія ще з 14-го року, коли я не виїхала. Я провчилася 5 років в академії, отримала офіцерське звання, у мене ідентичний досвід і навчання, як і в моїх побратимів, які пройшли такий самий шлях. Але мене пробували відгородити.
Мені все-таки вдалося залишитись. І пізніше, уже через пів року, можливо до року, командир давав інтерв’ю і сказав, що він не пожалів, що залишив мене. Це мені дуже відвело душу. Нам для того, щоб реалізовувати своє право на участь у бойових діях, потрібно докладати зусилля і ресурси.
Я просто знайшла собі посаду і місце, де мене було важко підмінити. Я очолила групу, яка виконувала завдання на лінії зіткнення, і мене не можна було звідти забрати. Поки група працює ефективно, приносить результат: врятовані життя наших військовослужбовців, під загрозою життя противника – то в принципі все складається.
– “Жінка мною командувати не буде”. Чи чула таке?
– Чула таке ще в курсантські роки. Зараз у мене дуже крутий колектив. Але я чула про те, що іншим так говорили. Я думаю, що це більше про інфантильність. Це про те, що людина не готова брати на себе відповідальність, але і вона не готова, коли жінка бере на себе відповідальність.
Тут така якась історія про владу. Тобто: “Я не готовий нею поступитися, але і відповідати я теж не готовий”.
– Зараз за статистикою в нас служить понад 40 000 жінок. Чи готові збройні сили до такої кількості жінок?
– Я скажу більше: наші збройні сили не були готові до такої кількості взагалі людей. І те, що ми стикаємося ще зі специфікою служби жінок – це не норма, але це передбачувано.
– Яка це специфіка?
– Вона полягає, в першу чергу, в сприйнятті жінок на різних посадах. Як ми бачимо, зараз є і кулеметниці, є й артилерійські розрахунки, є і жінки на посадах командирів. І це треба було, в першу чергу, в голові у себе вкласти, що я, як командир, можу поставити цю жінку на цю посаду і вона буде виконувати свої обов’язки, я буду від неї вимагати рівноцінно так само як від її побратимів.
Друге – це те, про що найбільше кричать зі всіх екранів телефонів – це про забезпечення жінок. Коли я заїхала в Рубіжне, у першій тиловій підтримці були комплекти чоловічої натільної білизни. У мене вибору не було і я мусила брати чоловічі труси. Це трошки не то, але за відсутності іншого воно піде.
Але якби була передбачена ця історія завчасно, а вона вже могла бути передбачена з 2014 року, то було б трошки простіше. Ще й коли однакові оливкові труси сушаться висять, і раптом там з’являються якісь мої, іншої форми, то це зразу викликає певний ажіотаж. І приходилось їх там чи під рушник ховати, чи під щось інше, щоб не привертати зайву увагу.
Жінки в армії – це зазвичай про привернення зайвої уваги.
– Як зараз жінки справляються з побутовими труднощами в армії?
– Про інтимні речі багато хто умовчує. Мені прийшло усвідомлення, що потрібно мати з собою засоби від молочниці, грибка й інших хвороб сечостатевої системи, які виникають під час переохолодження чи довгого знаходження без можливості помитися.
Стосовно проживання спільного з чоловіками у мене взагалі не виникало ніяких проблем. Єдине, що мені обідно було, що влітку хлопці після обіду могли прийти, зняти футболки, влягтися на ліжко. А я собі не могла такого дозволити, бо то якось і не прийнято.
– Що скажеш про мобілізацію жінок за прикладом Ізраїлю?
– Я не говорю про загальну мобілізацію жінок, чи чоловіків, я говорю про їхню підготовку на всіх рівнях. До тепер я не бачу можливості від держави надати людям інструмент для того, щоб вони могли елементарно себе захистити: це та сама медицина, це тактика, це елементарна військова дисципліна для розуміння процесів, які відбуваються в армії.
Якщо виникне така історія, яка була в Ірпені, чи Гостомелі, щоб люди могли розуміти як працює зброя, як надати собі допомогу. Це настільки база, що мені здається, що її навіть проговорювати не треба.
– Міноборони сертифікувало перший спеціальний бронежилет для жінок: ця броня має звужені плечі, розширений низ та вигнуту бронеплиту. Це зручно?
– Я не пробувала. Ця історія не про мене, бо по статурі я середньостатистичний солдат “дрищ” і мені підходить найменший розмір чоловічої форми. Якщо підігнати під мене бронежилет найменшого розміру, то він на мені сидить. Це більше історія про тих жінок, в яких великі груди, чи навіть для чоловіків, які ходять в зал, в яких об’єм грудної клітини набагато більший.
Важливо в амуніції, щоб було легко. Коли ти виконуєш якесь важке завдання, ти не повинен відволікатися на те, що на тобі незручно броня сидить. Ти повинен бути сконцентрований на задачі.
– Що б ти хотіла додати в ЗСУ конкретно для твоєї зручності?
– Мені здається, що для жінок треба додати якісь засоби, які будуть стосуватися жіночого здоров’я. Треба дослідити цю історію і додати їх чи в аптечки, чи в роботу медика, який знаходиться у підрозділі.
Але взагалі, було б класно більше снарядів на артилерію. Тоді в принципі, все буде нормально.
– Як ти вважаєш, чи змінилося після повномасштабного вторгнення ставлення до жінок?
– Однозначно змінилося. Мені здається воно ще у 2014 почало мінятися, коли жінки проявляли велике бажання воювати та прийшли до лав ЗСУ, коли вони почали обіймати посади, які раніше догматично не сприймалися, що взагалі там може бути жінка.
Мені здається воно зрозуміло, що це не масштабні якісь відсотки, що це не половина армії жінок. По моїх підрахунках в зоні бойових дій невеликий відсоток жінок, які беруть участь безпосередньо на лінії зіткнення. Більше знаходяться в тилу та виконують завдання.
Гендерні стереотипи ще в 2014 році почали ламатися. В мене є моя хороша знайома й очільниця жіночої ветеранської організації, яка отримала поранення і зараз уже повернулася в стрій після реабілітації.
Коли вона перший раз приїхала в академію, там їй поставили питання: “Як жінки будуть з довгим волоссям в армії? Як ви будете в окопах, якщо у вас місячні?”. І якісь такі різні питання. Вона сказала: “Повірте, коли ви знаходитесь в зоні бойових дій, всі моменти, які не стосуються ризику твоєму життю, відходять на задній план”.
ФОТО ТИЖНЯ
