Вікторія Ядощук після закінчення вишу в Україні вирішила спробувати пожити в новій країні і поїхала викладати англійську мову в Туреччину. Ця сонячна країна не відпускає її вже третій рік. Нещодавно вона переїхала з провінції Хітай в Стамбул і насолоджується улюбленою роботою і фруктами цілий рік.
Про щедрість турецьких ресторанів, правила в недемократичних турецьких родинах і про те, чого їй, все таки, не вистачає вдалині від батьківщини, в її розповіді “Обозревателю”.
Історія переїзду
В червні 2015 року я закінчила Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Як і у будь-якого іншого випускника, у мене виникло питання: “А що робити далі?”.
Ще під час навчання я була волонтером у Румунії від студентської організації AIESEC (організація для студентів та молодих випускників, яка допомагає у пошуку волонтерських та професійних стажувань).
Отож протягом останнього року навчання я почала активно співпрацювати з AIESEC і вибирала варіанти професійного стажування. Враховуючи специфіку моєї спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”, було б майже нереально знайти стажування за фахом. Але оскільки моя англійська була на високому рівні, рішення про викладання мови прийшло само собою.
Без досвіду практично нереально знайти роботу в Європі, тому я розглядала такі країни: Туреччина, Китай, Єгипет, Індія, В’єтнам. Для того, щоб прийняти рішення, враховувала всі фактори: зарплату, виготовлення документів, робочі умови, проживання. Вибір впав на Туреччину, а саме провінцію Хатай.
Відразу після захисту диплому я поїхала. Перші дні були жахливі: представники приймаючої сторони не забрали мене з аеропорту, загублений багаж, висока вологість повітря, мовний бар’єр… На третій день після прибуття я почала працювати, і це був найбільший “челендж” у житті. Перший місяць я провела на роботі практично без вихідних, це, напевно, і допомогло акліматизації.
Перші враження
Факт, який мене шокував – це питання робочої етики. Правильніше, її відсутність. Умови робочого контракту всюди практично однакові – не більше 40 годин на тиждень та один вихідний день.
У перший робочий місяць я працювала більше та взагалі без вихідних, бо мені було сказано, що у Туреччині робочий тиждень має 45 годин, і на всі мої протести не було реакції.
Із позитивного першого враження – це їжа. У Туреччині реально здорово-нездоровий культ їжі. Сніданок – це щось святе, можна порівняти із родинним святом. Після України ресторани у Туреччині мене приємно здивували.
Національний смаколик “кебаб” коштує 20 лір (валюта Туреччини – ліри, 1 ліра = 7.30 грн ). Перший раз у ресторані мені принесли додатково гарніри, салат, різні види хліба, чай, і тут я почала майже кричати до офіціанта: “Я цього не замовляла!” на що мені відповіли: “Все включено”.
Виявляється, що абсолютно всі додаткові гарніри, салати, вода і навіть напої ідуть разом із головною стравою і оплачується тільки головна страва. Окрім того, у Туреччині прийнято подавати великі порції, попередньо попросивши можна отримати більшу також безкоштовно.
Сервіс
Люди відповідально ставляться до своєї роботи, і не було жодної проблеми, яку б я не могла вирішити. Офіційні установи працюють із понеділка по п’ятницю із 8 до 18. Усі служби мають сайти та мобільні додатки, і все можна вирішити онлайн.
Оскільки їжа – це святе, то її можна замовляти 24\7. Єдина річ, що мене неприємно вразила – аптеки, які не працюють на вихідних та в нічну зміну, тому у разі невчасного зубного болю відразу треба їхати до лікарні. Ще один приємний момент: куди б не прийшли, всюди запропонують відомий турецький чай та щось смачненьке.
Турки
Хочу написати про стосунки виключно турецьких родин, адже у Туреччині дуже велика кількість курдів, сирійців та арабів, і їхні традиції відрізняються. Тут на офіційному рівні можна одружуватися із двоюрідними братами\сестрами, але так роблять виключно курди, в яких прийнято одружуватися з родичами.
Родина – найсвятіше, що може бути у турків. Вони бувають двох типів: демократичні та не дуже. Співвідношення, якщо брати по цілій країні, 50\50. Із демократичними все ясно – це люди, які не носять ніяких хіджабів чи паранджі. Дівчатка мають вибір робити, що хочуть. Можна одружуватися з представниками інших національностей і релігій. Окрім того, молодим людям можна зустрічатися та жити разом до шлюбу.
Представники демократичних сімей дуже часто одружуються з іноземцями. У Стамбулі відсотків 40 дружин слов’янки (українки та росіянки). Мати дружину з України чи Росії – це щось дуже престижне. Вважаю, тому що слов’янки набагато красивіші, ніж туркині. До того ж, турки пояснювали мені, що слов’янка буде для них чудовою дружиною, а заодно може робити кар’єру, грубо говорячи, не буде просто вдома сидіти.
Ну і другий тип родин, де все абсолютно навпаки. Жінки носять хустки, дівчаткам не можна виходити на вулицю без дозволу. Власне, дівчата до заміжжя живуть із батьками.
Я пригадую випадок, як після роботи я запропонувала колезі випити кави. У свої 35 років вона подзвонила до мами і питалася дозволу. Для мене це стало шоком. Як вона пояснила, оскільки вона незаміжня, їй не дозволяє батько.
До речі, такі родини бувають дуже великі, 5-6 дітей – це норма. Ясна річ, шлюби з представниками інших національностей та релігій для них недопустимі. Пригадую ще один випадок: студент років 20-ти сказав мені, що я гарна, але він не одружиться на мені, тому що я християнка.
Оренда житла
Туреччина відома своїми палацами. Тут немає маленьких квартир. Найменше, що можна вийняти, це 3- кімнатна квартира з двома ванними кімнатами, і це впливає на ціну.
Ціна на оренду залежить від міста та місця розташування у місті. Ясна річ, у Стамбулі та на заході Туреччини ціни вищі, ніж на сході. Наприклад, квартира мінімально можливих розмірів у Стамбулі – орієнтовно від 800 до 5000 лір (1$ = 3.5 ліри), тому відповідно 220-1400$.
Ціна залежить від стану, наявності меблів і близькості до метро. Знайти квартиру можна через ріелторів, але їхні послуги, зазвичай, – це половина суми оренди, яку потрібно оплатити наперед. Тому можна шукати квартири за допомогою додатків, їх тут багато. Найпопулярніший sanibinden.com.
Робота
Для іноземців найкраще поле для роботи: викладання мов, робота на курортах (аніматори, танцівники) і робота на заводах (зазвичай, для китайців) і, звичайно, робота няні. До речі, самі туркині ніколи не працюють із чужими дітьми. Причина перша: багато чоловіків насправді не хоче бачити своїх дружин на роботі, тим більше доглядаючих чужих дітей, коли є свої.
Няня зазвичай отримує 600-800$, самі туркині не погодяться на таку зарплату. І найголовніше, що люди, які наймають нянь, є заможними і дбають про освіту дітей. Вони вважають, що туркиня-няня нічого не може навчити, а няні із Казахстану, України, Філіппін вчать іншої культури та мови.
Щодо оплати праці, то мінімальна зарплата становить 1300 лір (360$), але таку зарплату ніхто не отримує. У маленьких містах це 1700 лір (майже 500$), у великих містах від 2000 лір (560$). Зарплата вчителя-іноземця стартує від 2000 лір (560$) і в середньому до 5000 лір (1403$). Робота на курортах – від 600$, робота няні 600-800$. Турки всюди торгуються, тому питання зарплати деколи напряму залежить від вміння гарно поторгуватися.
Транспорт
В основному люди тут переміщаються між містами на автобусах та літаках. Ціна дуже часто практично не відрізняється. Потяги тут не популярні. Квитки та розклад можна замовити через додатки на телефоні або через свій банк. Щодо Стамбула, то як на 20-ти мільйонне місто – транспортна система тут чудова.
Транспорт у Стамбулі – це метроавтобуси, метро, пароми, підводне метро та громадські автобуси. Щоб користуватися цим транспортом потрібно мати так звану Istanbulcard, яка коштує 6 лір= 1,6$. Далі карту треба поповнювати.
Можна купити місячний абонемент за 200 лір=54$. “Метроавтобуси” – це окрема лінія автобусів, яка з’єднує європейську та азіатську сторони Стамбула. Ці автобуси мають свою лінію, тому вони не у загальному русі, тобто без заторів. Це найшвидший спосіб пересування.
Ціна 3.4 ліри = 1$. Ціна на метро 2.5 ліри, така ж ціна на громадський автобус. Пароми коштують 7 лір, але дуже красиво перетинати Босфор на катері та насолоджуватися краєвидами.
Медицина
У Туреччині діє програма медичного страхування: державна та приватна. Державна для місцевих громадян і вона покриває усе, окрім дантиста. Зазвичай іноземці та середній клас купують приватні страховки. Ціна стартує від 400 лір (112$). На щастя, з медициною ніколи не перетиналися, проте знаю, що стан лікарень хороший.
Їжа
Дві проблеми українця на Балі: де купити сметану та гречку? Так от, жарт актуальний також для Туреччини. Насправді тут харчовий рай, на ринку чи супермаркеті можна знайти все протягом цілого року. Якраз окрім, гречки, яка тут є, але дуже дорога, та сметани. Тут є різні йогурти, її замінники. Кухня дуже смачна, деколи більш гостра, ніж я звикла. Типові продукти на кожен день для середньостатистичного турка – рис, м’ясо, баклажани, овочі, айран (солений кефір).
В супермаркеті ніколи не знайти несвіжих продуктів. Тут це справа принципу для них.
Щодо цін, то вони на ринку і в супермаркетах практично однакові. Кілограм телятини: 8 $, 10 яєць – 1.9 $, хліб – 0.25 $, літр молока -1 $. Мені найбільше подобається, що протягом року можна знайти абсолютно всі овочі та фрукти.
Відпочинок
Щодо вільного часу тут можна роботи все, але самі турки поняття не мають, що робити із вільним часом. Порівняно із Україною мені не вистачає живих концертів, фестивалів, театрів. Тут просто ходять у паби і слухають місцевий фольклор.
Похід у бар починається від 50 лір (14$). Це ціна за пиво та закуски. У порівнянні із Україною алкоголь тут дорожчий у 10 разів! Тому турки дуже люблять подорожувати до України, особливо до Львова. Ще подорожують всередині країни. Відпочинок тут обійдеться в 500 $ на двох на 10 днів. Тому для деяких простіше полетіти до України.
Висновок
Туреччина – країна дружелюбних людей. Завжди всіх запрошують в гості, допомагають всім, де треба і не треба, тоннами п’ють чай і каву, обожнюють родинні пікніки, де готують кебаби і інші смаколики.
Загалом турки дуже толерантні до інших націй та релігій, але не до людей із нетрадиційною орієнтацією. Ще вони на першому знайомстві розпитують про вашу родину, стосунки, зарплату. Думаю, туркині – це найбільші пліткарки в світі!
Я не знаю, чи буду ще довго тут, адже у моїх планах пожити у якнайбільшій кількості країн. Загалом країна дуже зручна для життя, співвідношення зарплати та можливостей дуже хороші. Окрім того, сама країна настільки красива, що тут можна подорожувати і подорожувати. Якщо вас не лякає життя у дуже міжкультурному середовищі – запрошую!
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
