Журналіст Макс Карпенко про ЛГБТ-спільноту: “Перш за все, ми всі – люди” (ВІДЕО)

02 Лют, 2021 19:17

Журналіст Макс Карпенко про ЛГБТ-спільноту: “Перш за все, ми всі – люди” (ВІДЕО)

Івано-Франківщина – доволі консервативна область. Тут шанують традиційні сімейні цінності настільки, що навіть організовують тематичні марші. Про прайди (акція, мета якої – вшановування почуття власної гідності, свободи особистості, прояв різноманітності та єдності ЛҐБТ-спільноти – ред.) тут нема й мови. Якщо «спитати» в Google, що він знає про Івано-Франківськ і ЛГБТ, більшість матеріалів стосуватимуться відомої на всю країну цитати мера міста Руслана Марцінківа, начебто «гей не може бути патріотом».

Максим Карпенко – прикарпатський студент із Вінничини, журналіст і бісексуал. З точки зору етики, останньої характеристики в цьому переліку не мало б бути. Єдина причина, чому про це згадується – Макс як ніхто інший знає про всі упередження, що стосуються ЛГБТ-спільноти, адже стикається з ними мало не щодня. Він погодився прокоментувати найпоширеніші з них, тож далі – пряма мова.

Що таке той «гендер»?

Гендер – це не про те, хто вам подобається чи з ким ви спите – це про те, як ви ідентифікуєте (визначаєте – ред.) себе в соціумі та як соціум “зчитує” вас. Це – збірка норм, вимог, очікувань, які суспільство накладає на людину. Умовно кажучи, якщо дівчинка – то обов’язково в рожевій сукні, з довгим волоссям і нафарбована. Відповідно, хлопець – брутальний, любить пиво, футбол і поганяти на машинках. Набір подібних патернів (шаблон – ред.) є гендерними стереотипами. Суспільство “натягує” їх на людину й очікує, що їх будуть дотримуватися.

Орієнтація – це про те, до якої статі людина відчуває романтичний та інтимний потяг. Коли говоримо про гетеросексуальну орієнтацію, йдеться про потяг між людьми протилежної статі. Гомосексуальна орієнтація – це коли людину приваблюють представники чи представниці своєї статі. Гомосексуальних чоловіків називають геями, а жінок – лесбійками. Існує також бісексуальність – романтичний та інтимний потяг до осіб як своєї статі, так і протилежної.

Насправді, гендер існує стільки, скільки існує соціум і зміюється з плином часу – це можна прослідкувати на прикладі зміни моди в різних століттях і, відповідно, професій, які вважалися “жіночими”, а які – “чоловічими”. Культурні традиції – одна із його складових. Тому, коли кажуть, що в Україні гендеру нема, ніколи не було й не буде, варто зазначити, що ви всього лиш відмовляєтеся від слова. Зрештою, формулу води теж винайшли в 1811 році, але це ж не означає, що до того часу води не було.

Гомосексуальність – це хвороба?

Якщо повернутися на кілька десятиліть в історії, гомосексуальність справді вважали хворобою. Людей лікували, наприклад шляхом лоботомії, шокової терапії чи хімічної кастрації. Деякі батьки дійсно вважали, хай краще їхня дитина буде овочем, аніж гомосексуальною. Вони щиро вірили, що – це рішення, що таке лікування.

Першим тезу про гомосексуальність як хворобу в 1896 спростував британський лікар Гевлок Елліс. У своїй праці “Сексуальна інверсія” (“Sexual Inversion” http://www.gutenberg.org/files/13611/13611-h/13611-h.htm) він описав низку випадків чоловіків-гомосексуалів, які нічим, окрім своєї сексуальної орієнтації, не відрізнялися від гетеросексуальних людей такого ж віку та соціального стану

Тож, оскільки сексуальна орієнтація – це не хвороба, то й лікувати її не потрібно.

Гей може бути патріотом?

Прямого взаємозв’язку між сексуальною орієнтацією та патріотизмом не існує. Тобто, визначити якусь залежність одного від іншого – неможливо. Інакше, за цією логікою, всі гетеросексуальні люди мали б бути патріотами, а це – доволі сумнівна теза.

Коли в KyivPride участь взяла колона військовослужбовців та військовослужбовиць – ці люди показали на всю країну, що представники та представниці ЛГБТ-спільноти там, на сході, боряться за безпеку українців на мирній території.

ЛГБТ і релігія – не антиподи

Насправді, Ваші взаємозв’язки з Богом – то є Ваші взаємозв’язки з Богом.

Я колись листувався з товаришем із Канади. Його бабуся з дідусем – емігранти з України, віруючі люди. Він – гей, і рідні про це знають. Якось я спитав його, яку релігію він сам сповідує. Він відповів, що християнин. Я щиро здивувався, адже переважна більшість християн проти гомосексуальності, від слова “зовсім”, вважаючи гомосексуалізм гріхом. А він відповів: “Бог – це любов і Він створив мене за своїм образом і подобою. Він любить мене таким, який я є. Якби не хотів мене бачити таким, не створював би. Якщо є люди, які певним чином перекручують Його писання та якимось чином намагаються сіяти ненависть, то вони не можуть називатися християнами”. Остання фраза – доволі гостра, але має глибокий сенс.

Основна заповідь християнства – возлюби ближнього свого. І коли люди кажуть: “Ти будеш горіти в пеклі!..”, хочеться уточнити: “Ви ж знаєте, що гординя – це смертний гріх?” Бо фраза про пекло – незакінчена, її продовження – “…а я буду на небі”. Вони ж це хочуть сказати, але чомусь опускають закінчення.

Важливо розуміти: якщо ви вірите – це прекрасно, якщо не вірите – маєте право, але не треба свої вподобання проектувати на інших.

“Пропаганда” одностатевих стосунків не працює

Стати геєм неможливо. Це – не вища освіта, навик тощо, які можна здобути.

Уявімо ситуацію: хлопчик Іванко, шести років, іде собі по місту й бачить, як два чоловіки тримаються за руки та цілуються. Іванко такий – бац! – “Всьо, з цього моменту, моє життя більше ніколи не буде таким, як раніше”. Якби це так працювало, то Іванко би прийшов додому, подивився, як мама з татом цілуються і – бац! – “А, нє, вертаюся назад!”

Ба більше, не існувало б гомосексуальних людей, адже вони б виростали в суспільстві, яке показує виключно гетеросексуальні пари. Хоча дослідження, проведені в країнах, де гомосексуальні шлюби дозволені, доводять, що прямої залежності між сексуальною орієнтацією дітей і тим, у якій сім’ї вони виросли – гомо- чи гетеросексуальній – немає. Та люди не поспішають цю інформацію вивчати.

Геї обирають творчі професії

Насправді прямої кореляції (взаємозв’язку – ред.) немає. Геї – це не тільки музиканти, танцюристи, співаки чи персонажі розважального жанру десь там у клубах. Це й високопосадовці, військовослужбовці, геніальні інженери, сантехніки, електрики тощо. В когось із них може бути три вищі освіти, в когось – жодної, але сексуальна орієнтація жодним чином не впливає на те, чим людині подобається займатись, у контексті роботи чи хобі.

Не всі феміністки – лесбійки, не всі лесбійки – феміністки

Фемінізм – дуже широке поняття, яке включає в себе різні течії. Варто розуміти, що це – не про ненависть до чоловіків і бажання їх знищити як вид. Це – взагалі не про чоловіків, а про жінок.

Перш за все, фемінізм це – боротьба з різним ставленням до чоловіків та до жінок, з применшенням жінок у всіх сферах життя. Наприклад, з ефектом “скляної стелі”: коли жінка підіймається до певної посади в кар’єрі, а далі просунутись не може, на відміну від колег чоловіків. Відповідно, отримує меншу заробітну платню. Їй кажуть, що в неї бракує кваліфікації, досвіду чи навичок, але насправді ці речі – абсолютно не пов’язані: вона може бути набагато більш кваліфікована, ніж її колеги – чоловіки.

Серед феміністок вистачає гетеросексуальних жінок. Аналогічно, лесбійки можуть не позиціонувати себе феміністками.

Всі геї хворі на ВІЛ/СНІД – це покарання за гомосексуальність

Цей міф має історичне підгрунтя, яке втратило свою актуальність.

Під час хвилі епідемії ВІЛ/СНІД у США, геї виявилися серед найвразливіших груп, адже презерватив прийнято вважати контрацептивом від небажаної вагітності. Насправді ж його основна функція – убезпечити від хвороб, які передаються статевим шляхом. Тому сьогодні існують також презервативи для орального й анального сексу.

Зверніть увагу, коли ми говоримо: “На ВІЛ/СНІД хворіють геї”, то наче маємо на увазі “…а гетеросексуали не хворіють, я – в безпеці”. Але варто розуміти, що насправді в зоні ризику може опинитися хто завгодно.

Навіщо потрібні прайди?

ЛГБТ-спільнота – дуже демонізована й узагалі “десь там”. А насправді це можуть бути ваші колеги, одногрупники чи сусіди. Проте, скоріше за все, вони про це не розкажуть, бо періодично чують звідусіль якісь гомофобні (прояв дискримінації чи ненависті щодо гомосексуалів, – ред.) вислови.

Прайди – це висвітлення соціальної групи. Вони потрібні, щоб люди бачили: ми існуємо. Цей момент доволі важливий, бо переважно люди мислять стереотипами. Вони переконані, що гей – це такий-собі пограничний персонаж – Борис Моісеєв на “каблах” (підбори – ред.), з пір’ям і не зрозуміло, що з ним робить, куди тікать. Насправді ж це – перш за все, люди. А всі люди – різні”.

Конституційно, всі начебто між собою рівні, але на “побутовому” рівні одним чомусь дозволено цілуватися на лавочках, а іншим – ні. Тому коли говорять: “А не треба афішувати”, варто розуміти, що представники і представниці ЛГБТ-спільноти чекали, поки стане краще. А краще не стає. Поки всі сидять по закритих квартирах, соціум вдає, що цієї групи немає. Відповідно, коли в спільноти з’являються якісь проблеми – офіційне оформлення шлюбу, питання усиновлення, безпеки – соціум цього не чує.

З іншого боку, можна сміливо сказати, що ви ж свою гетеросексуальність афішуєте. Пари гуляють вулицями, тримаючись за руки, вмикаєш телевізор – а там сім’я, де мама, тато та дитина, фільм, де одна з головних сюжетних ліній – кохання між головними персонажами – чоловіком і жінкою, реклама або ток-шоу, де обговорюватимуть проблеми гетеросексуальних шлюбів. Якщо говорити про пропаганду в цьому аспекті, гетеросексуали вже не одне тисячоліття на марші.

Чому необхідно уникати мови ворожнечі

Розглянемо на прикладі. У нашому суспільстві жарти про зґвалтування вважаються нормою. При цьому абсолютно не важливо, кого ґвалтують. “Це ж жарт!”, – хоча смішним він бути не може. До того ж, вони дуже часто підкріплені стереотипами, на кшталт “сама винна”, “та їй взагалі сподобалось”, “вона сама цього хотіла”. Проблема в тому, що люди не усвідомлюють – це не тема для гумору. Дуже часто жартівники навіть не уявляють, як це – опинитися по іншу сторону барикад.

Існує так звана “піраміда ненависті”. Жарти, небажані компліменти – це вже другий рівень. А на вершині піраміди – вбивство, зґвалтування тощо. Це – пряма залежність. Вона неочевидна, але якщо над цими темами можна сміятися в анекдотах, то може вони не такі вже й погані? Через “схвалення” такого гумору, людина ніби отримує дозвіл на щось більше.

Так само і з мовою ворожнечі (hate speech” – негативно забарвлена лексика, спрямована на прояв агресії щодо представників певної раси, релігії, статі, сексуальної орієнтації тощо – ред.) Жіноче дуже часто вважається другорядним. Коли хочуть похвалити жінку, кажуть, що вона – як мужик: має чоловічий характер, супер-логічна тощо. А коли хочуть присоромити хлопця, кажуть, що він схожий на дівчину: “Що ти рюмсаєш, як баба?” Уже в цьому криється, що жіноче – це погане, непотрібне. Дуже добре – це чоловіче. Здавалося б, така дрібниця, котра начебто нічого й не вирішує, а насправді в подальшому призводить до глобальних наслідків.

Камінг-аут – це завжди ризик

Робити камінг-аут (викриття своєї гомо- чи бісексуальності або трансгендерності – ред.) варто лише тоді, коли на людину немає важелів впливу. Ті, кому ви відкриваєтесь, не мають мати над вами влади. В сенсі, якщо ви говорите з батьками, то у вас має бути де ночувати, ви мусите бути фінансово незалежними від них тощо. Бо наперед прорахувати реакцію співрозмовника дуже складно. Буває, що людина наче прогресивна, говорить адекватні речі, але коли ти відкриваєшся їй – не сприймає. Або навпаки: людина налаштована радикально проти, але коли їй відкриваєшся – змінює своє ставлення до спільноти загалом.

По факту людині не має бути соромно за колір шкіри, очей або волосся, довжину рук чи ніг, за риси обличчя і за сексуальну орієнтацію. Це просто треба приймати. А наша поп-культура дуже полюбляє шеймити (соромити  – ред.) Думаю, якби провести опитування, 99 % людей відповіли б, що щось їм у собі та й не подобається – такі “стандарти краси”.

На Прикарпатті немає організацій, спрямованих на захист прав ЛГБТ-спільноти

Є декілька громадських організацій, котрі дотичні до тематики ЛГБТ, але це не є їхнім профілем. Організацій, які б займалися висвітленням діяльності ЛГБТ-спільноти, в Івано-Франківській області немає, на жаль. Також немає організацій, які могли б надати юридичну чи психологічну допомогу, наскільки мені відомо.

Щодо власного досвіду булінгу, хейту, насилля чи іншого дискримінаційного ставлення, можу впевнено сказати: якщо хтось хоче до тебе “достібатися”, фактично йому не надто принципово, ким ти себе визначаєш у цьому світі чи чого досягнув. Зараз у мене – коротке волосся синього кольору, до цього було сріблясто-сіре до лопаток, перед тим – “рідне” темно-русяве але найбільшу кількість “бикування” в свою сторону я зазнав, коли мав коротке натуральне волосся”.

Можна змінювати себе скільки завгодно, намагаючись “влізти” в очікування та вимоги, але все одно врешті решт ти не будеш достатньою мірою таким, яким тебе хочуть бачити інші. Якщо Вас не сприймає якась група людей, то жодні зміни не гарантуватимуть кращого ставлення з їхнього боку.

Стосовно тенденцій – позитивні зміни є

Доволі рушійною була Революція Гідності – там було чимало представників та представниць ЛГБТ-спільноти. Далі – проведення прайдів у Києві, Харкові та низці інших міст України. Вони довели готовність суспільства до змін, до діалогу.

Може, зміни – не такі оперативні й ефективні, як би хотілось, але зараз уже принаймні можна піти в поліцію та заявити про злочин, вчинений на підгрунті ненависті. Початок закладено – ми маємо хоч якусь юридичну базу. Раніше людину могли побити до напів смерті й розцінити як хуліганство, бо “сам винен, треба було вдома сидіти”.

Необхідно продовжувати підвищувати освіченість: висвітлювати тему, приділяти їй більше уваги, пояснювати значення термінів. Цей шлях – дуже довгий і тернистий, існує ще велика кількість проблем, перепон, непорозуміння зі сторони соціуму, і взагалі це – питання не однієї дискусії. Звісно, треба розвіювати міфи, але, умовно, розпочинати сварку в маршрутці я не бачу сенсу: зіпсувати настрій собі, опоненту та всій маршрутці, а в результаті ніхто ніяких висновків не зробить.

Існує упередження, що представники ЛГБТ-спільноти просто схиблені на сексі. Ну хто вам таке сказав (сміється)? Не йдеться про те, щоб агресивно проявляти залицяння до всього, що рухається. Якщо чоловік – гей – це зовсім не означає, що йому подобаються поголовно всі чоловіки. В кожного є свої вподобання, як і в гетеросексуальних людей. Якщо говорити про утопічне середовище, сексуальна орієнтація співрозмовника взагалі мала б бути не важливою, якщо у вас немає наміру будувати стосунки зі співрозмовником або співрозмовницею.

Якщо вже розбиратися, то в контексті просвітництва. Найкращий варіант – це якщо кожен візьме ближнього чи ближню своїх, сяде та подискутує. Поступово Україна рухається в напрямку розвитку толерантності – люди вчаться слухати і чути інших, у контексті: “Моя позиція така, але що можеш сказати ти?” Коли навчимося слухати, зможемо й зрозуміти потреби інших людей.

Автори: Юлія МАРЦІНОВСЬКА

Андрій КАНЯ

Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТІ в українське суспільство» Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цій публікації є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.

 

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 1
  • like
1
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...