Точної офіційної статистики про кількість слабозорих та незрячих людей в Івано-Франківській області немає. Та в обласній організації УТОС (Українське товариство сліпих – ред.) “Галці” повідомили, що у них на обліку перебувають 1 355 людей. Там прогнозують, що ця статистика зростатиме через наслідки російсько-української війни.
“Це велика кількість. Але ми маємо таких людей, які не є на обліку, а також учасники бойових дій, які втратили зір”, – каже голова організації Анатолій Кучміль.
Громадський простір та сфери життя потребують адаптації під потреби цієї категорії прикарпатців. Наприклад, доступне мистецтво.
Які рішення вже існують в країні?
В Україні кілька років реалізовують інклюзивні музейні простори із тактильними експозиціями, тактильні альбоми, аудіодескрипції тощо.
“Тактильні копії шедеврів світового мистецтва та інші засоби доступності для Музею Ханенків” – проєкт, який музей почав реалізовувати кілька років тому з метою зробити колекцію музею більш доступною для незрячих та слабозорих людей. У рамках цього проєкту, окрім тактильних копій шедеврів мистецтва та переносних копій, музей створив мнемосхеми карти – тактильні мапи музею.
До подібного рішення також прийшли в Одеському художньому музеї. Восени 2021 року там реалізували “Доступний музей на слух і на дотик”. У рамках цього проєкту виготовили тактильні 3D-копії п’яти скульптур, тифлографічні зображення чотирьох картин з колекції музею, а також навігацію залами музею та інформаційні таблички шрифтом Брайля. До шести робіт з основної експозиції Одеського художнього створили аудіогід з тифлокоментарями.
У 2019 році громадська організація “Боротьба за права” створила тактильний альбом “Скарби культури для всіх людей”. Він містить тактильні зображення витворів мистецтва, що виконаних у техніці тифлографіки, а також описи шрифтом Брайля.
Спроби зробити мистецтво доступним є також в Івано-Франківську. Науковці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника створюють тактильні адаптації картин та навчають цьому своїх студентів.
Соціалізація через знайомство із мистецтвом
Центр дослідження стратегій універсального дизайну працює при кафедрі дизайну і теорії мистецтва. Його спрямуванням є адаптація просторів (як реальних, так і віртуальних), що враховує різноманітність та унікальність кожної людини. Зокрема, є напрямок зі створення інклюзивного простору для слабозорих та незрячих людей. Знайомство із технологіями адаптації відбулося у транскордонному проєкті “Невидима спадщина”, в якому ще до повномасштабного вторгнення взяли участь працівники кафедри. Після цих тренінгів вирішили змінювати щось у навчальних програмах, донести студентам інше бачення світу. Першу серію робіт зі студентами доцент кафедри дизайну і теорії мистецтва Надія Бабій зробила у 2021. З цього починалися проєкти “Тифлотеки”(“тифлос” з грецької “сліпий”, а “тека” місце, де зберігаються речі – ред.).
Надія Бабій розповідає, що співпрацюють із місцевими товариствами сліпих. Провівши анкетування серед слабозорих та незрячих, працівники кафедри з’ясували, що люди мало знайомі з візуальним мистецтвом, а саме з картинами.
“Вони вважали, що якщо у них немає доступу до нього, то ці речі їм непотрібні. Якщо суспільство так само буде вважати, то суспільство свідомо відвертається від цієї групи людей. Ми вирішили змінювати цю ситуацію. Бо практики адаптації існують в усьому світі, навіть уже в більших містах України”, – каже Надія Бабій.
Голова Івано-Франківської обласної організації “Українського товариства сліпих” Анатолій Кучміль каже, що його здивувала включеність і готовність науковців допомогти, а також влучність адаптацій.
“Я не сподівався, що слабозорих і незрячих людей так зацікавить мистецтво. Виявляється, воно справді потрібно людям. Спочатку, хвилин 15 вони сиділи й не розуміли, що відбувається. Коли Надія Петрівна роздала зразки картин – це був шок. Я сам, людина із залишками зору, був здивований, наскільки зрячі люди могли зробити доступні експонати. Поясню на прикладі “Чорного квадрату” Малевича – чорний квадрат на білому тлі. Здавалось би: “А як його передати незрячій людині?”. Складно, але вони це зробили. Біле тло вони зробили гладесеньким, приємним на дотик, а чорний квадрат підняли над тлом і зробили шорстким й неприємним – так вони людям передали колір”, – ділиться Анатолій Кучміль.
Одним із перших проєктів “Тифлотеки” є оцифрована класика візуального мистецтва 16-17 століття. Це каталог із полотнами, які є тактильними, мають опис шрифтом Брайля, а поряд міститься код із посиланням на платформу тифлографічної бібліотеки, де людина може почути звуковий опис картин.
“Це унікальні твори класичного мистецтва, з якими слабозорі та незрячі люди в іншому випадку не познайомляться. Тому що на це ніколи ніхто не акцентує. Раніше для слабозорої людини створювали умови, щоб вона могла себе самостійно обслужити, але це мінімум. А зараз ми відкриваємо для них світове мистецтво. Вони навіть зовсім по-іншому починають думати. Це культурний місточок, який дає можливість соціалізуватися, і це наша найвища ціль”, – каже завідувач кафедри дизайну і теорії мистецтва Олег Чуйко.
“Таким чином ми дбаємо про входження цієї спільноти у національний й локальний соціум. Вони не повинні не мати права розуміти наш культурний спадок”, – додає Надія Бабій.
За словами очільниці Центру дослідження стратегій універсального дизайну, ніхто раніше в Україні не каталогізував для слабозорих та незрячих людей музейні фонди, тим паче – народне мистецтво. Відтак, як магістерське дослідження, одна зі студенток створила адаптивний каталог експозиції відділу народного мистецтва Івано-Франківського краєзнавчого музею. Таких каталогів є два, один із них передали музею для можливості проведення екскурсій. Також команда університету створила перші адаптації ікон XVIII – XIX століття з цього ж музею.
“Треба розуміти, що університет – це основна частина нашої роботи. Те, що ми зробили на сьогодні, фактично, на 80% волонтерська робота, тобто вона не є оплачувана. Звичайно, є перспективи, тому ми й створювали центр”, – ділиться Олег Чуйко.
Попри це, цього року планують створити книжку для слабозорих дітей за віршами українського поета Григорія Фальковича, який сам надиктував текст для аудіоверсії. У планах є ще абетка на вірші цього ж автора. Також Надія Бабій ділиться, що зараз роблять тактильну настільну гру та створюють 3D-проєкції історичного середмістя Івано-Франківська.
Тонкощі адаптації зображення
З оригінального зображення створюють графіку, вектор, а опісля передають у тифлодрук. Тифлоформа, готовий зразок, має якнайменше деталей, щоб людина при дотику відчувала перехід між текстурами.
“Незрячій людині не так важливо знати якого кольору і скільки шарів одягу знаходиться на тому чи іншому об’єкті. Їй важливо долонею зрозуміти усе зображення, так, як ми це робимо оком, а вже потім зчитувати деталі пальцями. Читання починається з правого боку. Позначають це наклеєним трикутником у правому верхньому куті. Найціннішим є аудіоопис, бо він є логістикою, яка тебе веде. Це важливо, особливо, коли у людини це перший досвід”, – коментує доцентка кафедри.
Щоб створити найбільш влучні зразки, допомагають слабозорі та незрячі. Обласне товариство сліпих забезпечили науковців брайлівським адаптером, тому що у вільному доступі його немає. Також вони вичитують твори мистецтва, які команда проєкту адаптує. Зараз Центр дослідження стратегій універсального дизайну робить уніфікацію своїх робіт. Тобто, щоб у межах одного каталогу одні й ті самі деталі виглядали однаково.
“Дуже добре, коли один і той самий одяг буде запроєктований з однією тією самою текстурою. Наприклад, якщо Богородиця вбрана у мафорій, то попри те, що на різних зображеннях він може виглядати по-різному, то в уніфікованому вигляді він має позначатися однаково”, – пояснює Надія Бабій.
Також ініціатори Центру дослідження стратегій універсального дизайну експериментують із текстурами та техніками, шукаючи найбільш придатні способи. Окрім тифлодруку, почали використовувати 3D друк. Як пояснює асистент кафедри дизайну і теорії мистецтва Андрій Хамурда, такий підхід дозволить зробити копії мистецтва довговічними, хоч тактильно вони різняться й потребують додаткової адаптації.
“Деградація паперу і деградація пластику мають зовсім різні швидкості. Кількість взаємодій прямопропорційна швидкості деградації, тому матеріал відтворення дуже важливий. Ми пробуємо поки пластик, та не виключаємо, що згодом це може бути щось іще”, – каже Андрій Хамурда.
3D друк більш оптимальний й з точки зору фінансів. Надія Бабій розповідає, що вартість одного аркуша паперу для тифлодруку становить 70 гривень, а щоб створити одне зображення потрібно інколи попередньо зробити кілька 5-10 моделей, викидаючи зайві деталі.
“Та ми ставимо інше на щабель. Умовно кажучи, якщо зображення вартує там 1 000 гривень, але багато людей зможе цим користуватися. Насправді ціна не є наскільки велика, скільки велика користь”, – каже завідувач кафедри дизайну і теорії мистецтва.
У Центрі дослідження стратегій універсального дизайну готові до співпраці й зараз створюють методички, якими б могли користуватися інші.
“Наше завдання – максимально скоротити іншим шлях від ідеї до реалізації. Ми відкриті для співробітництва й у межах своїх сил та можливостей готові ділитися досвідом та методичними прийомами, щоби конвертувати їх в результат”, – каже Олег Чуйко.
Читайте також: У Франківську презентували комп’ютерну гру-вікторину “Давній Галич” (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
