Зв’язок поколінь: на Прикарпатті молода пара зробила фотосесію у стилі прапрабабусі і прапрадідуся (ФОТО)

Автор: Єва Жасминова

11 Dec, 2021 11:15

Зв’язок поколінь: на Прикарпатті молода пара зробила фотосесію у стилі прапрабабусі і прапрадідуся (ФОТО)

Коломия ‒ Молода пара відтворила весільну фотографію у стилі, як були вбрані 90 років тому прапрабабуся і прапрадідусь із Коломийщини. Одна весільна світлина зроблена у період 1930–1931 років, а друга ‒ нещодавно. Щоб таку фотографію зробити, родина відреставрувала столітній кептар, у якому був вбраний молодий у 30-х роках минулого століття.

Віра Угорська гортала старі родинні фотографії в альбомі. Оглядаючи весільну світлину прабабусі і прадідуся, подумала, що було б дуже гарно, якби її донька зробила на своє весілля таке ж фото і у такому ж народному строї. Мріяла про цей день 10 років. І навіть відновила кептар, який зберігся з весілля її прабабусі і прадідуся ‒ Михайла і Параски Маршалюків. А це було десь у період 1930–1931 років, пише Радіо Свобода.

Оце і є отой зв’язок поколінь
Віра Угорська

«У них було п’ятеро дітей, з яких моя бабуся ‒ найстарша. Власне вона поклала кептар у скриню на горищі. Мій тато його знайшов і приніс мені показати. Я звернулась до Михайла Вінтонюка, який займається реставрацією кептарів у нашому селі. Він сказав, що у цей кептар вбраний мій прадід. Я попросила дітей зробити фотосесію на другий день весілля, щоб побачити, як майже через 100 років у таких строях будуть виглядати вони. Коли побачила свою доньку в кептарі і в строї, то не могла стримати сліз. Адже моя мрія здійснилась. Можливо, через 100–200 років мої праправнуки дивитимуться на цю фотографію і бачитимуть своїх предків, оце і є отой зв’язок поколінь. Звідки і йде повага до предків», ‒ розповідає Радіо Свобода Віра Угорська.

Весільне фото періоду 1930–1931років. Михайло і Параска Маршалюки
Весільне фото періоду 1930–1931років. Михайло і Параска Маршалюки
Донька і зять Віри Угорської у давньому строї. Фотографія з різницею у 90 років
Донька і зять Віри Угорської у давньому строї. Фотографія з різницею у 90 років

У народному строї одружувалась Віри Угорської прабабуся 90 років тому, у 1950 році ‒ її бабуся, у 1994 році ‒ вона. Жінки з родини були вбрані у кептарі і вінки, які вражають красою. Мама Віри Угорської одружувалась у 70-х роках, у радянський час, коли вважалося, що народний стрій це не «модно». Але молодята у перший вечір одягнули вишивані сорочки. Вінків у цей час ніхто з дівчат на весілля не одягав. Зрештою, тоді комуністична влада намагалась вкласти у голови людей зневажливе ставлення до автентичних речей, до всього, що поєднувало різні покоління. Натомість популяризували «шароварщину».

Я продовжила родинну традицію
Віра Угорська

«Вінок зі знаком сонця у нашому селі колись робили з сушених трав, це був оберіг на голові молодої. 100 років тому цей вінок був більший за розміром, ніж у 50-х роках. У вінку і кептарі була моя бабуня, потім перерва у часі, і я продовжила родинну традицію. І хотіла, щоб її продовжила моя донька», ‒ каже Віра Угорська.

До слова, весільний вінок жінки колись зберігали під склом у рамці і вішали його над дверима у хаті.

Бабуся Віри Угорської у весільному вбранні, 1950 рік
Бабуся Віри Угорської у весільному вбранні, 1950 рік
Віра Угорська з чоловіком Олександром, 1994 рік
Віра Угорська з чоловіком Олександром, 1994 рік

Майстер-кушнір із Прикарпаття творить дива

«Нове» життя кептареві Віри Угорської повернув кушнір із села Корнич Михайло Вінтонюк. Майстер працював над ним майже місяць і результат був вражаючий.

Я був захоплений роботою
Михайло Вінтонюк

«Коли Віра привезла кептар, то я налякався, бо подумав, чи зможу дати собі раду. Настільки річ була у поганому стані: сухий, важко було шити, плоскогубцями треба було зашивати комір, відпорював комір, пришивав шкіру. Я дуже хотів його відтворити, тому що це була річ із мого села, це історія мого села. Хотілося її продовжити, щоб люди цей кептар передавали з покоління в покоління. Крок за кроком і виходило. Він гарно відчистився, хутро підшив. Цей кептар з овечої шкіри, каракулю, глянцевої шкіри нашиті аплікації, латунні ґудзики, капселі (наклепані бляшки – ред.). Я був захоплений роботою, а ще більше, коли мене і Надію Вінтонюк, з якою ми заснували проєкт «Відродження», попросили зробити фотосесію і відтворити образи зі старого знімку», ‒ говорить майстер-кушнір Михайло Вінтонюк.

Кептар Віри Угорської до реставрації
Кептар Віри Угорської до реставрації
Відреставрований кептар Віри Угорської
Відреставрований кептар Віри Угорської

Аби молодята виглядали, як 90 років тому їхні прапрабабуся і прапрадідусь, їх вбрали в автентичний одяг того часу, дещо довелось позичати. Донька Віри Угорської вбрана у родинний кептар, а її чоловік ‒ у традиційний корницький, який пошив Михайло Вінтонюк, але за зразком давнього, який має свою історію.

Нашиті 2000 капслів
Михайло Вінтонюк

«То найдорожчий кептар, бо важко мені давався. Це була перша моя робота, на якій вчився у майстрині Марії Гнатюк кушнірства. Я не знав, що взявся тоді за таку важку роботу. Там дуже багато нашито аплікацій, дрібненький шов, нашиті 2000 капслів, 25 метрів мотузки пришиті швом. Багато роботи і клопіткої протягом трьох місяців», ‒ розповідає майстер.

Кептар майстрів Гнатюків, якому понад 100 років
Кептар майстрів Гнатюків, якому понад 100 років

Перший кептар майстра був копією того, в які були вбрані кушнір із села Корнич Михайло і Софія Гнатюки на своєму весіллі у 1933 році.

Майстри Гнатюки. Різниця у світлині 50 років
Майстри Гнатюки. Різниця у світлині 50 років

Їхня донька Марія Гнатюк і вчила Михайла Вінтонюка цьому ремеслу. У першій половині ХХ століття у покутському селі Корничі чотири майстри шили кептарі. Серед них і Михайло Гнатюк. З 14 років він навчався цьому ремеслу. Одружившись у 1933 році, навчив шити кептарі і дружину Софію. Так заробляли на життя. У лютому 1945 року сталінська влада засудила Михайла Гнатюка на 10 років заслання. Його жінку і доньку вивезли у Сибір. Лише через 12 років родина зійшлась і повернулась до своєї справи ‒ кушнірства. Цьому ремеслу навчили доньку Марію, а вона Михайла Вінтонюка. Так традиція кушнірства у селі і продовжується.

«Дуже багато мені передала своїх знань пані Марія. Я маю наперсток, брусок для загострення голок Михайла Гнатюка, багато інструментів собі сам зробив. Коли люди почули, що є такий чоловік, як я, то віддали мені інструменти своїх родичів. Маю тепер їх від чотирьох майстрів», ‒ говорить Михайло Вінтонюк.

Прадід і прабаба Михайла Вінтонюка у біленьких кептарях
Прадід і прабаба Михайла Вінтонюка у біленьких кептарях

Реставрувати кептарі важче, ніж пошити новий, розповідає майстер. Бо коли виріб довго зберігається, шкіра пересихає і працювати з нею дуже складно. Коли шив перший кептар, то зламав із 10 голок, забивав їх десятки разів у пальці. Але кожен кептар, який він реставрує, для нього є своєрідною школою майстерності кушніра, який колись шив виріб.

На кептар іде 2000 капслів
Михайло Вінтонюк

«Навіть наперсток один раз прошив. На вказівному пальці у мене наперсток зі шкіри, колись мій родич так шив. На середньому пальці ‒ залізний, на безіменному теж спеціальний. На кептар іде 2000 капслів. Це 2000 пробитих дірок, капслі капсльовані, тобто б’єш молотком і кожну так капслюєш. Шию поетапно капсльований, нашитий кептар, щоб пальці відпочили», ‒ каже Михайло Вінтонюк.

Михайло Вінтонюк
Михайло Вінтонюк

На кишенях нових кептарів майстер капсулями вибиває тризуб і свої ініціали. Це давня традиція ремісників.

Новий кептар авторства Михайла Вінтонюка
Новий кептар авторства Михайла Вінтонюка

До Михайла Вінтонюка приносять дуже цінні кептарі. Покутський кушнір реставрував два, в яких знімались актори у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», зокрема в одному була вбрана мама Івана Палійчука. Цьому кептареві 140 років. Зараз реставрує вже третій, який використовували у стрічці. Сьогодні це вже історичні кептарі у власності приватних колекціонерів.

Кептар – це була дуже дорога річ
Михайло Вінтонюк

«Кептар не лише до церкви вбирали. Овеча шкіра зігрівала людей. Коли кептар зношувався, вже його до церкви не вбереш, то відпорювали всі орнаменти і ходили в такому кептарі біля хати. Кептар це була дуже дорога річ. Капсльований коштував, як корова, бик. Не кожна сім’я могла мати «вішиваний» кептар, а прості мали. Більшість людей шила кептарі на весілля і потім їх вбирала у церкву», ‒ розповідає майстер.

Відреставрований кептар із фільму «Тіні забутих предків»
Відреставрований кептар із фільму «Тіні забутих предків»

Мода на кептарі змінювалась

Протягом 130 років мода на кептарі у районах Прикарпаття і Карпатах змінювалась тричі.

  • До Першої світової війни носили біленький кептар, який мав мінімальне розшиття нитками, аплікаціями, ґудзиками, був стриманіший.
  • У час між Першою та Другою світовою війнами вже носили більш багатий кептар або ж, як кажуть місцеві люди, «вішиваний».
  • Після Другої світової війни був дублений кептар, коричневий, на якому робили майстри обмаль нашиття.
  • У 80-х роках ХХ століття почали шити з сукна, штучного хутра, але ці речі Михайло Вінтонюк не називає кептарями.
Для мене важливо зберегти справжній кептар
Михайло Вінтонюк

«З 70-х років минулого століття кушнірів було менше і робили такі підробки з сукна. Для мене важливо зберегти справжній кептар, з орнаментом, вишивкою, натуральний. Такий, як робили наші предки. На початку 90-х люди багато речей розпродали і тепер жалкують. Зараз схаменулись трохи і десь призупинились із тим продажем. Знаю людей, які ще бережуть свої реліквії, з такими і спілкуюся», ‒ зауважує Вінтонюк.

Михайло Вінтонюк разом зі своєю родичкою Надією Вінтонюк заснував проєкт «Відродження», показуючи кептарі до реставрації і після, а також нові, пошиті майстром, підбирають до кептаря автентичний стрій конкретного регіону чи села, щоб передусім знайомити молодь із традиціями і зберегти цю народну культуру. Адже у карпатській місцевості строї різнились оздобленням, кольористикою, кроєм. Для прикладу, у Верховинському районі на кептарі пришивали багато кутасиків (помпонів), на Покутті оздоблювали шкірою, капслями.

Для майстра Михайла Вінтонюка важливо показати людям, як зароджувалась традиція кушнірства і кожен врятований родиною кептар для нього – це окрема історія людини чи родини. Як це сталось у випадку Віри Угорської, коли її мрія, яку вона виношувала роками, збулась і сьогодні жінка сподівається, що фотосесія її дітей стане одним із поштовхів продовжувати традиції предків і не забувати своє походження.

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram, Instagram та Viber - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 4
  • like
4
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry