У ці зимові дні “Галка” допоможе побувати в сонячних днях літа – завдяки розповіді про побут і особливості Південної Америки, де зараз дуже тепло.
Читайте також: Маніпуляції, критичне мислення і Telegram: “Галка” ініціювала круглий стіл про боротьбу з дезінформацією
Перша точка – Сан-Пауло у Бразилії.
Репортаж з місця події веде шеф-редактор “Галки” Вадим Войтик =)
Сан-Паулу – не просто найбільше місто Бразилії. Це найбільше місто Південної півкулі! І, за деякими оцінками, усієї Америки включно з Нью-Йорками і тп. Втім, масштабів не відчувається. Місто безумовно велике, перенасичене транспортом, бомжами, хворіє і на інші урбаністичні болячки. Але доволі приємне.
Сан-Пауло стало містом ще в XVI столітті, коли місіонери завербували тутешніх індіанців до католицької віри. Про що і пам’ятник поставили.
Архітектурно місто намішане по повній програмі. За мозаїчними тротуарами чи окремими будинками вгадується Португалія.
Поруч – забудова початку XX століття, тоді Сан-Пауло перетворився з торгового міста на бізнесове.
Центр – закиданий хмарочосами. Деякі з них позмінно претендують на звання найвищих не лише в місті, але й у всій Бразилії.
Ось цей, що на останніх двох фото – будував Оскар Німейр, Житловий будинок Копан, 38 поверхів, 1160 квартир, 5 тисяч мешканців. Будинок Італія – 46 поверхів, збудований в 1965 році, довгий час- найвищий у всій півкулі.
Чимало католицьких соборів. Деякі – вже XX століття, збудовані під готику. Деякі – давніші.
Велодоріжки. Вони є, але щось простоюють.
Зупинка. Для чого поруч залізна клітка – не зрозумів. І вона тут не одна.
Преса.
Урна для куріння прикута ланцем до оригінальної огорожі дерева.
В місті є чотири лінії метро, швидкісні автобуси і тролейбуси.
Поштова скринька. Як розжиріла сеньйора.
В центрі – купа заробітчан з рекламою, якісь трудові біржі, лотереї та бомжі.
За порядком пантрує поліція на броньовиках.
Громадські простори Сан-Пауло.
Святкуємо Різдво. Будинки масово обгаджені графіті. Про це буде окремий пост.
Знову графіті. Але це перукарня.
* * *
Втім, найбільшою проблемою особисто для мене є мовна. Англійську не знає ніхто. Буквально. Навіть в глибинці Албанії чи Тунісу з тобою говоритимуть хоч якось англійською.
Залишається вчити португальську. Головне слово, яке треба знати – це обрігадо себто дякую. Якщо до цього додати числівники, напрямки та незамінне тут в латиномовних країнах маньяна – то можна сказати, що говорю я впевнено.
Скажімо, непростим випробуванням стала спроба купити, а потім активувати сім-карту. Справа в тому, що для цього в Бразилії треба вказувати ідентифікаційний місцевий номер. І на одного такого користувача може бути чотири картки. Все.
Це я до порівняння про наші вольності в мобільній сфері. Якось салони вміють заводити туристичні екаунти, але от біда – салонів нема. Тобто взагалі. Сімками торгують або з рук, або в газетних кіосках. А салони – сам бачив залишки – повмирали. І це на фоні тотального переходу країни на 4ж!
ФОТО ТИЖНЯ
