“Галка” публікує другу розповідь про побут і особливості Південної Америки, де зараз, на відміну від Європи, дуже тепло.
Читайте також: "Місто людей з високо піднятими головами", - дискусія "Галки" про шанси й переваги Франківська
Сьогодні розповідь про столицю Бразилії – Ріо-де-Жанейро.
Репортаж з місця події веде шеф-редактор “Галки” Вадим Войтик =)
Ріо-де-Жанейро – найбільш міфологізоване місто Південної Америки. Судіть самі. Саме місто дістало назву Січневої ріки, бо португальці не знайшли підходящого святого на 1 січня, день відкриття цієї затоки. Ага, річки тут нема, це раз.
Два. Знаменитий карнавал. Такий собі Октобер-фест, але в самбі. Пристрасть помножена на гроші. Хіба це не легендарно? Три – це знамениті білі штани Остапа Бендера. У яких, за його словами, ходить все Ріо.
Чотири і п’ять – Копакабана, богемний пляж, начебто найбільший десь там, і статуя Христа-Спасителя на горі Корковаду. Знаменитий образ Ріо, розмножений і скопійований в сотнях місць світу.
Одним словом, дивитись є на що. Але… І тут хочу власне сказати але. Вже на форумах можна прочитати, що туристів чекає, ну як би то, легке розчарування. Місто не надто привітне, чи шо. Можливо, нема доброго господаря, але дійсно, за міфом ховається доволі неприємна буденність.
І нехай повії та бомжі вже не дивують. Але сотні закинутих будівель, якась запущеність та недоглянутість, мінімум зелені та оті славнозвісні фавели, оспівані фільмом «Місто Бога». Ну біг ме, не хотілось навіть ногою ступати. А я, чесне слово, не надто лякаюся небезпечних для туристів місць.
Тепер щодо безпеки. Загальновідомо, що Ріо – місто не для гав. Тирять тут активно і в день, а особливо – уночі. Прогулянка може цілком реально закінчитись гоп-стопом чи просто банальним вириванням з рук чогось цінного мотоциклістом чи дітьми.
Тому безумовно треба виростити очі на потилиці, примотати скотчем фотік, зашити всі гроші та карточки в труси, а труси лишити в номері готелю. До речі, документи і гроші я все ж в готелі залишив. В холодильнику…
Скажу чесно, відчуття небезпеки є. Тобто якщо в Сан-Пауло в шостій ранку повіями і далі забиті всі перехрестя, а п’яні аборигени співають за зачіпаються, то тут саме чекаєш несподіванки. Плюс – дуже багато людей, майже як десь в Індії.
Ну і залишається пробігтися містом. Повернімося на 710-метрову гору Корковаду. Сюди туристів везуть трамваї (саме трамваї, а не фунікулери, бо їх тягнуть не канати, а храпова передача). Народу аж забагато, а місткість особливо не зросла від часів побудови статуї в 1931 році. Тож вам просто може не пощастити. На горі – ще ліфт і кілька ескалаторів. І перед вами Він і Ріо. Ось знаменита гора Цукрова голова. А ще – фавели, нетрі.
Туристів – тьма. Особливо цікаво спостерігати за позами фото. Я показував, що твориться з натовпом під час зустрічі світанку в Ангкорі. Тут – інша форма помутніння.
Недалеко відси знаменитий пляж Копакабана. Наразі – геть туристичний район Ріо, забудований готелями та іншими об’єктами соцкультпобуту. Раніше тут тусили хіпарі та всяка творча інтелігенція. Чурчхелу продають одночасно з палками для селфі і легкими наркотиками.
Основна форма відпочинку – оренда ліжника з парасолькою та переносний холодильник з напоями в поміч. Купатись заборонено, бо океанська хвиля дуже легко тягне від берега. Тому всі скачуть, граються в м’ячика і культурно відпочивають з холодильником і чурчхелою.
Саме Ріо – схоже на Сан-Пауло. Теж суміш архітектури, церкви серед хмарочосів, але плюс море.
Літаки сідають прямо в море. Один з двох аеропортів – це буквально шматочок пірсу. Аеропорт Сантос-Дюмон знаходиться фактично в центрі міста.
Увечорі цілі вулиці перекривають і бухають.
Туалет.
Всі переходи з пониженнями і стовпчиками.
Розвивають велопрокат.
Чебуречна. Їх тут на кожному кроці.
Ще трохи фото міста:
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світ очима “Галки”: Бразилія, Сан-Пауло (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
