Шеф редактор “Галки” Вадим Войтик продовжує знайомити Вас з особливостями і цікавинками Південної Америки.
Читайте також: Народний депутат із Прикарпаття Ігор Фріс не належить до числа тих депутатів, які не підписали… – ПОВНЕ РІШЕННЯ СУДУ
Наразі розповідь – про шлях до Мачу-Пікчу через столицю інків – Куско.
Почнемо з того, що всі маршрути до Мачу починаються з Куско. Це – столиця інків, ну тобто як в нас Коломия. Тут починається безліч маршрутів, ключовий з яких – подорож до Секретної Долини.
Потрапити в Куско не складно. Є автобуси, але зручніше і фактично за ті самі гроші – літаки. Рейсвів безліч. Що, втім, не завадило нашому рейсу (а я купив найдешевший з найдешевших квитків) поїхати на зліт, потім вернутись, потім вигрузитись, потім знову сісти в той самий літак і успішно долетіти за якихось 45 хвилин від Ліми.
Ще одна особливість – висота. Від рівня океану ти злітаєш і сідаєш вже на майже чотири тисячі метрів. Аеропорт – майже в центрі, тож якби жити в Куско і біди б не було. Але головні труднощі в іншому.
Як я вже сказав, дістатись в Мачу-Пікчу не просто. Для цього є фактично один варіант – потяг однієї з двох компаній – Перурейл і Інка. Коштує потяг неймовірні гроші, сто доларів фактично. А дороги у звичайному розумінні немає.
Є проторений шлях прокачаних мандрівників, до яких я себе в принципі відношу, але от не хотілося. Там треба було годин шість їхати маршруткою, потім три години йти пішки рейками і уночі десь там ночувати.
Тож як непрокачаний, я вирушив у місто Оллантейтамбо, яке за майже 100 км від Куско. Ніч у хостелі і рано-раненько я вирушаю до Мачу-Пікчу!
Дорогою я ще заїхав у смішне містечко Чічнера. Я читав, що тут прикольний народний базар. Меркадо виявився атракціоном для туристів, але бабульки мені сподобались. Жіночка показувала технологію фарбування хутра альпаки (це така штука, схожа на ламу – дуже слухняна тваринка). А ще – показала як власне те хутро роблять в нитку. Жартувала, що веретено робиться з кісток туристів )))
Що ж до Оллантейтамбо, то місто саме по собі заслуговує уваги. Це, типу, Яремча. Туристи на пересадці, купа хостелів, ціни в кафе і на магнітики не здорові. Але відчувається дух автентики (на відміну, знову ж від Яремче). Тут, в горах, інки настругали чимало своїх пам’яток. І фортеця є, і зерносховища. І дороги пряменькі з каменю. І водовідведення цікаві.
А ще саме тут – станція відправки потягів на Мачу. Куди я і вирушив о п’ятій ранку…
ДАЛІ БУДЕ
Інші історії з Південної Америки читайте у нашому розділі МАНДРИ ТУТ.
ФОТО ТИЖНЯ
