Асистента кафедри радіології та радіаційної медицини Андрія Белегая мобілізували в лютому 2015-го. На війні був лікарем-ординатором приймально-сортувального відділення в медичній роті 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади. Півроку разом із колегами прожив у цивільній лікарні в Станиці Луганській.
Читайте також: Франківські майстри відновили столітні двері (ФОТО, ВІДЕО)
Лікар каже, що й досі контактує із тамтешнім медперсоналом, інформують на сайті медуніверситету. Щоправда, такі товариські стосунки виникли не одразу:
«Спершу медсестра відкрито нам заявляла: «Якщо треба буде, візьму автомат і стрілятиму у ваші спини». Я лягав спати, а під ліжко клав зброю – так спокійніше. З часом вороже ставлення змінилося. Іноді лікарі могли посперечатися в операційній, але робота все одно виконувалась якісно».
«Там ти одночасно терапевт, дерматовенеролог, травматолог, лор, хірург, – зазначає Андрій Белегай. – Хоча з професійним досвідом знання трансформуються таким чином, що правильні рішення медик іноді здатен приймати інтуїтивно».
Лікар каже, що на війні не заважди вдавалося дотримуватися протоколу. Він пригадує випадок, коли у бійця було осколкове поранення черевної порожнини з розривом поперечно-ободової кишки, розривом селезінки, хвоста підшлункової залози і баротравмою печінки. Під кінець операції у пацієнта перестала згортатися кров. Вона почала сочитися крізь всю раневу поверхню, яка перетворилася на розмоклу площину. Негайно потрібно було ввести препарати крові, яких медики не мали.
«Що робити? Наша лікарська бригада зважилася на ризиковане рішення: робити пацієнтові пряме переливання крові без її попереднього аналізу. У той критичний момент ти розумієш: або переступаєш правила і в пацієнта з’являється шанс на життя, або дієш за протоколом і втрачаєш пацієнта. Ми вибрали перше. Коли переливали кров, молилися, щоб ні в кого з донорів не було якихось інфекцій. На щастя, все обійшлося», – пригадує Андрій Белегай.
Кожен лікар, який вирушав на фронт, пакував свій наплічник із медикаментами. Але не кожен ескулап міг собі бодай приблизно уявити, наскільки інтенсивним буде розхід ліків.
«Спершу у нас був цілий ящик гелевих протиопікових пов’язок, – розповідає Андрій Белегай. – Ми навіть не думали просити більше, адже це аж цілий великий ящик. Незабаром привезли двох бійців. В одного – 30% опіків, в іншого – 20%. Ящика враз не стало».
Андрій Белегай каже, що у тій медичній роті, де він служив, із медикаментів, якими забезпечувало Міністерство оборони, були тільки фізрозчини, та й ті у скляних пляшках замість пластикових. Під час транспортування частина з них розбивалася. Асистент кафедри зазначає – безглуздя ситуації в тому, що попри постійні активні військові дії офіційно в нашій країні мирний час. Тож і забезпечення ліками і медиками здійснюється відповідно. Приміром, щоб на фронті отримати медикаменти, потрібно було зробити заявку в жовтні минулого року. Андрій Белегай каже – якщо б не волонтери, була би біда.
«Що мене морально підтримувало на війні? – міркує науковець. – Удома чекали донечка і кохана. Я всім обіцяв повернутися. А я завжди дотримую обіцянки».
ФОТО ТИЖНЯ
