Не так давно на сцені українського шоубізу яскраво засяяла нова зірка – Вarabanovа. Її хіти “Мова кохання” та “Залізниця” точно відомі слухачам ФМ’ок, а кліпи є в ротації національних каналів. Виявилося, що співачка родом з Івано-Франкіська. Вarabanovа розповіла “Галці” про свій шлях до популярності, любов до сина й музики.
– Чому саме Вarabanovа, це ваш псевдонім?
– Це справді моє прізвище – Барбанова, але все життя ще з першого класу, мене кликали Барабанова. Тому вирішила не ходити колом, і як прозвали, вліпили це прізвисько – так воно й є. Вarabanovа – це все по-справжньому. Від сценічного бренду, пісні, я сама, все, що ви бачте на екрані – це все не вигадано. Я без всіляких масок. Нічого не придумую, якою є в житті, такою ж є й на екрані.
– Повсюди Вас супроводжує лого – червоні губи з сірником у них. Що це означає?
– Означає, що я – гаряча жінка. Знаєте, ці червоні губи – символ любові, пристрасті. В принципі це те, якою я є. А сірник – те, що запалює в мені вогонь.
– У вас досить епатажний стиль: кольорові коси та яскраве вбрання. Чи є у вас ще якісь плани щодо цікавих змін стилю?
– Поки що не планую. Зараз ми дошиваємо костюми, які йдуть додатком до мого теперішнього образу. Цей стиль дійсно яскравий, він всім подобається.
Бувають навіть такі випадки коли кажуть: “Дамо сьогодні Барабанову, хай у своєму класному вбранні прийде.”
В мене ж не лише “піжамка”, є ще й куртка, шорти. Всім подобається, тому поки не збираємося змінювати.
– Ваша пісня та кліп “Залізниця” дуже популярні. Розкажіть історію цього твору?
– Ідея цього кліпу виникла на реальних подіях. Якось потрібно було їхати на гастролі, мені “всунули” не той квиток. Я зайшла в плацкарт, зблідла, змокла, посивіла (посміхається). Але вже було пізно, тому дійшла до 38-ого місця. Це був такий “удар мені в голову”, а біля того місця сиділи мої знайомі, також співаки, які, як і я, їхали на гастролі.
– “Укзалізниця” вам платила за цей кліп?
– Ні, не платили. Та був “сюрприз”: мене “Укрзалізниця” запросила до себе у форум.
Уявляєте, я – Барабанова, яка відривається в цьому житті на повну, яка любить людей, позитивна. І я в форумі залізничників.
Ну це ж треба таке. Я не платила нікому. Не займаюся корупцією. В нас все було чесно – оренда через касу. Все прозоро.
– Які труднощі виникали під час зйомок кліпу?
– Найбільші труднощі були з документами – з орендою вагону, це був досить затяжний процес. Адже до мене хтось з артистів знімав там кліп, рейтинги були дуже поганими і “Укрзалізниця” довго думала, чи давати нам цей вагон в оренду, чи ні. Поки ми не дали їм сценарій, поки вони самі все не перевірили – не хотіли довіряти. Потрібно було зібрати цілу стопку документів. Насправді, прийти та взяти цілий вагон в оренду, як всі собі думають з екранів: “ну зайшли, познімали”, не так легко. Це було дуже складно.
– Яких кліпів нам ще чекати?
– Ми вже записали нову пісню, впевнені – вона стане хітом. А вийде пісня цього місяця. Тож, чекайте.
– Чи важко було потрапити у ротацію на М1 та столичні радіо/телеканали?
– Звичайно, все нелегко. Адже сама пісня “Залізниця” віддає народним.
Це не “лакшері”, не гламур, який зараз у моді. Це справді те, що накипіло, такий “стьоб”.
Не всі сприймають це. А особливо медійники та радійники. Сперше не розуміли, але згодом, коли кліп переглянуло більше мільйона глядачів, кликали на ефіри.
– Завдяки квотам, зараз багато української музики в ефірах, як вважаєте, її кількість відповідає якості?
– В Україні зараз більше якісної музики.
Звісно, буває таке, що вмикаєш телевізор і хочеться плакати. Думаєш “Боже, ну як так?”.
Є реально талановиті артисти, які гарно співають і чомусь їх не беруть. І бачиш те “нещастя”, яке взяли. Я не розумію, чому так. Але, на жаль, так є, було й найближчі років 20 ще буде.
– Ви за фахом журналістка, розкажіть, як вирішили стати співачкою?
– Співаю я з самого дитсадка. Співала в церковному хорі, ще з першого класу. Співала до певного етапу – поки не вийшла заміж і народила сина. Тоді була “пауза”, хотілося повністю віддатись материнству, адже я така “мама-квочка, за синочка”. Але навіть тоді я писала пісні, ходила на студію в Івано-Франківську, виступала, їздила, співала. Та все ж у той момент це була музика суто для мене.
Коли вже переїхала жити в Київ, та вийшла заспівати в одному з ресторанів, добре випивши шампанського, “вилізла” на сцену й заспівала.
Після виступу до мене підійшла дівчинка і каже: “Слухай, у мене є зв’язки в шоу-бізнесі. Не хочеш спробувати?”. Так все почалось.
– Оскільки у вас є син, як вдається поєднувати кар’єру та сім’ю?
– Син завжди зі мною. На всі зйомки та концерти я беру його з собою. Водночас він дуже самостійний, професійно займається великим тенісом ще з 3-ох рочків. Тому він також часто їздить на турніри. Я у турах – він на турнірах.
– Знаємо, що у вас є коріння на Прикарпатті, розкажіть про це детальніше?
– Мій тато барабанщик – Сергій Барбанов з Івано- Франківська. Мабуть, вся історія мого музичного життя пов’язана з батьком, адже це саме він надихнув мене на музику. Брав мене постійно на свої концерти. Його гурт грав у ресторані – колись була така мода, а я сиділа на підвіконнику й слухала, як вони співають, грають. До речі, теж займаюся барабанами, зараз трішки менше, бо мало часу. Та, я впевнена, що в мені протікає батькова “музична” кров.
Він зараз пишається мною, адже я довго йшла до того, щоб потрапити у музику і щоб люди мене полюбили. Я дуже багато працювала над собою для цього.
– Як ви потрапили у Київ, та чи змінився Івано-Франківськ?
– В Київ потрапила, тому що так склались сімейні обставини. Розлучившись з першим чоловіком, переїхала з сином жити у Київ. Франківськ дуже змінився, мені надзвичайно приємно приїздити сюди, брати з собою друзів, менеджерів. Я їм показую місто і сама радію, наскільки все змінилося за 10 років. Дуже гарно, мені тут дуже подобається. Молодці, молодець ваш мер і люди, що створюють таку красу.
Франківськ – це європейське місто.
– Які плани надалі, будете продовжувати займатися сольною кар’єрою?
– Я буду далі рухатися, знімати кліпи, співати. Адже без музики я не уявляю свого життя.
ФОТО ТИЖНЯ
