Домашній улюбленець – це частина сім’ї, порятунок від деколи самотніх вечорів та купа веселих історій, а іноді й переживання за самопочуття тварини. Все частіше іванофранківці починають брати тварин з вулиць або притулків, адже таким котикам та песикам чи не найбільше потрібна людська любов.
“Галка” поспілкувалася з франківцями, які працюють у різних сферах, але об’єднує їх одне – любов до тварин та бажання дати їм люблячу сім’ю.
До слова, щороку у світі 16 серпня відзначають День безпритульних тварин, а 30 листопада – Всесвітній день домашніх тварин. Тому можете запланувати майбутнє святкування зі своїм чотирилапим другом.
Настя Маліборська працює в інтернет-маркетинговій агенції та привезла до міста “розбійницю” Марусю
“Маю кицю звати Маруся, їй 6 років. Коли їй було два місяці, мій тато підібрав її з братиком в селі і залишив в себе. Але потім ьато захотів її віддати в місто, бо вона нападає на “курєт, гусєт”. От і я її забрала”, – розповідає Настя.
Адаптувалась Маруся у новій домівці швидко, бо мала характер розбійника, але могла “включати мілашку і тулитися” до нових господарів. Проте одного разу вона несподівано зникла.
“Якось ми жили на другому поверсі і Маруся зникла, просто зникла. Мої ридання було чути навіть, в Мадриді. Через два місяці я йшла додому і почула нявкіт – зрозуміла, що то Маруся (хоча ззовні схожа не була), вся брудна і налякана. Вона мене не впізнала. Я так думаю. Якось вдалось її заманити їжею на руки та забрати назад додому”, – каже власниця.
Згодом дівчина зрозуміла, що Маруся просто випала з вікна квартири. Після повернення киця ще й принесла у родину поповнення.
“Виявилось, що вона вагітна і невдовзі народила чотирьох пупсиків, яких дуже смішно носила в зубах. Один був дуже великий і їй важко було його нести, постійно випадав – це було дуже смішно. Не лякайтеся, падати було десь 2 см від підлоги”, – додає Настя.
Дівчина додає, що киця полюбляє грітися під теплою ковдрою, особливо коли у Франківську відключають опалення.
“Коли відключають батареї й Маруся лізе під ковдру – один з наймиліших моментів в житті”.
Маруся – повноцінний член сім’ї, в неї свій характер, вона завжди чітко знає чого хоче, і чого не хоче. Вона сама вирішує свої справи, а коли злиться, то скидає речі з комода.
“Ще вона часто залізає на ноутбук і гуглить там щось. Якось вона загуглила карту якихось магазинів, інколи дивиться програмний код, а буває, що в ютубі включає рекламу. І частенько за собою виключає ноут”, – каже господарка тварини.
– Що б ви порадили людям, які хочуть взяти тварину з вулиці?
– Що я можу порадити людям? Відчувайте серцем – воно все підкаже. Завжди важко встояти, щоб не підібрати когось з вулиці, але розумію, що Маруся буде проти.
Люба Милимук працює в HR та “всиновила” собачку Ензо
Дівчина живе зараз у Львові, але чорнявого песика Ензо всиновили з калуського “Дому Сірка”, коли йому був лише один тиждень. Зараз йому вже сім років.
“До знайомства з ним, ми з мамою не знали, як він буде виглядати. Мені неважливо було, якого він буде кольору, з якими вушками, якого розміру… Просто хотілось подарувати комусь сім’ю, тепло і любов”, – розповідає Люба.
Раніше дівчина мріяла про хаскі, їй подобалося, як виглядає ця порода, але з часом зрозуміла, що емоційний зв’язок, який формується між людиною і її улюбленцем – це те, що справді має значення.
“Усі собаки здатні безмежно любити, але з тваринами, яких ти врятував, дав їм шанс на щасливе життя, існує якийсь особливий зв’язок”, – каже дівчина.
Спочатку маленький Ензо всього боявся, особливо машин і уколів. Також не одразу розумів, що це таке, коли його гладять або чухають. Родині пояснили, що доторки асоціюються в нього з неприємним досвідом, отриманим протягом перших тижнів життя.
“Мабуть, його якось необережно взяли, коли робили щеплення, або й узагалі навмисно завдали фізичної шкоди. Згодом, він почав звикати до всього, що його лякало, але страх перед уколами досі залишився”.
Ензо дуже розумний, любить все робити так, як люди. Його вважаємо повноцінним членом сім’ї, маленькою дитиною. У нього є свій стілець, на якому він сидить за столом разом з усіма.
“Коли ми йому кажемо, що відбивних чи ковбаски більше немає, дивиться на нас недовірливо, біжить до холодильника і показує лапкою, ніби, “що ви таке кажете, я бачив, там є ще!”. Коли я хворіла, він весь час лежав біля мене на ліжку, відмовлявся їсти, навіть гуляти не хотів, переживав за мене”, – додає власниця песика.
– Що б ви порадили людям, які хочуть взяти тварину з вулиці?
– Загалом, хочу сказати – любіть тварин. І це не означає гладити кожного зустрічного собачку або котика. Не варто заводити тваринку вдома, якщо усвідомлюєте, що не маєте можливості забезпечити їй комфортне та щасливе життя. Любов має багато проявів. Це означає не бити їх, не проганяти, коли вони всього лиш хочуть трошки уваги, не ненавидіти всіх собак, якщо вас скривдив один, не нав’язувати своїм дітям думку про те, що всі собаки небезпечні, а вчити їх поводитися з ними гуманно, не ставитися до тварин, як до істот, нездатних відчувати. Вони вас люблять, навіть якщо ви про це не знаєте.
“Люди, яким важливо, щоб тварина була породиста, відповідала їх статусу, нехай беруть породистих, але якщо ви просто хочете любити та отримати любов у відповідь, подаруйте тепло і затишок тим, у кого цього немає. Безпритульні тварини живуть мрією, вони накопичують в собі світло, яке прагнуть віддати своїм майбутнім мамам і татам, які одного дня прийдуть за ними. Впустіть це світло у ваше життя і здійсніть мрію маленьких хвостиків”, – каже дівчина.
Софія Сіренко працює журналісткою та дала дім киці Момо
Киці Момо майже чотири роки та вже стільки ж вона живе у родині, а не на вулиці.
“У мене вдома уже була киця чотирьох років, але захотіла піклуватися про ще одну. Момо на одній з вулиць Пасічної знайшла дівчина і розмістила світлину на сторінці “Дому Сірка”. Отак і познайомилися. Вона була ще маленька, 3-4 місяці. Потім з’ясувалося, що її знайшла моя знайома”, – розповідає Софія.
У родині є ще одна кішка – Уліс, але вона не з вулиці. Тож другу Софія хотіла взяти або “з вулиці”, або з “Дому Сірка”. Подумала, що цим врятує чиєсь життя, докладеться до того, аби безпритульних тварин стало менше.
“Адаптування проходило довго. Особливо важкими були перші два тижні. Старша кішка категорично не сприймала меншу, шипіла, гуділа. Ми їх закривали по різних кімнатах, міняли миски з їжею, аби звикали до запаху. Момо навпаки хотіла познайомитися з Уліс. Потрохи вони стали звикати. Ось уже 3,5 роки разом. Досі б’ються, граючись”
До нової родини Момо звикла швидко – йшла на руки, ластилася, спала під ковдрою. Киця чисто біла і нагадує її господарці японку. Дівчина додає, що та робить масаж, який вона називає “космічним”.
“Момо любить лежати на сонці, інколи перегрівається. Тоді Уліс лиже їй гарячу голову, а потім б’є лапою. А ще Момо любить робити “масаж”, перебирає лапками та мурчить, мабуть, це щось з дитинства. Вона любить їсти хліб і булочки”
Журналістка закликає брати тварин з вулиці, тоді буде вам багато щастя.
Зоряна Лаврук “виховує” котика Оскара
Коту Оскару два роки і вже один рік та 10 місяців він живе у Зоряни.
“Його маму годував наш знайомий, вона приходила до нього поїсти і в результаті там же і народила. Вижив тільки він – решта кошенят загинули. Від нього і дізналася, я в той момент хотіла собі якусь тваринку і так співпало якось. Пішла на нього подивитися, бо живу поруч. І все, захотілося його забрати”, – каже власниця тварини.
Дівчина забрала кота, адже давно вже хотіла якусь тваринку. Коли оглянула Оскара, то зрозуміла, що у нього бліх було більше, ніж шерсті – це стало останньою крапкою, аби забрати його додому.
“Відвезла зразу до ветеринара, навіть вона була здивована кількістю бліх, ну і з того часу ми разом. Адаптувався недовго, бо був досить маленький. На початку були проблеми з лотком. Ще він був дуже активний перший час, просто носився по квартирі скидав все що можна і не можна, вазонів більше у мене в квартирі немає”, – ділиться Зоряна.
Кіт навчив дівчину класти все на свої місця. Не залишати на столі, чи ще десь, свої речі, бо буде біда.
“Любить і досі красти гумки для волосся, ховати під холодильник, а потім намагається дістати лапою. Ще любив колись з розгону стрибати на стіл чи тумбочку і зносити кружку, яка там стоїть”, – говорить Зоряна.
– Що б ви порадили людям, які хочуть взяти тварину з вулиці?
– Пораджу запастися терпінням, бо тварина це відповідальність в будь-якому випадку. Також якщо бачите, що тварина робить щось, що не потрібно робити, то варто вчити зразу як треба, а не карати. Бо так тварина тільки образиться на вас. Обов’язково перед тим, як забрати тваринку, їй потрібен огляд ветеринара, тому що вулиця є вулиця, і зазвичай проблем зі здоров’ям вистачає. І в перші дні не чіпати, максимально дати освоїтись в незнайомому середовищі, тому що вони й так перелякані, а ще й якась людина щось від них хоче.
“А ще до кумедних випадків – якось він вирішив полювати на мух. Й так полював, що зістрибнув з другого поверху на перегородку між балконами першого поверху. Але там його було не видно. А ми вибігли зразу на вулицю його шукати, ходили, кликали всюди, а він просто там собі сидів весь цей час. Ну я так то до сліз перелякалась, а він такий “еееей, я тут!”. Там може на метр висоти він зістрибнув, але сердечний приступ мені гарантував нормальний”.
Таня Стефанюк зараз у декреті та має песика Бакса
Песику Баксу вже півтора року. Забрали тварину з “Дому сірка”. Родина призвичаїлася кликати його ще Баксік та Баксіто.
“Наш попередній песик був вже дуже старий і його не стало. Принциповою позицією було взяти пса з вулиці чи притулку, головне – не купувати. Звик він до нас одразу. Має великий вольєр і простору буду”, – розповідає Таня.
Випадків кумедних з песиком повно: погриз садовий шланг, зробивши з нього друшляк, згриз пару молодих дерев і взагалі, все що погано лежить на подвір’ї – Бакс конфіскує.
“Людям хочу сказати: беріть тварин з вулиці чи притулку. Вони стануть вашим найвірнішим другом”.
Василина Свачій займається фрилансом та прихистила кішку Іриску
Кішці Ірисці у червні виповниться два роки, а живе у родині рік та вісім місяців.
“Знайшли її зовсім малим кошеням під будинком батьків. Крім неї було ще кошеня і всі сусіди за ними потрохи доглядали. Завжди думала, що коли почну жити сама, то заведу собі кота, і обов‘язково – з вулиці, бо на породистих завжди знайдуться покупці, а бездомних рідко беруть собі.
Якраз тоді я вже місяць жила з хлопцем, але вагалась, бо це гігантська відповідальність. А я не хотіла брати кошеня як забавку на три вечори, а потім чухатися в потилицю і думати, що робити далі. Тому поки вагалась, агітувала усіх людей, які підгодовували кошенят, брати собі. Найбільшим поштовхом була підтримка хлопця, бо ми ж “как би” живемо разом, я не можу покласти ультиматум: «у нас буде кіт!». Ну, крім того, кицька триколірна і дуже красива і стала ще красивіша, коли вилікували всі грибки й паразити”, – ділиться дівчина.
Перші кілька днів Іриска взагалі сиділа тільки на одному місці, а потім уже звикла до нової сім’ї та перестала боятись. А ще її вважають дуже розумною, бо на лоток навчилась ходити з першого дня.
“Щодо кумедного, то завжди краде ковпачки від ручок. Вона ніколи ними не грається, її мета просто вкрасти та кинути собі в тарілку з водою, а ще більше задоволення їй приносить, коли ми це бачимо. Коли я прибираю, то Ірисці весь цей кіпіш не дуже подобається, тому залізає у шафу з одягом і відсипається, поки все не закінчиться”, – розповідає власниця.
Кішка любить проводити час на підвіконні, але не любить вулицю, бо кожна спроба прогулянки супроводжується гігантським страхом. Зараз вона цілком домашня кицька.
– Що б ви порадили людям, які хочуть взяти тварину з вулиці?
– Я б порадила спочатку дуже добре обдумати це рішення і пам’ятати, що кошенята виростають у дорослих котів. І якщо брати, то назавжди, а не тільки поки маленьке і викинути десь попри дорогу, бо після життя у квартирі їхні інстинкти не такі, щоб вижити на вулиці.
“Пам’ятати, що це відповідальність за ще одне життя. Не зайвим буде зважити також на свій фінансовий стан, бо харчування, ліки, дряпачки, лотки та іграшки завжди потрібні коту. Також потрібно закупитися валиками для зняття шерсті з одягу, їх завжди буде замало”.
Розмовляла: Тетяна Зелінська
ФОТО ТИЖНЯ
