Медіа-координаторка Асоціації велосипедистів Києва Олеся Сторожук, відвідавши Івано-Франківськ, спробувала на собі з якими перешкодами на своєму шляху доводиться зустрічатися велосипедистам міста.
Пропонуємо читачам “Галки” ознайомитися з враженнями Олесі Сторожук.
Минулого тижня мені пощастило побувати в одному з моїх українських міст-фаворитів – у Франику, Станіславі, в Теплому місті. Звісно, не обійшлося там без велопрогулянки.
Нещодавно Франик поставив собі мету – 41% поїздок по місту мають здійснюватися на велосипеді. Чесно кажучи, приїжджаючи в якийсь обласний центр України, щоразу ловлю себе на думці: чому тут досі всі не на велосипедах? Іноді я просто не уявляю, як можна інакше, і шкодую, що живу в місті з великими відстанями і дорогами по 5 смуг в один бік. Але сьогодні про інше. Сьогодні говорить Івано-Франківськ.
Велосипедистів у місті було багато. Спочатку я думала, що це через хорошу погоду, та коли наступного дня пішов сніг, а велосипедистів не поменшало, стало зрозуміло – все не випадково, тут велосипед справді користується попитом.
У перший день я ще намагалась когось рахувати, але після другого десятка (що набіг дуже швидко) стало нецікаво. Все ж мушу відзначити, що майже за тиждень я зустріла всього 3 чи 4 дівчини на велосипедах, що говорить про те, що місто все ще не сприймається як bike-friendly.
У Франківську багато людей на велосипедах – старшого віку, які користуютсья велосипедом ще з “тих” часів, однак видно все більше молоді на роверах.
Враження від їзди
Загалом, як у будь-якому невеликому місті, їхати було комфортно, не враховуючи кількох вузьких вуличок у центрі, що кишать автомобілями, і району центрального ринку, де треба проштовхуватися через ряд маршруток. Найбільша біда для франківських велосипедистів (за моєю оцінкою) – це дороги. Навіть у центральній частині купа вибоїн, узбіччями, схоже, теж ніхто після зими не займався.
Їхала я їхала, і заїхала на таку дорогу, точніше, таке бездоріжжя, десь в районі озера, що була дуже вдячна друзям, які виділили мені велосипеда-всюдихода. Здається, в той момент я навіть зрозуміла людей, що купують джипи. Ну або велоджипи:)
А потім було озеро, сонце і тиша:
Велопарковки
Оскільки велодоріжки в Івано-Франківську поки що тільки в планах, нічого не залишалось, як порозглядати велопарковки. За моїми суб’єктивними спостереженнями, місто вже пережило захоплення велопарковками, де велосипед можна прикріпити лише за колесо, і більш нові екземпляри таки продумані так, щоб можна було кріпити велосипед за раму.
Десь чула, що таку “моду” ввела мережа кав’ярень Стріт кофі – вони встановили П-подібні велопарковки біля всіх своїх закладів, і пішло-поїхало.
Моя улюблена – біля ГОСТ-бару (він же для мене поки що ТОП обідній заклад в ІФ).
П-подібні парковки також біля всіх закладів мережі “23 ресторани”.
Все ж, по місту ще багато отакого добра. Наприклад, велопарковка-хамелеон біля озера:
Особисті відкриття
Навчилась ставити велосипед “без підніжки”, і в сотий раз переконалась в тому, яка ж це все-таки корисна річ. От як ви без неї їздите?
Натрапила на копію мого берлінського велоконика. Повіяло ностальгією за рожевим сіті-байчиком, навіть подумала, чи не перевезти б його в Україну…
Ще трошки фотографій
Залишаєш велосипед у місті – ніяких тросиків, тільки хардкор)
Раннього ранку в кадр потрапив припаркований велосипед, як з’ясувалось пізніше – тут офіс Теплого міста (що в т.ч. займається розвитком велоруху в Франківську).
Велосипедом на роботу:
Центральна частина міста – пішохідна. Два в одному – бар’єр для в’їзду машин і велопарковка:
Така форма велопарковок уже, мабуть, моветон, але все ж:
Фотобонус з Коломиї
До наступних зустрічей:)
Джерело: Асоціація велосипедистів Києва
ФОТО ТИЖНЯ
