Іван Науменко очолює департамент стратегічних ініціатив фонду «Повернись живим» (ПЖ). Українського благодійного фонду компетентної допомоги армії, який працює з 2014 року. Комусь Науменко може бути відомий, як пан Анонім з подкасту «Фронтова Поплава».
Читайте також: Психічне здоров‘я ветерана – це відповідальність кожного: у Франківську з’ясовували, як коректно ставитися до військових (ФОТО)
“Галка” поспілкувалася з Іваном про стратегічний напрямок роботи «Повернись живим», про ветеранів та ветеранок повномасштабної війни, підтримку Invictus Games та десятиріччя ПЖ.
– Наше інтервʼю ми записуємо під час Форуму розвитку та відновлення, де говорили про майбутню відбудову України, реабілітацію та реінтеграцію ветеранів і ветеранок. Чи потрібні нам зараз такі заходи?
– Це обмін думками від людей різних сфер. Такі події дають можливість вийти зі своєї бульбашки. Ти чуєш про те, що говорять люди з іншої сфери, про те, до чого дотичний ти сам. Це дає непогане розуміння процесів, які відбуваються у нас в суспільстві. Я думаю, що це корисно не тільки громадським діячам, а й представникам місцевого самоврядування та держави.
– Ваша посада – директор департаменту стратегічних ініціатив Фонду «Повернись живим». Це про стратегію для фонду чи ваша робота виходить за межі ПЖ?
– Вона взагалі про «вийти за межі». Вона не про внутрішню роботу Фонду. Якщо простими словами, то вона про майбутнє країни. ПЖ – це Фонд компетентної допомоги армії, але у якийсь момент минулого року ми переросли це позиціювання. І десь внутрішньо ми про себе думаємо, як про організацію, яка допомагає Україні виграти війну. А виграти війну – це не тільки, щоб русня підписала документи та капітулювала. Це про майбутнє цієї країни.
І на дискусійній панелі якраз говорили про те, що це не остання війна з росією. Власне, наш департамент працює і над тим, як воно має бути надалі. Це і аналітика, і проєкти, спрямовані на реабілітацію ветеранів. Ми розуміємо, що це не ветерани мають підлаштовуватися під суспільство, а суспільство має підлаштовуватися під тих людей, які повертаються з війни.
Для мене це доконаний факт, що суспільство зміниться, особливо відносно тих проблем, які були у нас з 2014 по 2022 рік. З тим, що ветерани дискримінувалися під час працевлаштування. Зараз кількість людей, які дотичні до війни – це мільйони. Ніхто не знає скільки. За різними оцінками від трьох до пʼяти мільйонів. І наше суспільство зміниться, і з цим всім треба щось робити.
– Знаємо, що на початку великої війни частина Фонду переїхала до Івано-Франківська. Чи можете зараз привідкрити таємницю, яку роботу тут виконували?
– Для мене це таємниця, яка покрита не знати чим, бо я залишався у Києві. Так, більша частина ПЖ була в Івано-Франківську на «Промприладі». Вони налагоджували роботу по закупівлі оптики, звʼязку і так далі, тут на заході України та з-за кордону. Це був один з наших логістичних центрів.
– Ваш департамент бере участь у формуванні політик у сфері реінтеграції ветеранів та ветеранок. Чи можемо ми зараз окреслити портрет ветерана/ветеранки повномасштабної війни?
– Ми не можемо зараз окреслити цей портрет. Я не зустрічав жодного дослідження, яке б давало відповідь на це питання.
Ми знаємо, якими були ветеран або ветеранка війни 2014-2021 року. Зараз ми не знаємо. Чи це айтішник, чи це тракторист Микола, чи менеджер середньої ланки, шкільний вчитель чи вчителька.
– Вже є орієнтовні підрахунки скільки буде ветеранів в Україні?
– Останню цифру, яку я чув від Мінвету (ред. Міністерство у справах ветеранів), що вони думають про пʼять мільйонів ветеранів та членів родин ветеранів. Я думаю, що це мало. Дивлячись, скільки триватиме цей епізод війни, те що армія зараз мільйон плюс людей, мобілізація не закінчується… Можуть бути дуже великі цифри.
– В одному з інтервʼю ви казали, що держава не готова до цього і вся робота лягає на громадянське суспільство… Що має робити суспільство?
– Давайте говорити глобальніше. Ми маємо відходити від практики обіцянок всього і всім, а у результаті ніхто нічого не отримує. Ми маємо перейти до моделі надання соціальних послуг, а не пільг. Де людина отримує те, що допоможе їй стартувати з якихось позицій, а не обіцянки землі, безкоштовного проїзду, умовної безкоштовної медицини чи навчання.
– Наведіть приклад…
– Це хороше питання. Я не знаю, як воно має працювати. Ми точно маємо переглянути набір пільг. Мені здається, що має бути створена система надання соціальних послуг за прикладом медичної реформи. Коли гроші ходять за людиною. Відповідно органи соціального забезпечення мають перетворитися на умовно комунальні підприємства, які отримують кошти за свої послуги. Тобто – ви надали послугу та отримали гроші від держави, бо людина отримала у вас певну послугу. Це можуть бути комунальні підприємства, а можуть й приватні. Як і в медицині.
– Можливо ви досліджували ситуацію на Прикарпатті, як тут працюють з ветеранами, чи готові до збільшення їхнього числа?
– Ні, не досліджували. Але один з наших найбільших напрямків роботи, що повʼязаний з реабілітацією ветеранів – це розвиток адаптивного спорту. У нас в планах приділяти увагу розбудові спортивного комʼюніті ветеранів у регіонах.
– І Прикарпаття може стати одним з регіонів, де може зʼявитися Центр для ветеранів?
– Так.
– Фонд “Повернись живим” зібрав 12 мільйонів для нашої збірної ветеранів та військовослужбовців, які взяли участь в Invictus Games (Іграх Нескорених). Чому важливо підтримувати такі збори?
– Ми зібрали 12 мільйонів гривень, витратили – шість. Зібравши ці гроші, ми фактично підстрахували одного з наших партнерів – Міністерство у справах ветеранів. Перекривши витрати, які ми не розуміли, чи зможе перекрити міністерство.
Чому важливо підтримувати? Давайте так. Є цинічна відповідь, і не цинічна. Ви про яку?
– Давайте дві.
– Цинічна відповідь. Бізнес, чимало українських філій міжнародних компаній, не готові давати гроші на війну, але готові давати на соціальні проєкти. На ветеранів, на реабілітацію військових готові давати (ред. гроші) багато хто.
Якщо не цинічна. Повертаємося до того, що людей дотичних до війни буде мільйони, і так чи інакше суспільство має змінюватися.
Invictus Games – це один з міжнародних проєктів, який показує, що ветерани, які отримали поранення, які втратили кінцівки, вони можуть займатися спортом. Вони такі самі, як і люди, які думають, що вони здорові. Спорт впливає на «менталочку» здорових людей, і він тим більше впливає на «менталочку» людей з пораненнями.
Invictus Games – це розбудова комʼюніті. Це про розуміння, що твоє тіло може робити те саме, що й до отриманого поранення. Я бачив, як хлопці на протезах грають у футбол і це видовищно!
– Загалом від багатьох волонтерів можна почути, що люди почали менше донатити. Чи відчуває на собі це такий великий фонд як “Повернись живим»?
– Ми тримаємося в районі цифри 300 мільйонів гривень на місяць з червня 2022 року. Всі ми маємо розуміти, що волонтерство перетворюється на шоу. Подекуди цей світ побудований маркетологами. І ми маємо привертати увагу до зборів різними методами, щоб люди донатили на той чи інший проєкт. Фактору війни вже не достатньо.
– У Фонді помічали збільшення/зменшення донатів у залежності від новин з фронту?
– Такі тенденції є. У нас плюс-мінус стабільні збори, але деколи бувають коливання. Я думаю, для маленьких волонтерських ініціатив чи поодиноких волонтерів це більше відчутно, ніж для нас.
– Які актуальні збори від “Повернись живим” зараз можна підтримати?
– Проєкт «Запакуй небо – прокачай ППО». Підтримати мобільні групи розмінування. Задонатити на зброю (міномети, гранатомети, кулемети) для сил територіальної оборони. Можна просто задонатити з розумінням, що ми компетентно витратимо ці гроші на оптику, на звʼязок, компʼютерне устаткування та на потреби Сил оборони.
– І трохи про росію. На “Фронтовій поплаві” ви згадували про розробку стратегії (книги) руйнування росії невійськовим шляхом. Робота вже завершена? Для кого вона призначена?
– Вона не про те, як зруйнувати росію. Ми використали максимально коректну назву з нашої точки зору. Дослідження називається «Трансформація російської федерації». Ми у жодному місці не говоримо про розвал росії. Це дуже хибна думка, що десь, хтось, колись розвалиться. Це не так. Наша проблема не у наявності росії поруч, наша проблема в імперськості поглядів політичної еліти та населення. Нам, як країні, державі та суспільству треба працювати саме з фактором російської федерації, як постійної загрози. Ми маємо її якимось чином нівелювати.
Якщо говорити про практичну реалізацію, то наші аналітики працюють з різними службами, назви яких подекуди складаються з трьох літер, подекуди більше ніж з трьох.
Ця робота почалася у 2021 році і триватиме роками. Стратегія призначена для використання нашими спецслужбами, вона не для суспільства, скажімо так.
– Незабаром “Повернись живим” буде відзначати десяту річницю своєї роботи. Плануєте щось особливе? Якісь великий збір для ЗСУ?
– Так, це буде у травні. Про щось особливе з нагоди річниці, ми ще не думали. Була річниця фонду (5 років) у 2019 році, тоді ми проводили велику публічну подію. Як це буде зараз, я не знаю. Можливо, що так, це буде якийсь збір. Чи велика публічна подія зі збором. Ще не думали.
Розмовляла: Тетяна Зелінська
Фото: Юрій Валько
ФОТО ТИЖНЯ
