Днями громадський та політичний діяч, засновник однойменного благодійного фонду Сергій Притула приїхав до Івано-Франківська, аби зустрітися з громадськістю та бізнесом.
Читайте також: Я роблю те, що мені каже українська армія, — Притула про фонд, супутник та "могилізацію" росіян (ВІДЕО)
В ексклюзивному інтервʼю “Галці” Сергій Притула розповів, чому проводить зустрічі у тилових регіонах і з ким планує зустрітися у Канаді та США. Поділився думками щодо можливості виборів під час війни та мовного скандалу з Іриною Фаріон. А ще наголосив, що потрібно війську та яку гуманітарну допомогу надає Фонд.
– В Івано-Франківську ви зустрічалися з громадськістю та бізнесом. Чому вирішили проводити такі зустрічі в тилових регіонах?
– Все дуже просто. Нам потрібно шукати нові можливості для постійної підтримки, спромоги допомагати військовим на тому рівні, на якому і фонд звик, і головне – військові звикли. З продовженням тривалості бойових дій запитів від військовослужбовців на допомогу менше не стає, а от бюджети, на жаль, стають менші. Треба про це чесно говорити. Ми намагаємось диверсифікувати в той чи інший спосіб поповнення наших бюджетів. Діяльність у соцмережах – це одна справа. Співпраця з великими бізнесами по тих чи інших проєктах – інша справа. Зараз ми ще готуємо поїздку в Північну Америку, щоб навести кращі мости з нашою діаспорою. Тому що валютні надходження дуже сильно просіли, а вони для нас вкрай важливі, зважаючи на географію закупівель: Євросоюз, США і не тільки.
Такі офлайн-зустрічі для нас – це можливість отримати аудиторію в сотні людей за день, які розповсюдять інформацію, які знімуть цю зустріч, які розмістять її в соціальних мережах, які нагадують про існування Фонду, які дізнаються про напрямки роботи, про рутинні закупівлі. Це можливість зустрітися з регіональним бізнесом, закріпитися у співпраці з ним. Нехай це відрізняється від бюджетів компаній, які можуть виділяти на співпрацю суми з шістьма нулями. Але 20, 50 чи 100 тисяч гривень, які складаються разом, вони можуть вирішувати поточні завдання. Якщо я можу виділити час на налагодження співпраці та комунікації з бізнесами в різних регіонах країни, то я буду їздити і це робити.
– Чи не пов’язані такі візити з відчуттям, що довіра до вашого фонду зменшується, або не така, як би хотілася?
– У нас немає ніякої проблеми з довірою до Фонду. У нас, наприклад, на інституційну діяльність Фонду донатять бізнеси, які для великої кількості українського бізнес-середовища є флагманами. Тобто я знаю багато бізнесменів, які рівняються на Чечоткіна з “Розетки”, на Поперешнюк і Климова з “Нової пошти”, на хлопців з “Уклону”… У нас співпраця з CEO Club і так далі. Тобто це структури, які верифікують нас як надійного серйозного партнера для бізнес-середовища.
У Фонду підписані меморандуми з обласними військовими адміністраціями Херсонської, Миколаївської та інших областей. І це так само верифікація того, що держава з нами співпрацює на різних рівнях. Коли Міністерство цифрової трансформації допомагає нам зі “Старлінками”, тому що бачить оперативність нашої логістики – це теж прояв довіри. Коли військові звертаються до нас – це теж прояв довіри, бо вони знають, що ми їм допоможемо.
І кількість транзакцій, які ми отримуємо на банківські рахунки Фонду, то вони в середньому на місяць є плюс-мінус однакові. Тобто ті люди, які нас підтримували рік тому, то вони в принципі з нами і по сьогоднішній день.
Питання тільки у тому, що середній рівень донату просів. Він зменшується. Це абсолютно об’єктивна реальність, з цього не потрібно робити трагедії, але це потрібно в той чи інший спосіб виправити. Щоб це не було якесь таке піке, щоб тримати планку.
– Прокоментуйте останній і актуальний нині мовний скандал, повʼязаний з Іриною Фаріон. Вам не здається його розкрутка на провокацію?
– Мені здається, що до людей, які захищають нашу свободу, незалежність і конкретно наші фізичні тіла зі зброєю в руках, ризикуючи своїми життями, краще якщо вже відкривати рот, то для того, щоб їм дякувати.
А якщо у тебе на меті є висловити до них претензії, то завали… Перепрошую. Прикрий свій дзьоб і не говори якихось дурниць. Бляха, комусь хочеться хайпанути на мовній темі крізь призму хлопців та дівчат з третьої окремої штурмової бригади та АЗОВу.
Ми (ред. фонд Притули) маємо за честь допомагати цим підрозділам. Мені байдуже, чи звернеться до мене боєць АЗОВу українською, чи буде зі мною говорити на їдиші або івриті, бо у них є і такі мови у підрозділах. Коли я приїжджаю в іноземний легіон, то мені що – не поважати умовного чувака з Перу, якого я там зустрів, чи бразильців, чи шведа, чи норвежця, бо він не розмовляє українською? Він захищає нас. Я трохи зараз відволікся від основної лінії конфлікту… Але я говорю це до того, що з таким маразмом, з якими оце все прокручується, ми можемо просто скотитися до того, що завтра скажуть – захищати Україну можуть тільки україномовні.
Я думаю, що пані Фаріон варто було б зосередитися, можливо, чи на особистому житті, чи на родині, чи виписати газету “Дім, сад, город”.
Окрема тема для розмови, як після подібних гасел повертатися до викладання в університеті. Це не надто хороший приклад риторики педагога.
– Все частіше ми чуємо про вибори, що от незабаром вони будуть… Що ви думаєте про можливість і доцільність їх проведення?
– Я вважаю, що вибори під час війни є справою недоцільною. Але я не знаю достеменно, які можуть бути підводні камені і течії, які можуть впливати на їх проведення або не проведення. Наскільки я розумію, мабуть, є частина якихось політичних кіл серед наших партнерів, зокрема у США, які будуть давити на те, що президент, який пройшов через час перебування (каденцію) на посаді, не може вважатися легітимним. Це може бути проблема. Тому що це насправді буде розносити і російська пропаганда. Будуть підігравати умовно “трампійські засоби масової інформації”. Це буде впливати на рівень підтримки в американському суспільстві. Тобто нелегітимний президент, камон.
Виклик номер два. Уявімо собі, що все-таки наше керівництво вирішило провести президентські вибори. Вони проходять без можливості залучення до виборів наших біженців, які в Європі і по світу. Без потрапляння у виборчий реєстр виборців з-поміж внутрішніх переселенців, з неможливістю проголосувати сотням тисяч військовослужбовців і з неможливістю проголосувати людям на тимчасово окупованих територіях. Тобто кількість людей, які прийдуть на виборчу дільницю, їх малий відсоток теж ставить під легітимність волевиявлення народу.
Одна справа, коли за тебе проголосувало 20 мільйонів людей, іншими справа коли за тебе проголосувало 2,5 мільйони. Це не зовсім репрезентативна цифра до кількості населення України. Чесно, я не знаю, як вони будуть виходити з цієї ситуації. Я вважаю, що треба якомога довше тягнути, щоб ні. Вибачте, але це ще й “бабки”. Люди у нас деколи міряють витрати у “мавіках”, то вибори потягнуть десь на двісті мільйонів доларів. Це дуже багато “мавіків”. Треба вибирати.
– Хто на вашу думку зараз найбільше впливає на наближення нашої перемоги, окрім ЗСУ – волонтери, політики, громадськість…
– Сполучені Штати Америки. Це наш найбільший донор по лінії матеріально-технічної допомоги і найбільший фінансовий донор. Без допомоги США нам було би дуже важко. Це треба визнавати, у цьому немає нічого страшного. Визнати, що в нас добряче супортять американці. Просто треба робити все для того, щоб ця двопартійна підтримка нікуди не вивітрилася. Для цього треба дуже багато працювати. Ось це вже залежить від всіх. Партійна підтримка буде залежати, як і від активності ведення бойових дій Силами оборони України, як і від комунікації на міждержавному рівні, так і від суспільства, яке час від часу делегує представників на перемовини на різних рівнях. Тут всі ми маємо бити у якусь свою точку, щоб отримати кінцевий загальноприйнятий результат для всієї України.
– Зараз ви збираєтеся у США – там є ознаки, що демократи та республіканці торгуються щодо підтримки України – в пакеті з Ізраїлем, чи без. Ваш фонд відчуває що залученість донорів там зменшується?
– Залученість донорів з-за кордону зменшилася в принципі. Незалежно від того, як поводить себе Сенат чи Конгрес Сполучених Штатів Америки. Їхні пертурбації на активність донорів там не завжди впливають. У нас пік був у 2022-му році, коли валютні надходження з-за кордону сягали до 25% від загальних зборів. Але це було недовго.
У середньому складова валютних надходжень, чи це мега збори, чи це місячні рутинні історії, то це було в районі 10-12%. Останній великий збір, який ми робили в жовтні, показав, що валютних надходжень було 5%. Тобто це ми вже вперлися у дно. Гірше звичайно може бути. Але щоб цього не трапилося, ми зараз будемо мобілізувати нашу аудиторію закордоном. Ми їдемо у Канаду та Сполучені Штати. У нас так само будуть зустрічі з громадськістю. Ми будемо зустрічатися з впливовими українськими родинами в цих країнах, на які орієнтуються діаспора. Будуть зустрічі з нашими колегами з благодійних організацій та фондів. Тому що стан справ в українській економіці не дає нам підстав сподіватися, що наступного року українці стануть багатші і зможуть донатити більше.
Там, де ми не зможемо закривати якісь ділянки за кошти людей з середини країни, нам треба шукати можливості за її межами. Чим ми й займаємось.
– Яка допомога зараз найбільше потрібна на фронті?
– Немає такої номенклатури, про яку вам хтось скаже, що без цього можна обійтися. Є засоби радіоелектронної боротьби, які дуже важливі для того, щоб подавляти російські БПЛА чи дрони. Є БПЛА і дрони, якими ми маємо вести розвідку, коригування та ведення вогню артилерії, чи безпосередньо з них робити скиди, чи вбивати окупантів FPV-ехами. Нічна оптика капец як важлива, бо штурмові дії відбуваються по ночах, коли менший ризик, що росіяни будуть працювати дронами з тепловізійними камерами.
Техніка потрібна. Вона просто розхідний матеріал. І колісна, і бронетехніка. Тактична медицина. Якісні аптечки, турнікети треба, як кров з носа, всім багато. Скоби, колоди, щоб бліндажі робити. Бензопила – дуже треба. Генератор – капець як треба. Додаткові акумуляторні батареї до “мавіка” – на зимовий період без них в принципі дуже важко. Тому що “акум” на морозі розряджається набагато швидше.
Немає номенклатури, по якій ми скажемо, що її достатньо або, що потреба в ній себе вичерпало. Треба всього і дофіга.
– Ваш Фонд також займається гуманітарною допомогою. Яким з проєктів пишаєтеся найбільше?
– Я не можу їх між собою порівнювати на предмет більше улюблені, чи менше. Тому що для людей в територіальній громаді Херсонської області, яким ми завезли засоби для викачування і очищення води – це дуже важливо.
Для родини з Макарівського району, якій росіяни розбомбили дім, то їм капець як важливо, що ми дали їм п’ятимодульний будинок. І шестеро членів родини з песиками та котиками у нього заселилися.
ДСНСники, які працюють в Миколаївській області або займаються розмінуванням, отримали бус від нашого гуманітарного напряму. І вони щасливі, бо вирішили свою проблему з “колесами”.
Ми плануємо робити ремонти в укриттях у школах по лінії “Safe&Smart”, тому діти раді, що будуть мати класні укриття, де вони зможуть продовжити навчання. Тому я не знаю, яким проєктом ми пишаємося найбільше.
Я пишаюся тим, як волонтери нашого фонду тонко розуміють настрої людей. Наприклад, на Харківщині, коли відбулась деокупація, так само як і на Херсонщині. Ми були тими першими конвоями, які заходили з волонтерською допомогою після ЗСУ. Наші волонтери бачили перед собою розгублених, переляканих людей, яким росіяни промивали мозок. Окупанти казали, що якщо навіть “хохли” сюди повернуться, то вас всіх розстріляють як зрадників. Такі абсолютно російська наративи. Іноді було просто важливо обійняти людину, не просто надати продуктовий набір, а обійняти. Або коли ми приїжджали, привозили різну допомогу, і просто питали людей, що їм ще потрібно. Вони кажуть, хліба. Люди дуже довго не мали можливості кудись виїхати з окупації, щоб купити собі хліба нормального. Їм ніхто його не привозив. Наші (ред. волонтери) погнали машиною і закупили хліба на все село. Роздавали його і бачили щасливих людей. Здавалось би – це просто хліб.
Під Нікополем автоцистерною, яку закупив наш фонд, людям привозять чисту питну воду. Що робить людей там щасливими. Тому вся допомога важлива.
Розмовляла: Тетяна Зелінська
Фото: Юрій Валько
ФОТО ТИЖНЯ
