Унаслідок важкого бойового поранення Ярослав Худайбергенов втратив ногу. Йому – 32 роки. Він народився в сім’ї казаха й українки. Мешкає в Сумах. До Великої війни займався ремонтом автомобілів, зокрема, і для передачі в ЗСУ.
Про це пише Галка з посиланням на КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.
Близькі до кордону Суми зіткнулися з російською агресією в перший же день широкомасштабного вторгнення. Чоловік розповідає, що окупанти на танках в’їхали в місто, стали на нічліг в мікрорайоні Баранівка, і “ми їх били, їхні танки палили…”.
27 лютого разом з молодшим на два роки братом він пішов у військкомат, але їх тоді відправили додому. А через рік вручили повістки на блокпосту. На фронті зараз також їхній старший брат, якому 37.
Ярослав воював на Запорізькому напрямку. Каже, що там були дуже інтенсивні бої, безперервні артилерійські й мінометні обстріли. Поранений він був наприкінці серпня під час артобстрілу.
“Ми штурмували їхні позиції. Було три приходи, – згадує чоловік. – Перший – у праву ногу… Нічого – поставив турнікет. Другий – у ліву… Там обійшлося без турнікета. Черевик просто зашнурував сильніше і тримав далі оборону. Потім вже в руку попало!”
З побратимами сталося ще гірше. Молодший лейтенант загинув, хтось отримав сильну контузію, а один, якому розбило каску на голові, опинився у психіатричній лікарні.
На запитання “Що на війні найважче?” Ярослав відповідає: “Вижити!” І додає, що його список втрачених побратимів – уже дуже довгий.
Дружина Ярослава дізналася про його поранення лише на п’ятий день, коли зміг їй зателефонувати. Плакала, але сказала: “Добре, що живий”. У нього права нога ампутована вище коліна, під пах, а ліва ступня поранена. Спицю вже забрали, але ще не все загоїлося. Найскладніше йому наразі ходити.
Ярославу обіцяють поставити добрий протез і днями його вже перевели на реабілітацію.
Фантомний біль військовому знайомий: “Трохи є, трохи нема”. Найінтенсивніше болить, коли погода міняється. Тоді тяжко, ногу викручує, судоми по всій довжині ампутованої ноги. Інколи війна повертається в сон, але допомагає спілкування з психологом.
Хлопцям, які планують стати на захист України Ярослав радить: “Хоч і страшно, але це треба робити. Хто, як не ми?”
Ярослав Худайбергенов – один з героїв фотовиставки “Сталеві духом”. Військовий долучився до проєкту, щоби розповісти про досвід війни і допомогти з пошуком ресурсів на лікування фантомного болю, який тривожить багатьох його побратимів.
Якщо ви хочете допомогти захисникам лікувати фантомні болі, то це можна зробити фінансово за реквізитами:
- https://send.monobank.ua/jar/8Bk7bmkfDp
- 5375 4112 0987 8748
ФОТО ТИЖНЯ
