У п’ятницю, 26 липня, ветеран Руслан “Давид” Сербовий презентував в Івано-Франківську другу частину книги спогадів “Маріуполь. Книга Хоробрих”.
Про це пише “Галка” з місця події.
Руслан пояснює, що в другу частину “Маріуполь. Книга Хоробрих” увійшли спогади без самоцензури. Коли він писав першу книгу, то ще не знав про що можна говорити відкрито, а про що краще промовчати, щоб не нашкодити побратимам:
“Я боявся, що мої розповіді про полон можуть якось погіршити ситуацію для хлопців, які досі перебувають в російській неволі. Згодом я порадився і зрозумів, що навпаки — про це не тільки можна, а й треба говорити. Аби люди усвідомлювали що там відбувається, яке там ставлення і виходили на акції”, — говорить Руслан “Давид”.
Як писала “Галка”, у першому виданні “Маріуполь. Книга Хоробрих” автор ділиться спогадами про бої, болючі втрати, про живих та вже полеглих героїв, які відзначилися у боях за місто.
“Давид” додає, що вважає своїм обов’язком зафіксувати та поширити історії полеглих бійців. Він був очевидцем їхньої саможертовності, тому не може дозволити, щоб імена цих героїв забулися чи ще гірше — були невідомі в країні, за яку вони віддали власне життя:
“Насамперед це вияв поваги, бо вони заслуговують, щоб про них писали книги. По-друге, це дуже цінно для сімей військовослужбовців: знати, що їхня рідна людина загинула героїчно і його подвиг не сприймається за належне. Ще один фактор, ці спогади важливо передати молодому поколінню, щоб вони мали на кого рівнятися і правильно обирали кумирів. Колись наша дійсність стане чиїмось минулим, тому вже зараз треба документувати як воно насправді було, щоб потім ніхто не зміг переписати й сказати щось інше”.
Руслан зізнається, що написання другої книги йому давалося складніше, оскільки він старався мінімізувати повтори з попередньою частиною:
“Якщо першу книжку я перечитав 500 разів, то цю — 1000, щоб десь не повторитися. Але мої близькі, яким я попередньо давав читати, казали що все гаразд. Навіть, якщо десь є повтори, бо це ж не вигаданий сюжет, я розповідаю все так, як воно є у мене в голові”, — говорить автор.
ФОТО ТИЖНЯ
