“Для людей потрібно постійно щось вигадувати, наче в цирку”, – активіст “Центурії” Святослав Павлишин про волонтерство у Франківську

25 Сер, 2024 17:21

Поділитись публікацією
“Для людей потрібно постійно щось вигадувати, наче в цирку”, – активіст “Центурії” Святослав Павлишин про волонтерство у Франківську

Святослав Павлишин — активіст та боєць Івано-Франківського осередку організації «Центурія» та голова Івано-Франківського обласного центру штабного фонду «Підтримай Третю Штурмову». Святослав у 19 років є прикладом для молодого покоління, надихаючи його пришвидшувати нашу перемогу.

Розмова зі Святославом на Галці — про обласну організацію «Центурія», яку він очолював не один місяць, волонтерство та свідому молодь.

– Як і коли розпочався ваш волонтерський шлях?

– Цей шлях розпочався з 24 лютого 2022 року. Я відчував, що це є моїм обовʼязком. Коли розпочалась повномасштабна війна, хлопці, з якими я колись був у Національному корпусі, відправились на війну, і на місці були потрібні люди, які зможуть тут займатись волонтерською та громадською діяльністю. Вийшло так, що мені і довелось цим займатись, хоч і я на той момент був підлітком.

– Розкажіть більше про “Центурію” – що це за організація і чим займається? 

– Центурія — це новітня організація українських націоналістів, яка стоїть на засадах української державності і європейської традиції. Організація є молодіжним крилом 3 ОШБ, тобто одна з основних задач — це підготовка молоді до вступу в цю бригаду у майбутньому.

У мене було розуміння, що з початком повномасштабної війни потрібно буде займатись з молоддю, показати усіма можливими способами, як можна долучитись до цієї війни й допомагати нашій країні. Потрібно було надати їм базові знання, які необхідно мати в країні, в якій ведеться
війна.

Як я став головою місцевого осередку? Я дізнався про те, що відновлюється діяльність організації й зʼявилась можливість до неї долучитись. Певний час організація була на паузі, оскільки люди, які її очолювати, вступили до лав тоді ще територіальної оборони «Азов». Ми почали відновлювати осередки по всім містам, набирати туди людей. І так вийшло, що я на цей момент був в Івано-Франківську і зʼявилась можливість цим займатись.

– Скільки людей налічує осередок Центурії в Івано-Франківську? 

– Наразі наш осередок налічує близько 30 активних осіб. Це саме люди, які є фізично в Івано-Франківську та займаються діяльністю. Людей, які є членами Центурії, але зараз знаходяться на фронті ми не враховуємо. Вони є легіонами Центурії, тобто найвищими по статуту в організації.

– Опишіть типовий день організації?

– В нас є графік, але кожен день різний. Майже щодня є заходи, до яких можна долучитись: ідеологічні лекції, вогнева підготовка, акції, тренування з ножового бою та боксу та багато іншого.

Двічі на тиждень (вівторок і четвер) у нас проводяться заняття з боксу та тричі на тиждень (понеділок, середа, пʼятниця) проводяться заняття зі спортивного ножового бою. Мінімум щотижня відбувається показ фільму чи лекція, або ж похід у музей. Для членів організації усі тренування є безкоштовними.

На жаль, власного лекційного приміщення та проєктора у нас немає, але ми домовляємось з адміністрацією бібліотеки. Через те, що ми займаємось патріотичним вихованням молоді, вони нам з радістю та безкоштовно надають приміщення та техніку.

– Якими результатами роботи пишаєтеся? 

– Наймасштабніший збір, який в нас був — це «FPV штурм». Від нашого осередку ми збирали мільйон гривень на fpv дрони, а також на комплектуючі до них. Нам вийшло зібрати за 2 місяці 700 тисяч гривень. На жаль, трішки не дотиснули через дедлайни.

Щоб заохотити людей нам потрібно було вигадувати призи, понад 19 призів було зроблено, щоб заохотити людей до зборів. Люди відкривали допоміжні банки в монобанку від себе та кожен збирав якусь конкретну суму: 1000, 2000, 5000 гривень.  

Наразі в нас тривають збори, мета яких зібрати 5 мільйонів гривень на систему ППО для 3 ОШБ, яка наразі знаходиться на Харківському напрямку.

Також я пишаюсь тим, що нам вдалось зібрати в нашому осередку таких свідомих людей. До прикладу, майже щонеділі проводяться акції в підтримку полонених і нам вдається залучати людей в них.

Також пишаюсь нашою ініціативою наприкінці 2022 року — ми зібрали кошти й витратили їй на подарунки для дітей, які не мають батьків та проживають в дитячому будинку. Своїми силами ми зібрали 15000 гривень та закупили настільки ігри, розмальовки, зошити, ручки й солодощі, щоб зробити новорічну казку для тих, хто не має таких благ, як мають інші прості люди.

Варто згадати й турнір, який ми проводили в нашому місті на території урочища Демʼянів Лаз. Це був турнір з спортивного ножового бою до Дня героїв. Цей турнір проводився не для того, щоб показати свою майстерність, а для того, щоб привернути увагу суспільства до таких памʼятних дат як от День героїв.

Цей день був запроваджений ще 23 травня в 1942 році, цю дату обрали тому, що 23 травня 1938 року загинув Євген Коновалець. Саме в цей день націоналісти згадують усіх наших загиблих воїнів.

Схожий турнір ми проводили 14 березня у День українського добровольця. Такі події привертають до себе увагу суспільства, та хтось з більш-менш свідомих людей захоче зробити більше для країни й памʼятати про тих, хто дійсно цього заслуговує.

– До чого повинні бути готові люди, які починають займатися волонтерством?

– Потрібно бути готовим до того, що суспільство мінімально залучене до роботи, люди максимально пасивні навіть до тих самих зборів. Потрібно, ніби перебуваючи в якомусь цирку, заохочувати людей, аби вони донатили, хоча це має бути виключно в їх інтересах. Також буває нерозуміння нашої роботи — деякі люди думають, що ми це робимо задля якогось власного збагачення, привласнюючи певні кошти собі. Дуже мало хто вірить в бажання допомогти заради ідеї.

– На цьому фоні, чи вдається розширюватися та шукати молодь, яка буде вмотивована працювати для країни?  

– Ми відвідуємо навчальні заклади та спілкуємось зі студентами чи учнями. Ми приходимо і розповідаємо хто ми є, чим займаємось та показуємо свою діяльність, намагаємось заохотити їх
приєднатись до нас. Також дуже важливою є робота в медіа. Ми публікуємо фото та відео звіти після наших тренувань, до прикладу, щоб люди могли побачити чим ми займаємось та поширити
це та отримати більш детальну інформацію.

Зараз навчальний рік ще не розпочався, тож весь трафік йде з медіа. Також дає свої плоди знайомство наживо. До прикладу коли бачимо людей, які займаються спортом, то можемо завести діалог та розповісти про те, чим ми займаємось. Я особисто так привів двох людей у наш рух, які зараз є активістами та регулярно відвідують заняття.

– Як оцінюєте ступінь включеності суспільства у волонтерство? 

– Рівень волонтерства низький. Пік був на початку повномасштабної війни. Зараз, щоб
люди щось робили, потрібно їх або заохочувати, або змушувати, або повинна статись якась трагедія. Хоча як показала практика, коли стався приліт в Івано-Франківську в університет нафти й газу, в якому ми розгрібали завали, навіть це не допомогло активізувати людей.

Ми, мабуть, надто швидко повірили в перемогу. Також ми далеко від зони бойових дій. Ті люди, в яких батьки, родичі чи друзі не воюють, вони не розуміють, наскільки це важко бути частиною війська, нести на своїх плечах вантаж відповідальності за майбутнє усієї держави. Люди над такими обширними питаннями не думають. Багато хто любить казати, що держава їм нічого не дала, тому вони їй нічого не винні…

 – До “Центурії” можуть доєднатися усі охочі? 

– Основна вимога — аби вам було від 14 до 25 років. Долучитись може кожен, а от закріпитись – це інша справа.

Долучались можуть як хлопці, так і дівчата.

Вважаю, що це правильно, адже як писав Дмитро-Мирон Орлик: «Жінка в українському націоналізмі завжди могла добитися абсолютно того ж самого, що й чоловік, якщо вона мала такі ж відповідні знання та навички».

Тому задля того, щоб залучити більшу кількість людей та відійти від стереотипів, ми прийняли рішення приймати в організацію й дівчат.

Ми абсолютно всьому навчаємо та даємо можливість розвиватись. Справа лише в тому, чи зацікавлена людина. З деякими людьми проводимо співбесіди, щоб зрозуміти, які в них погляди, чи не є вони деструктивними. Певний делікатний відбір проводиться.

Фізичному та інтелектуальному розвитку ми приділяємо велику увагу. До нас прийшов хлопець, який через зайву вагу не міг робити банальні відтискання, і ось зараз він вже показує дуже хороші результати. Просто мав бажання рухатись вперед.

Робота знайдеться у нас для кожного.

В нас є розподіл на прихильників, бійців осередку та звісно ж легіонерів. Стати бійцем можна тоді, коли ти здаєш іспит до прикладу з ідеології, тактичної медицини та фізичної підготовки.

Тоді ти маєш можливість отримати відповідну символіку: футболка з символікою організації та шеврон бійця. 

Значення символіки таке: Три щити за буквою С — ідеологічні стовпи нашої організації.

Кров. Вона має святе значення, адже лише людина, яка зав’язана кров’ю з
державою являється справжнім українцем.

Боротьба – це боротьба за велику Україну та її незалежність.

Родина – традиційна родина, яка є найважливішим, що є в людини на її початку життя, адже саме там дитина вперше дізнається, що таке «погано» і «добре». Родина є найменшою клітинкою нації. Меч. Символізує готовність вступити до битви. Лавровий вінець. Він символізує перемогу.

Легіонери отримують футболки, в який буква С замінена на три щити.

– Що потрібно робити кожному українцю задля перемоги? 

– Просто бути залученим у цій війні. Потреба у зборах була, є і буде. Потрібно робити окопні свічки, плести маскувальні сітки, відвозити волонтерку безпосередньо військовим, збирати кошти на ремонт автівок, дрони.

Найменше, що може зробити кожен — це донатити. Також важливо розповсюджувати інформацію в соцмережах, адже люди повинні знати який жах відбувався в Бучі, скільки людей загинуло в Маріуполі. Ми повинні пам’ятати, за що ми будемо мститись.

– Чого б ви побажали усім українцям?

– Хочу побажати українцям згадати свою історію, згадати своє минуле. Слід пам’ятати, що ми є потомками великих скіфів, потомками козаків, воїнів УПА.

Ми повинні не тільки з поваги до них, але й з поваги до нашого походження пам’ятати, що наш прямий обов’язок як і тисячі років тому — це не здаватись, щоб наші діти в майбутньому не знали що таке війна і не задумувались про це.

Розмовляла Марта ПЕТРІВ