В Україні щодня потрібні літри крові, аби рятувати поранених на фронті, пацієнтів після операцій та людей із тяжкими хворобами. Донорами стають студенти, волонтери, військові — кожен із них має свою історію, мотивацію і розуміння, чому це важливо. У цьому матеріалі “Галка” зібрала історії п’ятьох донорів крові з Івано-Франківщини.
Читайте також: Не благодійність, а обов’язок кожного, хто не тримає зброю: як під Франківськом працює майстерня дронів “Seraphym” (ФОТО, ВІДЕО)
ПЕРЕДМОВА
“Це те, що рятує тут і зараз”.
Саме так про донорство каже військовий медик Роман Штибель, який на фронті постійно стикається з гострою потребою у крові для порятунку поранених. Кров — це те, чого не можна купити чи виготовити штучно. Її можуть надати лише люди. І ця ініціатива для когось — шанс на життя.
Для одних донорство починається з нагальної потреби допомогти знайомому, для інших — стає особистою традицією чи способом боротися з безпомічністю під час війни. Хтось приходить у центр переливання вперше з острахом, а хтось здає кров роками, знаючи, що одина донація може врятувати три життя.
Герої цього матеріалу прості люди, які роблять важливі речі. Ті, хто одного разу наважився, і зараз регулярно донатять кров. Анастасія приводить на донацію одногрупників, Ілона мотивує друзів через соцмережі, Наталя робить це регулярно й закликає говорити про донорство більше, Святослав називає цей вчинок найпростішим способом допомоги іншим, а Роман разом із побратимами здає кров для тих, хто на передовій, в перерві між бойовими завданнями. Їхні історії — про людяність, підтримку та простий спосіб рятувати життя вже сьогодні.
«Я зрозумів, що від мене залежить чиєсь життя», – Святослав Феденько
Святославу 36. Він працює в ІТ і вже шостий рік здає кров. Має відзнаку «Почесного донора». Його перша донація була навесні 2019 року.
“Побачив оголошення в якомусь медіа. Фундація регіональних ініціатив проводила акцію. Було страшно — я ж не знав, куди йти, що робити. Але прийшов — і полегшало: волонтери все пояснили, довкола багато людей, тож відчуття самотності й страху минули. Тоді й здав кров уперше”.
Святослав пішов без запису — просто взяв паспорт і прийшов. Згодом дізнався про Donor.ua – автоматизовану систему рекрутингу та управління донорами крові, розроблену з метою популяризації донорського руху в Україні. Каже, що найскладніше — наважитись.
“Хотілося зробити щось корисне. Давно думав про це, але потрібен був поштовх. Після першої донації страх зник. Потім лікарі попросили не здавати кров, а сфокусуватися на тромбоцитах — у мене їх високий рівень. Це довша процедура — близько півтори години — але її можна проходити частіше. Мене занесли в базу. Бували ситуації, коли телефонували: “Через пів години можете приїхати? Дуже терміново.” Зазвичай тромбоцити потрібні онкохворим чи пацієнтам на складних операціях. Їх не можна заморозити — переливати треба того ж дня”.
Довгу процедуру тромбоцитоферезу описує так:
“Лежиш, дивишся телевізор, можна поспілкуватися з лікарями чи іншими донорами. За стільки років усі знайомі: обговорюємо, хто де був, у кого який настрій. Це вже як зустріч із друзями”.
У рекордний для себе рік він мав 15 донацій. Донорів тромбоцитів мало, тож чоловік шкодує, що фізично не завжди вдається донатити.
“Іноді телефонують батьки хворих дітей: “Ми заплатимо, тільки приїдьте.” Я грошей ніколи не брав. Але й морально це нелегко: буває, здаєш кров для реципієнта кілька разів, але він не завжди одужує. Треба прийняти, що твоя допомога не завжди рятує. Спершу після донацій було відчуття героїзму. Зараз це рутина — робиш, бо можеш. Якщо перейматись кожним випадком, емоційно вигориш. Мотивація має йти зсередини”.
До донації Святослав спеціально не готується — просто намагається жити здоровим способом: п’є багато води, не курить, не вживає алкоголю. Каже, що перед здачею крові важливо не їсти жирного чи молочного, не їсти бананів — вони згущують кров.
“Звучить нудно, але так треба. Ще бажано виспатись. Та зараз, якщо чесно, хто висипається? Перед процедурою все одно беруть аналіз крові — якщо щось не так, не допустять”.
Святослав створив у Donor.ua франківську спільноту Donor.if і залучив колег.
“У 2024-му наші донори взяли третє місце в Donor.ua у рейтингу здачі крові. Це було дуже неочікувано й водночас приємно. Ми не гналися за нагородами чи визнанням — просто регулярно здавали кров, бо розуміли, наскільки це важливо. А потім дізналися, що нашу активність помітили на загальноукраїнському рівні”.
Святослав каже, що це досягнення стало чудовою мотивацією для всієї команди й показало, що навіть невелика спільнота може зробити великий внесок.
“Для нас це було як підтвердження того, що наші зусилля недаремні. Коли люди бачать результат, це заряджає ще більше. У нашій команді багато молоді — студенти, волонтери — і їм важливо відчувати, що їхній вклад цінний. Це не просто про статистику, а про життя, які ми допомогли врятувати”.
Відзнаку “Почесного донора”, якою аолодіє Святослав, можна отримати після 40 донацій крові або 60 — плазми чи тромбоцитів. Він каже, що раніше змішані донації не враховували, тепер — перераховують за коефіцієнтом. Сума компенсації — близько 47 гривень, він зазвичай кидає її у скриньку для ЗСУ.
“Якщо хочеш змін — починай із себе.”– Анастасія Дрова
Анастасії 21. Вона волонтерка й активна громадська діячка. Представляє організацію «Будуємо Україну Разом». Та уже п’ятий місяць донатить кров.
“Перша донація була восени. Давно носила в собі цю думку. В один із днів до мене приїхав друг і каже: “Ходімо, вже пора.” Він сам часто здає кров. Я й подумала: якщо не вийде — хоча б спробую, подивлюся, як це. Пішли на Бандери, 23, у пункт переливання крові. Мене допустили!”.
Відтоді Анастасія не лише донатить сама, а й заохочує інших.
“Це не важко й рятує людей. Одна твоя донація рятує аж три життя. Я навіть по гуртожитку ходила, всі кімнати на поверсі обійшла, людям розказувала та збирала компанію на спільну донацію. І вийшло! Пішли чотири людини. Разом і легше, і веселіше”.
Розповідає, що готуватися до процедури це просто. За два дні до донації треба стежити за дієтою донора : не їсти молочного, горіхів, жирного, не пити алкоголю, пігулок. Ментально не готується і не налаштовується, бо каже, що з радістю донатить знаючи, що допомагає цим іншим.
“Здала кров — уже думаю, коли б знову прийти. Зараз от іду на плазму: її можна здавати через місяць після крові, а потім ще через місяць знову кров”.
Каже, що відчуття допомоги — найцінніше.
“Це тобі не в мінус, крім тих 450 мілілітрів. І справді просто. Не розумію, чому цього не робить більше людей”.
Щоб мотивувати інших, дівчина вважає, потрібно більше говорити й показувати своїм прикладом.
“Плакати на вулицях допомагають — люди помічають, що є потреба. Та найкраще — йти не самому. Я зараз намагаюся зібрати компанію з гуртожитку. Якщо хочеш змін — починай із себе”.
Важливою для Анастасії стала акція донорства крові «Пам’ять — це дія», присвячена Кості Юзвюку, волонтеру, вегану, (зоо)активісту, спортсмену та полеглому захиснику з позивним «Стамбул».
“Костя був фотографом, допомагав військовим, постійно заохочував інших робити важливі речі. Після його загибелі близькі продовжують його справу. На півроку смерті організували акцію донації в одинадцяти містах України. 53 донора, 23 літри крові. З 16 до 20 грудня можна було прийти самому або взяти друзів. Десь навіть веганські смаколики давали — Костя ж був веганом. Це був момент єдності й поширення важливої ідеї. І дуже хочеться більше таких ініціатив, тому будемо робити”.
“Соцмережі — найкраща платформа, щоб швидко й широко поширювати ідею донорства крові”, – Ілона Юзьків
Ілоні 25 років. Вона займається фотографією й ось уже пів року здає кров на постійній основі.
“Перший раз це було десь шість років тому. Я тоді навчалася в медичному коледжі, потім в університеті. Нас там часто заохочували до донацій, тож раз на рік, коли оголошували, я приходила. А пів року тому вирішила робити це регулярно. Страшно не було — медики крові не бояться, тож ішла з радістю”.
Мотивація для Ілони — допомога людям.
“Часто дізнавалися про конкретні потреби. Наприклад, знайомим терміново потрібна була кров — хіба можна не відгукнутися? А ще нам викладачі пояснювали: коли донатиш, запускається процес оновлення крові, це корисно для організму”.
Для себе Ілона знайшла дієвий спосіб надихати.
“Коли йду на донацію, знімаю сторіс. Показую, як сиджу, качаю кулачком, і друзі потім пишуть: “Бачили тебе, треба й самим сходити.” Соцмережі — справді найкраща платформа, щоб швидко й широко поширювати цю ідею”.
Каже, що важливо знаходити різні способи мотивувати інших.
“От у наших друзів є кав’ярня «Büro». Вони зробили постер із написом «Ми з тобою однієї крові» й долучилися до заохочення донацій. Хто здає кров — може в той же день прийти й отримати безкоштовний брауні до кави. Приємна дрібниця, але це працює”.
“Донорство – це проста дія, яка може врятувати життя”, – Наталія Митник
Наталія Митник – заступниця медичного директора обласної дитячої лікарні, дитяча анестезіологиня. Уже близько десяти років вона регулярно здає кров.
“Перші роки донатила рідше, а під час війни почала частіше, бо розумію, що потреба зросла у кілька разів”.
Почати донорський шлях її спонукала професія.
“Я з перших днів роботи в обласній дитячій лікарні знала, що кров потрібна пацієнтам. Працюючи в реанімації новонароджених, ми часто замовляли кров. Новонароджені, які потребують інтенсивної терапії після народження, дуже часто потребують переливання препаратів донорської крові”.
Свою лікарську кар’єру вона розпочала у 2001 році. За її словами, тоді донорство було менш системним.
“Хто потребував донора, шукав його самостійно. Я вважала, що якщо комусь буде потрібно, то, звичайно, допоможу. Але довго не могла знайти час, щоб почати. Потім якось зважилася, здала вперше – і зрозуміла, що це просто. Коли знаєш маршрут і процес, це стає звичною справою”.
До повномасштабного вторгнення Наталя здавала кров два-три рази на рік. Торік це було вже п’ять разів. Максимально можна донатити шість разів на рік, і вона намагається наблизитися до цієї цифри.
“Зараз прикарпатський центр «Служби крові» щотижня відправляє кров на передову, тож я розумію, що кожна здача важлива. Тому не лише доначу сама, а й закликаю інших. Кожен свій візит публікую в соцмережах, мотивую друзів долучитися”.
Вона розповідає, що дуже ефективними є виїзні корпоративні дні донора – забір крові у донорів безпосередньо на місці роботи.
“В такому випадку люди охочіше долучаються, оскільки менші затрати часу на доїзд та очікування”.
Ініціатива дає результат – багато знайомих почали наслідувати її приклад.
“Люди кажуть: спробую, якщо це справді пів години часу. Когось вдалося залучити, і я далі намагаюся здавати, бо знаю, що це рятує життя”.
“Найчастіша причина смерті на війні — кровотеча. І на перших етапах лікування переливання крові є ключовим”, – Роман Штибель
Роман Штибель — лікар-анестезіолог 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Кров почав здавати ще в університеті, тоді його спонукав до цього тато.
“З чого саме все почалося, вже й не пригадаю. Старалися здавати кров що три місяці, хоча виходило не завжди. Але двічі на рік — стабільно”.
Для нього донорство — це не просто добра справа, а критично важлива частина порятунку поранених.
“Найчастіша причина смерті — це кровотеча. І на перших етапах лікування пораненого воїна переливання крові є ключовим. Без цього стабілізувати людину дуже важко. Іноді мова йде не просто про одне переливання, а про заміну всього об’єму циркулюючої крові. Бувало, що доводилося переливати її декілька разів, бо кровотечу ніяк не вдавалося зупинити”.
За словами Романа, на його ділянці фронту приблизно раз на два тижні буває випадок, коли потрібно дуже багато крові. Тоді медики кличуть військовослужбовців із бригади. Вони здають кров просто у госпіталі, тому складнощів із донацією немає.
Щоб більше людей ставали донорами, лікар вважає важливим показувати реальні історії порятунку.
“У цивільному житті багато хто почувається безпомічним через усі ці погані новини. Але донація — це спосіб допомогти тут і зараз. Це те, що реально рятує життя”.
Основні вимоги до донорів крові:
- Вік – від 18 років.
- Вага – від 50 кілограм.
Інтервали між донаціями:
- Кров: не частіше одного разу на 60 днів;
- Плазма: раз на два тижні;
- Тромбоцити: раз на два-чотири тижні.
Протипоказання:
- Онкологічні захворювання;
- Хронічні інфекції;
- Серцево-судинні хвороби;
- Цукровий діабет;
- Деякі хірургічні втручання та вакцинації.
Донорство — це простий крок, який може врятувати чиєсь життя. Часом для когось це питання кількох хвилин у пункті переливання, а для іншого — шанс побачити новий день.
Кожен із героїв цієї історії має власну причину ставати донором: хтось хоче допомогти військовим, хтось — друзям чи незнайомим людям. Але всіх їх об’єднує одне — бажання робити добро. І поки хтось чекає дива, інші приходять у пункти крові й стають цим дивом.
ФОТО ТИЖНЯ
