Юрій Слюсар — молодий художник з Івано-Франківська. Навчався у ліцеї №23, перегодом у фізико-математичному ліцеї Києва, куди його запросили як переможця обласних олімпіад з фізики та математики. Під час навчання на механіко-математичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка захопився філософією і образотворчим мистецтвом.
Брав участь у спільних виставках молодих художників у Києві та Кременчуці. Пройшов онлайн курси з акварелі у відомих сучасних майстрів: Девіда Р. Сміта, Шеллі Праєр, Томаса Шаллера. Сьогодні сам вчить акварелі онлайн. Готує до випуску повний онлайн курс для початківців.
Юрій розповів Галці про свою творчіть, натхнення та плани.
– Юрію, що спонукало вас почати малювати?
– Я не з дитинства малював. Мене можна назвати самоуком. Це прийшло спочатку як хобі, можливість самовдосконалення. Думаю, занурення у мистецтво — звичний етап життя для тих, хто знається з математикою, фізикою. Для мене це рідні дисципліни. Завжди любив класичний репрезентативний живопис, годинами розглядав картини майстрів у музеях.
Почав з того, що зіпсував купу аркушів колами, штриховкою, потім простими формами. Все олівцем, звичайно. Авжеж, малював портрети, пейзажі. Але в певний момент творчого пошуку до мене заговорили твори сучасного майстра архітектурної акварелі американця Томаса Шалера. Пам’ятаю, як мене вразили ці картини. Заскрінив його роботи в хорошій якості та розглядав їх чи не щодня.
Неймовірна ясність композиції, професійно відображена архітектура і головне – такі м’які переходи кольорів, такі легкі натяки на хмарне небо, така чудова текстура сухим пензлем, розмиті плями. Відтоді я закохався в акварель!
Звичайно, й інші сучасні майстри змушують мене затамувати подих. Люблю чудові полотна нашого майстра з Франківська Антона Яцика. Його скрупульозність в глісеровці та писання в так званому «негативному просторі» заслуговують світової пошани. Люблю чудовий імпресіонізм в акварелях Міхала Язевича, Йозефа Збуквича, Альваро Кастаньєта. Марія Зінка створює дивовижно атмосферні міські пейзажі. Обожнюю портретистку корейського митця Місульбу, бразильця Марко Беккарі. Пейзажі Сінді Барон та Канта Харусакі.
– Що надихає на створення картин?
– Відтоді, як почав серйозно писати, мені стало набагато цікавіше жити. Ходжу вулицями, їду в машині, дивлюсь на небо і думаю: «Як би я написав оцей дощ в місті?», «Як підправити оцю композицію на дорозі, щоб краще «читалась» осінь?», «Як передати отакі переливи заходу сонця?». Часто зупиняюсь і задивляюсь на кольори, гру світла та тіні, випадково побачену хорошу композицію пейзажу.
Надихнути деколи може навіть просто лінія між світлом та тінню на будівлі. Намагаюсь балансувати між «імпресією» та повноцінним реалізмом. Акварель якраз дає можливість набагато простіше, ніж олія, розмити певні лінії тут, змішати кольори там, і таким чином підвести погляд глядача до місця найсильнішого контрасту — протистояння світла та тіні, комплементарних кольорів, якості ліній. Ось таке свідоме тренування вести око глядача до місця «зосередження» смислів і є для мене основним у створенні картин.
Сенси ж в кожній картині залежать від того, що надихнуло на її створення. Намагаюсь писати більше з позиції «повноти», радості, оптимізму.
– У кого б ви хотіли взяти майстер клас?
– В першу чергу, у неперевершеного корейського майстра портрету Місульбу, тому що якраз обожнюю портретистику. Марія Зінка та Томас Шалер одразу після. В мене вже зараз регулярно замовляють портрети, але хочу віддати ще більше часу саме акварельній портретистиці. І більше писати небо, хмари. Маю кілька ідей, які оформлю на папері у цикли. Можливо, колись все ж таки візьмусь за олію.
Між іншим, дуже люблю політичну карикатуристику. Це міг би бути один з напрямів розвитку для мене.
– Ви працюєте в репрезентативному стилі. А що думаєте про абстракціонізм чи «контемпорарі арт»?
– Найперше, я за творчість взагалі. Якщо людина творить щось, навіть не обов’язково «нове», то це – чудово!
З певної точки зору, «абстракція» присутня і в репрезентативному мистецтві: коли я пишу далекий ліс, я використовую «абстракцію», коли пишу піну хвиль на воді – це теж «абстракція».
Закид репрезентативному мистецтву схожий на той, який висловлювали авангардисти у свій час академізму.
Я розділяю абстракціонізм, з одного боку, на глибокі прозріння окремих митців — Малевича, Ротко, Кандинського, якісно нові ідеї яких відкривають нам нові аспекти мистецтва, світосприйняття взагалі. А з іншого — на «серійне виробництво», коли художники просто копіюють прийом, техніку, стиль одного з «бардів»-абстракціоністів.
Хибно вважати, що у абстракції є більше свободи. Відвідую виставки сучасного мистецтва і бачу лише «копії копій» останніми роками. Симулякр заполонив площину абстракціонізму і тепер лише множить пустку. Але, можливо, мені так лише здається. Знайти щось дійсно нове – це настільки малоймовірна і значуща подія, що після дійсно оригінальних прозрінь «ринок» наповнюється серійним повторенням того самого. І ще, «абстракція», намагаючись відтворити чи показати ірраціональне, одразу потрапляє у пастку нашої низької здатності інтерпретувати таке ірраціональне у витворі мистецтва. Тоді ми чуємо «глашатаїв» з уже затертими фразами: «хоробрі мазки», «гола емоція», «боротьба кольорів». Бо ірраціональне важко описати, важко інтерпретувати так, щоб люди захоплено вигукнули: «О! Я теж це відчув!».
А от репрезентація, гадаю, завжди має потенціал привнести особистий погляд митця на його «предмет». І от з цим поглядом на вже знайомий предмет ми маємо набагато більше шансів співпереживати. А таких поглядів на, здавалось би, вже «затерту» реальність стільки ж, скільки людей у світі. Тому це майже завжди – новий погляд!
Різні люди, різні часи, різні обставини на ті самі моменти життя. Абстракціонізм не робить митця вільним, його робить вільним саме репрезентація. Вона дає митцю можливість репрезентувати реальність, показати свій – оригінальний – погляд на світ. Чи то пак, показати світ зі свого – особливого – місця у ньому.
– Ваші поради початківцям, які хочуть опанувати акварель чи просто почати малювати?
– Є три фундаментальні аспекти в малюванні: лінія, тон (світло-тінь) та колір. Колір опановують все життя. Тому починати треба з простих ліній, простих фігур. Якщо тонально (у відношеннях світла та тіні) ваша робота виразна, вона читається, то значить більша частина її вже зроблена.
Варто багато працювати з олівцем, вугіллям. Загалом все починається з ескізу олівцем. Саме це вміння – малювати олівцем дає змогу краще відчувати відношення світла та тіні. А це чи не найголовніше для художника.
В акварелі робити тональні ескізи, монотонні. І вивчати та практикувати різні прийоми та техніки малювання.
Ще одна порада — виходьте на пленери, подорожуйте. З якогось часу, коли думаю про подорожі, я бачу себе лише на пленерах чи то з олівцем, чи то з аквареллю. Я багато ходив у нас в Карпатах, завжди з «інструментом». У Франківську скетчив досить часто. З поїздок до Львова написав кілька картин.
– Як вважаєте: вміння малювати – це дар чи наполеглива праця над собою?
– Тут для мене немає загадки. Все до болю просто: що більше працюєш, то краще стаєш. «Талант» мені деколи здається словом, вигаданим тими, хто не хоче чи не може цілеспрямовано працювати над собою.
YouTube: www.youtube.com/@yuramazing
Instagram: instagram.com/yuramazing2
Facebook: facebook.com/YURAmazing-106485810956154
Patreon: patreon.com/yuramazing
ФОТО ТИЖНЯ
