Про свободу слова і права журналістів

Вадим Войтик

19 Jan, 2023

Про свободу слова і права журналістів

Європейська судова практика щодо прав журналістів та захисту репутації публічних осіб.

Журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль “сторожового пса суспільства”.

Рішення ЄСПЛ у справі “The Observer and The Guardian v. The United Kingdom”,
від 26 листопада 1991 року.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи; за умови додержання пункту 2 статті 10 цієї Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій; такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Рішення Європейського суду з прав людини
в справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131), п. 41

Навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Рішення Європейського суду від 21 лютого 2012 року
у справі «Тушалп проти Туреччини»

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади та здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як вони виконували чи виконують свої функції, при цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Декларація про свободу політичних дебатів у ЗМІ,
схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи

Людина, стаючи публічним політиком, свідомо обмежує своє право на повагу до особистого, сімейного життя і повинна бути терпимою навіть до жорсткої критики. Посадові чи публічні особи мають право на захист свого приватного життя, але межа захисту їх репутації повинна бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних та інших питань, пов`язаних з їх діяльністю. Такі особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають це усвідомлювати.

Справа Лінгенса проти Австрії