“Машина – це і хата, і їдальня, і робоче місце”: як колишній франківський вчитель став далекобійником і відкриває маловідому Європу (ФОТО)

Автор: Костинюк Олександр

14 Вер, 2021 14:55

“Машина – це і хата, і їдальня, і робоче місце”: як колишній франківський вчитель став далекобійником і відкриває маловідому Європу (ФОТО)

Колишній вчитель “Захисту України” та історик за фахом Іван Арабчук уже більше двох років працює далекобійником за кордоном. У вільний від роботи час чоловік проходить десятки кілометрів, відкриваючи для себе цікаві місця у Європі. А ще – активно веде фб-сторінку, де ділиться враженнями від побаченого та розповідає факти з історії.

Читайте також: На базі Тлумацького району утворять три об’єднані територіальні громади

В інтерв’ю “Галці” Іван Арабчук розповів, що підштовхнуло його стати далекобійником, поділився враженнями про свої робочі будні та захоплюючі подорожі у вихідні та назвав топ-місць, де вже вдалося побувати завдяки цій роботі.

 – Наскільки мені відомо, то раніше ви працювали вчителем в Івано-Франківському обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей із сільської місцевості. Чому так кардинально вирішили змінити професію?

– Просто склалася певна ситуація з фінансами. Я працював, доки міг насолоджуватися роботою. А потім зрозумів, що потрібні гроші, аби допомогти батькам у селі: вікна поміняти, перекрити хату, утеплити. Словом, дуже багато роботи потрібно було зробити. А самі вони цього не могли дозволити. Тому довелося залишити улюблену справу і знайти ще більш улюблену (посміхається, – ред.). Це був вимушений крок.

– Скільки часу вже працюєте далекобійником?

– 29 серпня було два роки. Тобто вже пішов третій рік, як працюю далекобійником за кордоном.

– З чимось виникали складнощі на перших порах? І що найважче в роботі зараз?

– Найважче, що було в роботі – це людський фактор, стажування. Йдеться про фактор людських відносин, розуміння того, хто навчає, і як він це робить. Дуже складно співжити місяць із людиною, яку ти зовсім не знаєш, не знаєш її погляди, характер і все інше. Тяжко в цьому плані.

Я мав їздити в парі, бо це обов’язкове стажування. Оскільки їзди по Європі досвіду – нуль, тому довелося вчитися. Є людина, яка навчала. Спочатку я місяць проїздив з товаришем Тарасом, і це ще одна справа. То він мене взяв на фірму, з його допомогою я пішов туди працювати. Але потім вже дали іншу людину, і то кардинально інша річ. І хоч ми українці, мовного бар’єру нема, все розуміємо, але були нюанси.

Зате зараз – все в задоволення. Відколи сам собі хазяїн – це просто кайф. Тобто, і далі їжджу в парі, але вже навчаю я. Або їздимо на рівних правах. Зараз уже, коли маю відвезти товар з точки А в точку Б, то маршрут можу собі сам коригувати. Можу обрати дороги, якими поїхати; вирішити, де зупинитися і на що подивитися цікаве.

– Наскільки в цій роботі важливе знання мови? З ким було найважче порозумітися?

– Знання мови – це десь 70% усієї роботи. Але йдеться, напевно, не про мову, а про мови. Бо треба знати німецьку, французьку, італійську, іспанську. Проте, якщо знаєш англійську, то вже дуже добре.

На мою думку, найважче порозумітися з французами й іспанцями старшого віку. Бо вони або не володіють англійською, або принципово не хочуть нею розмовляти. Буває, ще в якихось сільських районах тяжко знайти спільну мову, але знаю, як сказати “завантаження”, “вивантаження” і все. У крайньому разі можна на пальцях порозумітися. Інша справа – коли йдеш гуляти, хочеш на щось подивитися, а запитатися проблемно.

– Чим відрізняється аналогічна робота в Україні?

– Всім. Оплатою, транспортом і так далі… Раніше як було: ти водій, ти механік, ти слюсар… Якщо щось сталося з машиною, то мусиш робити все з нею пов’язане. А про дороги в Україні вже взагалі мовчу, хоча зараз бачу, що є велике покращення. Вимальовується перспектива на майбутнє, бо я ж кілька років ще хочу покататися і тоді додому вернутися. Будемо надіятися на краще.

– Якщо не задумуватися про роботу далекобійника, то з боку виглядає, наче людина сідає за кермо і просто собі їде. Розкажіть про нюанси роботи. Знаю, що мусить бути режим, обов’язкові паузи. 

– От ще одна різниця між Україною та Європою – в Європі на законодавчому рівні дуже конролюють час роботи, час їзди, час відпочинку. Жодна людина не може їхати більше дев’яти годин у добу. Дозволяється 10, але не більше двох разів на тиждень. Це максимум скільки можна. За один раз можна їхати до 4,5 год, бо за більше уже оштрафують. Потім зупинився, відпочив 45 хвилин чи годину. І після того знову можеш 4,5 год проїхати. Коли проїхав, наприклад, 4 год 31 хв, то от в Німеччині, відповідна служба штрафує, як зупинить.

Так само є переробіток робочого часу. Якщо я в 9-ій годині ранку відкрив зміну (є спеціальний прилад – тахограф), то маю 13 годин робочих і 11 годин відпочинку. Тоді в 22-ій годині треба зупинитися, провести маніпуляції, щоб закрити зміну, і далі відпочивати 11 годин. Виходить, що в ці 13 годин входить час їзди (з них 9 годин) і час роботи – заправка машини, завантаження, вивантаження і т.д. Якщо ти в 13 годин не вклався, тоді все одно мусиш заїхати на парковку, бо більше вже не можна працювати. Також є трохи інший варіант, де більше працюєш і менше відпочиваєш.

Так само з тижнями. Протягом двох тижнів водій має працювати не більше 90 годин. Приклад, якщо я почав працювати з понеділка нового тижня, то до його кінця можу наїхати 56 годин. Тоді вже наступного тижня – з понеділка до суботи можу проїхати лише 34 години. Якщо за два тижні перевищити 90 годин – теж буде штраф. Потім третій тиждень має складати в сукупності з другим тижнем теж 90 годин і т.д. Ще одне з найважчого в роботі – це слідкувати за цим графіком і тахографом. Але, якщо вже звик, то все “на автоматі” відбувається.

– Де харчуєтеся, де відпочиваєте? Маєте якісь свої лайфхаки?

– Відпочиваю і харчуюся в машині. Це і хата, і їдальня, і робоче місце. До речі, зараз європейці трохи зробили жорсткішими правила перебування водія в машині. Протягом трьох тижнів я можу працювати, їздити і спати в машині. Але на четвертий тиждень змушений приїхати в країну, де зареєстрована компанія, або туди, де в тієї компанії є свої бази. Якщо зловить мене поліція, що я п’ять тижнів знаходжусь у машині, і це все буде в тахографі, то штраф буде і мені, і компанії.

Їсти можна готувати в машині, на вулиці, в причепі. Готую все, що хочу. Перші страви, супи готую у вихідні. А так, то макарони, гречку, крупи різні, м’ясо. Що є в запасі – то все готую. Маю плитку невеличку і газовий балон. Знаю, що є люди, які приїжджають за кордон своєю машиною, привозять у ній навіть мультиварку і користуються нею під час роботи.

Щодо лайфхаків, то навіть не знаю. Та там все – лайфхаки (сміється, – ред.). Наприклад, можна брати дошки у тентованих машинах і робити з них стіл. Чогось такого надзвичайного аж, не можу сказати. Ну от, до прикладу, щоб зберігати виделки і ложки в чистоті, то тримаю їх у тубусі від чипсів “Прінглс”. Ще собі ящик з Іспанії привіз, з якогось китайського магазину, складаю все туди, це зручно.

– Користуєтеся у дорозі гугл-картами чи обходитесь без навігатора?

– Гугл-карти – це дуже добре, бо вони відображають рух онлайн – затори і т.д. Але гугл-карти витягують дуже багато інтернету. А він – це одна з розкошей в їзді по Європі. Наші оператори дають у роумнігу дуже мало інтернету, і це ще й дорого. Тому далекобійники шукають собі різних операторів європейських. Я спочатку користувався польським, потім знайшов хороший пакет в іспанського оператора. Загалом є речі, які варто прослідковувати онлайн. Наприклад, у Німеччині, бувають місця з шаленим трафіком, кількагодинними заторами.

– Скільки часу триває один такий виїзд і скільки зазвичай країн охоплює? Скільки разів на рік їздите?

– На моїй фірмі це більше регулює водій. Наприклад, попередню каденцію від’їздив чотири місяці і тому майже все літо провів вдома. Я вирішив довше попрацювати, аби потім довше відпочити і зайнятися своїми справами. Є фірми, які вимагають: 4 тижні працюєш і тиждень вдома або 6 тижнів працюєш і 2 вдома. Чи ще по-іншому. Зараз, якщо поїду в цьому році, то ще десь три місяці покатаюся. Тобто за цей рік вийде дві каденції, десь на 7 місяців загалом. Це зручно, але чотири місяці за один раз, то трохи забагато, хочеться додому.

За минулий раз їздили у Швецію, Данію, Німеччину, Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Францію, Італію, Іспанію, Чехію, Австрію… Словом, не заїжджав у тій каденції у Португалію, Норвегію, Фінляндію, країни Прибалтики, східну Європу та країни Балканського півострова.

– Як на такій роботі вдається побачити щось окрім доріг і заводів, потрапляти в якісь цікаві міста?

– Щоб щось побачити, треба любити ходити. Більшість водіїв у вихідні сидять у машинах, перуть речі, дивляться фільми, відпочивають, скуповуються в магазинах, щось готують. А я дуже люблю ходити. Намагаюся зупинитися так, аби можна були кудись дійти. Наприклад, їду я з Парижа в Мадрид. Стараюся зупинитися десь так, аби неподалік було якесь містечко… От Більбао чи Бордо… Завжди хочеться стати так, аби була можливість пройтися до цікавого місця.

В кінці травня – на початку червня їхали з міста Ла-Корунья (Іспанія) і треба було ставати на щотижневий відпочинок (субота-неділя), якраз мене це застало в автономній спільноті Кантабрія. Дивлюсь, до Атлантичного океану 10 км. Думаю, пройдуся до океану, посиджу на березі, почитаю книгу… Десь пройшов 5 км, бачу – стіна. Напевно, якесь середньовічне місто, бо мур такий потужний. Пішов за тим муром – і це виявилося просто місто-музей. Заснували його монахи, а біля монастиря розрослося реально шикарне місто. І воно збережене практично в ідеалі. Сантільяна-дель-Мар називається. До океану теж у той день дійшов, ноги зміг помочити у воді океанічній. Тобто все залежить від бажання. Якщо тобі таке подобається, а я страшенно люблю нові місця, щось цікаве. Просто кайфую від цього.

Остання, перед від’їздом у мене була така пригода. Завантаження було в аеропорту в Нідерландах біля Амстердама. У п’ятницю мав їхати, а в суботу-неділю відпочивати. Подивився, що найближча хороша парковка є в 25 км від Амстердама. Думаю, 25 км – то трохи забагато. А 15 км від цієї парковки розташоване місто Утрехт. Вирішив піти до нього. Просто шикарне місто, красиві канали. Човники плавають, люди на них снідають, обідають, роблять пікніки. Фантастичне видовище. У той день намотав близько 40 км.

Також дуже люблю сакральні місця – собори, церкви. От, наприклад, горгульї – скульптури химер – на водостоках у готичних соборах. Це гарні місця. Можна, звичайно, і ночувати там, але переважно десь зранку виходжу і ввечері повертаюся. Ще інша ситуація, коли маєш з собою велосипед. Придбаю собі, і тоді площина географічних відкриттів буде набагато більша.

– Щось собі привозите чи колекціонуєте на пам’ять з кожної країни? Всього у скількох уже побували завдяки цій роботі?

– Фотографії. А ще завжди шукаю цікаві тарілочки. Он дуже гарну привіз із Мальти. В мене вдома на стіні багато тарілок. Але шукаю якісь оригінальні. Поки що найкраще, що я знайшов, то саме на Мальті. А магнітики вже нема навіть куди ліпити.

За час цієї роботи відвідав уже точно більше 20 країн. Крім тих, про які йшлося вище, точно пам’ятаю ще Словаччину, Швейцарію, Данію, Норвегію, Португалію, Князівство Монако, заїжджав в Андорру.. Це перші, які спадають на думку.

– Бачив, ви активно ведете фб-сторінку.. Це так, щоб були спогади для себе чи таким чином хочете відкрити друзям Європу?

– Перш за все, це для себе. Але ще є таке… У нас же люди зазвичай їдуть відпочивати в якісь популярні місця, а я бачу такі місця, куди мало хто може потрапити. І хочу їх показати. Для мене найбільша любов – це архітектура і гори. Полюбляю замки, фортеці, різні укріплення. Намагаюся, за можливістю, десь щось нове побачити. Адже у кожному селі, селищі, чи місті у Франції, Іспанії чи ще десь завжди є на що подивитися.

Є місця з гарними збереженими замками, наприклад. Перший раз я побував у 2020 році в селі Оршвіллер (Франція, недалеко від кордону з Німеччиною). Вище цього села є гори Вогезів і там замок Haut-Kœnigsbourg. Він дуже шикарно реставрований, виглядає ідеально. Там унікальні експозиції з історії, з культури того краю. І сама фортеця надзвичайно шикарна. Але тоді вперше через коронавірусні обмеження всередину потрапити не міг. Коли вдруге там побував, то чекав дві чи три години тільки в черзі, аби потрапити всередину на екскурсію.

– Топ міст чи місць, де вдалося побувати завдяки цій роботі?

– Я за освітою історик, і мав мрію ще зі студентських часів. Перша – це Швеція, бо в мене була дипломна робота, яка перетиналася зі Швецією, з Тридцятилітньою війною. Також мені подобається природа Скандинавії, її клімат.

Також ще раз згадаю про містечко Сантільяна-дель-Мар… Це справді фантастичне місто – це друге місце у списку.

Ще одна мрія була – побачити “Геркулесові стовпи” – третє місце. От є протока Гібралтар, яка розмежовує Європу та Африку. Я дуже хотів там побувати і цього року я потрапив туди, в містечко Альхесірас. З цього містечка пороми ходять в Африку. І звідти побачив берег Африки. Колись, кажуть, Геркулес дійшов туди, і це був край для тодішньої цивілізації.

Звісно, хочеться побачити Барселону, Мадрид, Ейфелеву вежу в Парижі. Хоча проїжджаю і бачу її з вікна машини, але зупинитися десь поблизу Парижа і пройтися туди ще не було можливості. Треба десь подалі ставати, бо така криміногенна ситуація, що можуть прийти, повідкривати машини з метою щось вкрасти.

– А з вами вже ставався якийсь неприємний випадок під час роботи?

– Неприємних ситуацій, на щастя, ніби не було. Бували такі моменти, що хлопцям з фірм “смайлики” робили. Це коли тентовану машину, розрізають ножем і заглядають всередину. Наразі особисто я з таким не стикався, але знаю, що таке є.

Найнеприємніші ситуції хіба з поліцією бували. Одного разу у Франції мене спинили і сказали, що є перевантаження. Назвали якусь фантастичну вагу, що, наприклад, машина разом з вантажем важить понад 8 тонн. Це навіть не відповідає заявленій масі, тому я сперечався, але в кінці заплатив штраф і поїхав (фірма заплатила, бо ж не моя провина).

– А смішні випадки були?

– Навіть не знаю, що таке пригадати. Одного разу в Бельгії біля міста Льєж, зранку приготував їсти. І якийсь поляк до мене вітається; питає, чи не хочу десь прогулятися. Я йому такою польсько-українською пояснив, що якраз хотів до Льєжа йти. Він вирішив зі мною прогулятися, але ж не знав, що я як  гуляю, так гуляю (сміється, – ред.). Отже, на той момент, коли ми поверталися вже, то він ледве йшов. В результаті дуже дякував, казав, що такого тріпу (подорожі, – ред.) ще в житті не мав. От такий момент.

– А що найбільше подобається в поїздках?

– Нові місця – це найцікавіше. Робота сама по собі рутинна, в ній нічого цікавого. Але якраз величезний плюс – то приїхати і у вихідні піти на щось подивитися.

Восени 2019-го року, під час стажування, вивантаження мав біля містечка Sittard в Нідерландах. Пішов у магазин, по дорозі побачив шпиль собору. То вже була година восьма вечора. Того дня мало, що розгледів. А потім, через півтори року, знову випала нагода бути в тому містечку. І відповідно скористався нагодою і з самого ранечку пішов гуляти. Пройшов його повністю, воно дуже гарне, середньовічне, з вузькими вуличками, які вимощені колами навколо центральної площі. І там вперше побачив химер на готичному соборі.

 – Напарники зазвичай гуляють з вами чи відмовляються?

– Тарас пробував піти зі мною туди до Haut-Kœnigsbourg (то було 8 км в одну сторону). Пройшовся туди, назад ледве повертався. Після того випадку не ходив зі мною. Теперішній напарник теж не ходить, казав, що два-три км ще би пройшовся. Та й самому мені, напевно, легше. Ходжу, куди хочу, дивлюсь, на що хочу, не треба підлаштовуватися під когось.

– Хотів запитати, чи підбираєте попутників, які мандрують автостопом. Але кажете, що і так їздите не сам. 

– Навіть якби нас було не двоє, а я сам, то все одно не підбирав би, бо там такого не має. Хіба в дуже рідкісних випадках могло би бути. Допомогти – це інша справа, наприклад, коли якась машина стоїть “на аварійці”.

От до речі до випадків… Було ще таке у Франції. От уявіть собі, глуха ніч, кільце на якійсь там дорозі, розв’язка. Дивлюсь, стоїть чоловік, махає рукою. Виявилося, що португалець заїхав у населений пункт, де проїзд великими машинами заборонений. Певно, на кільці знак не побачив. А зрозумів це уже в самому містечку. На досить вузькій дорозі він спробував розвернутися, а вона там така зі схилами трохи. І він “сів лапами причепа”. Так вийшло, що причіп придавив колесо. І рухнутися він не міг, і боявся, аби не перевернути і не зламати причіп. Багато машин їхали, ніхто не зупинявся, бо ж не знають, що за людина. Але нас було двоє, та й вийшли, думаємо – якось ради дамо. Видумували, як йому допомогти, хоча на такій великій машині досвіду їзди не мали. Щось пробували і фактично витягнули його звідти. Португалець нам так дякував, уже гроші хотів пропонувати. Але це ж допомога водію, всі можемо опинитися в такій ситуації. Потім він ще сказав, що це була перша його така поїздка. Стрес він мав колосальний.

– Наскільки коронавірус вплинув на роботу далекобійників?

– Дуже вплинув. Особливо у березні-квітні 2020 року. Майже всі машини нашої фірми знаходилися на базі. Робота впала, бо підприємства, заводи позакривалися. Але з травня почали трохи повертатися до роботи. Зараз уже все більш-менш відновилося.

– Не шкодуєте, що змінили рід занять?

– І так, і ні. Якби не змінив рід занять, то не бачив би того, що бачив зараз. Але і якби не змінив, то й далі би насолоджувався своєю роботою. Скажімо так, я був не з найгірших вчителів, викладав “Захист України”, хоч за фахом я історик. Мої діти з 2014 по 2019 – п’ятикратні чемпіони в області по грі “Джура” (всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра). Але, якби не ті зароблені кошти, то не міг би зробити те, що зробив у домі батьків. Тож і шкодую, і не шкодую. І хочеться повернутися, і поки ні.

– Все ж таки, ким ви себе відчуваєте більше: вчителем чи далекобійником? І ким себе бачите у майбутньому?

– Я навіть не знаю… Я зараз не вчу, але стараюся у Фейсбуці показати щось нове, розповісти. Бо не всі люблять історію. Для когось вона нецікава, нудна, для когось – незрозуміла. Бувають люди, які кажуть, що історія – це, як вища математика. Хоча не розумію, як можна не любити того, що було колись. Якщо ти їдеш і бачиш замок, то хіба тобі не цікаво хто і для чого його збудував? А виявляється багатьох це не цікавить. Щось собі таке тоді придумав – написав перший пост у ФБ, у ньому показав Швецію і ще те, як побував на Мальті. Ну я тоді просто не міг не написати. Бо і уявити не міг, що маленький острів, кілька квадратних кілометрів, може бути такий фортифікований. В мене очі горіли, пробув там три дні, всі стіни облазив, настільки шикарно там все. І мені сподобалося так писати. Стараюся гарно і захопливо якось розповісти про те чи інше. Передаю свої враження.

У Франції, до прикладу, є місто Нім, його називають “французьким Римом”. Збережена колосальна кількість архітектурних пам’яток періоду Римської імперії. Є свій амфітеатр, той же колізей, але набагато збереженіший, правда нижчий – лише два ряди арок. Він шикарний… Є такі моменти, коли просто будеш почуватися дурником, якщо не скористаєшся можливістю потрапити в такі місця.

Я, передусім, для себе це описую. Бо як-не-як цифрові носії не мають здатності все зберігати, бо нафоткав, нафоткав на телефоні, а потім все одно десь треба перекидати бо пам’ять закінчується. А так зайдеш через кілька років у Фейсбук, а він тобі нагадає, що от тоді ти був десь там у Німі чи ще десь.

В принципі так, елемент вчителя перемагає. Та й я дуже любив свою роботу, викладався, будучи вчителем. Дотепер допомагаю колегам-вчителям по роботі. Наприклад, по плануванню чи розробці уроків, бо базу за 8 років напрацював колосальну.

Хочеться і зараз повернутися до вчителювання, але ще треба певний час попрацювати далекобійником, аби доробити вдома дещо. Також маю таку мрію – хочу купити автобудиночок для подорожей. Нам пропонують туроператори автобусні тури, але реально є краса в таких місцях, в які нам тяжко добиратися. Їхати самостійно машиною, знімати готель – дорого. А в автобудиночку ні від кого не залежиш: нині повалявся на узбережжі Адріатичного моря, за день переїхав і вже засмагаєш на Середземному морі. Це моя мрія. Але ще потрібно кілька років, аби до неї дійти. А потім, якщо ще будуть запрошувати у школу, то звичайно, хотів би повернутися. Дуже багато різних моментів впливають на наш вибір. Побачимо.

– Далекобійник – це робота чи стиль життя?

Якщо так розібратися, то це, напевно, стиль життя. Але вимушений стиль життя, і водночас дуже непогано оплачувана робота. Бо порівняти, до прикладу, з тим, що люди працюють на заводах, на будовах. Там, може, хтось і більше заробляє, але по умовах праці, по напруженості праці, бути далекобійником фізично набагато легше.

 

Так, морально, психологічно в нашій роботі буває набагато важче. Коли ти знаєш, що тобі терміново треба доставитив вантаж, а там затори; думаєш, як то об’їхати, або навігатор ще кудись завів, звідки виїхати важко; а ще думаєш, як оминути якісь ремонти доріг, якими дорогами поїхати, де трафік ліпший буде… Дуже багато є різноманітних таких моментів. Буває, що доводиться спати по 4-5 годин лише через ці всі думки. Це велика відповідальність. Коли ти працюєш фізично, то зазвичай робиш “на автоматі”, а тут вже в цьому плані важче.

– Ваша порада тим, хто лише починає працювати далекобійником?

По-перше, бути уважним. Друге – слухатися порад того, хто вчить. Якщо немає збоку того, хто вчить, то треба постійно телефонувати і питатися поради. Самостійно, через власні граблі вчитися – це найкращий варіант, бо ми так все запам’ятовуємо, але навіщо на свої граблі наступати, якщо можна їх оминути? Бо на них уже хтось наступив.

Це як військові статути. Просто треба брати і поцікавитися, бо все уже “написано”. Тож будьте уважним і завжди питайте допомоги. Не будьте героями типу “я все знаю, я все вмію”. Навіть, якщо ти 10 разів у тому місці був, то на 11 раз все одно краще перепитати, чи правильно я зроблю. Ну і, по-третє, важливий фактор – це зв’язок. Знайдіть собі гарний стартовий пакет з інтернетом і можливістю спілкуватися.

Розмовляв: Костинюк Олександр

Фото: Юрій Валько, Іван Арабчук

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 3
  • like
3
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...