Шеф-редактор «Галки» Вадим Войтик вже не перший рік «дратує» іванофранківців фотографіями зі своїх подорожей. Ще б пак: на вулиці сірість та мряка, а на фото – вічне літо та екзотика. Втім, сам Вадим ображається, коли його подорожі називають «відпочинком». Та й райські пейзажі часто-густо затіняються світлинами з невеселих, а іноді й небезпечних куточків світу.
Нещодавно наш шеф-редактор повернувся з чергової, місячної подорожі країнами східної Африки. Тож «Галка» вирішила поспілкуватися про це, і не тільки.
– Африка – не найспокійніше місце на планеті. Для чого туди їхати, особливо в такі нетуристичні країни як, наприклад, Уганда?
– Всі країни туристичні. Ми просто не про всі знаємо. Та ж Уганда насправді дуже непогано розвиває туризм. Їх «фішка» – це розкішні зелені гори з горилами та водоспадами, озеро Вікторія, витоки Нілу. Там дуже приємний клімат – не жарко, плюс 20-25 градусів. І, що важливо для Африки, недорого.
Багато хто думає, що країни Африки, особливо бідні країни, це апріорі країни дешеві. Це не правда. Так, для місцевих все дійсно коштує переважно копійки на наші гроші. Але для білих туристів – максимальний прайс. Там може не бути готелів середнього цінового сегменту, а за 40 чи навіть 100 доларів ти можеш жити в жахливих умовах. Бо ти білий, в тебе і так повно грошей.
Щастя, що людство винайшло Uber. І там, де він є, ти позбавлений «щастя» спілкування з жлобами-таксистами, які гарантовано намагаються тебе розвести по найвищому тарифу.
– Яким був Ваш маршрут і на чому ви пересувалися?
– Африка – важкий для логістики регіон. Наземний транспорт – це завжди випробовування. Іноді відстань в сотню кілометрів долається за 2-3-4 години. Часом це залежить від дорожньої ситуації, перевантаженості місцевих трас. Іноді – просто катастрофічне бездоріжжя, як на Мадагаскарі.
Крім кількох національних шосе, які насправді в дірах, фурах, заторах, доріг немає. Грунтівки постійно розмивають рясні дощі, тож місцями швидкість навіть на позашляховику може складати кілометрів 5-10 за годину.
Втім, переважно дороги в цій частині Африки непогані.
– Візи потрібні?
– Уганда, Кенія, Танзанія, Мадагаскар, Коморські острови – візи оформляються по прибуттю. Деякі з них можна наперед замовити електронно. Маврикій та Сейшели для українців безвізові.
– Чи купуєте медичне страхування, чи робите якісь щеплення перед подорожжю?
– У азійській подорожі 2012 року я буквально на рівному місці зламав собі ногу. Тиждень я лежав у районній лікарні, це було платно. І можна собі лише уявити труднощі добирання з індонезійської глибинки додому. Це я до того, що страхуватися треба неодмінно. Зрештою, страхівка завжди має опцію «репатріації останків», що по ідеї має зменшити клопоти для ваших рідних )))
І щодо щеплень. Я маю від жовтої лихоманки. В деякі країни без відповідного сертифікату просто не пустять. І від правця. Ще корисно мати відносно свіже щеплення від кору.
А от від малярії ви не зможете захиститися. Є спеціальні препарати, які в нас і не продаються. Їх треба вживати всю подорож. Ну і вони не найкраще діють на печінку. На місці можна купити експрес-тест. Мій товариш по подорожі запідозрив недобре, тож я вже на практиці знаю як той тест працює. Тривога була помилковою.
– Чи багато вам зустрічалося українців? Наскільки ми стали подорожуючою нацією за останні роки?
– Ні, майже не зустрічалися. При тому, що Занзібар чи Маврікій давно «освоєні» нашими турагентствами. А от росіян там – купа. Був період, коли здавалося, що росіяни стали менше їздити світом. А зараз знову багато.
Втім, я точно знаю, що чимало українців працюють в Кенії, дуже динамічній країні. Там купа старапів, грантових речей, багато філій американських, європейських і що головне китайських компаній.
Взагалі, китайський вплив в Африці дуже сильний. І це не лише торгівля. Китайці вкладають колосальні гроші в інфраструктурні проекти. Які, звісно, будують їх же підрядники. Це порти, залізниці, автодороги, гідроспоруди.
Цікаво, що африканці не надто відрізняють європейців і китайців, які останнім часом їх сильно дратують.
Ну і не буде здивуванням учергове сказати, що про існування України мало хто там знає. В цілому по світу у нашої країни і надалі відсутня бодай якась репутація: Шевченко, Чорнобиль, можливо Кличко, а ще – якась мутна для інших історія з Росією. Хто там і за що ніхто не розуміє. Зустрічаються винятки, але я про загалом.
В нас дуже мало посольств за кордоном, всі безвізи з третіми країнами – це не заслуги МЗС, а в першу чергу політика відкритості власне тих держав. Причому не завжди взаємна. Щоб ми розуміли, ті ж поляки, чехи чи словаки наразі можуть відвідати без віз майже 170 країн світу, українці – поки лише 140.
– В подорожі ви берете готівку чи все на картках?
– Оптимально мати дві картки різних банків і різних платіжних систем з нормальним кредитним лімітом. Це майже гарантовано не залишить вас без грошей у більшості країн світу. Але готівку наразі ніхто не скасував, та й місць, де нема жодного банкомату ще досить. Днями я взнав, що є цілі держави без жодного банкомата )))
Втім, картки пріоритетно не для того, аби знімати готівку, а для розрахунків карткою. Попри твердження реклам, комісія за зняття готівки майже завжди є, і вони сягають і 5 чи навіть 10 доларів. Також не слід забувати правило подвійної конвертації. Інакше кажучи, треба завжди платити в валюті країни перебування, так менше втрат.
Щодо готівки, то є інше цікаве правило: в англомовні та іспаномовні країни слід брати долари, в франкомовні – євро. Звісно, це не істина, бо та ж іспаномовна Куба хоче євро. Ще бажано мати дрібні купюри: мало того, що це зручно для дрібних платежів, але й вбереже від відмов при обміні, іноді банки відмовляються обмінювати 100-доларові купюри, а старі – так точно.
І ще дрібна порада, тримати все окремо. Гроші окремо, картки окремо, якщо дві, то в різних місцях.
– Вас грабували в подорожах?
– Бог милував. Але дрібні крадіжки були. Втім, скоріше то через власні помилки. Є купа порад в інтернеті, які загалом працюють. Наприклад, не «світити» грошима, не тримати всі гроші в гаманці чи навіть взагалі без нього обійтися. Не носити позаду рюкзак, який легко розчепити в людних місцях чи транспорті. Не вдягати прикраси і так далі.
Щодо того, чи залишати в готелі цінні речі (наприклад, ноутбук) та гроші, то я залишаю, а не тягаю з собою. Єдине що – намагаюся не залишати вже геть на видному місці. Я жив в сотнях готелів і ніде в мене нічого не пропало. Бо готель, навіть найбюджетніший, має запис на гуглі та сайті бронювань, де легко зіпсувати репутацію. Хоча людський фактор я би і не виключав.
– Як дешевше подорожувати: через турагентство чи самостійно?
– Як дешевше: їсти вдома чи в ресторані? Ймовірно вдома. Але залежно що їсти, чи багато у вас часу, чи вправно ви готуєте. Я маю на увазі те, що професійне агентство чи турлідер (так називають себе люди, які возять інших в індивідуальні авторські тури) оптимально організує ваш час, обере найкраще, зорганізує трансфери, проживання під ваші можливості.
Плюс агентства часом мають чартери в туристичні місця, які апріорі дешевші за рейсові перельоти.
Натомість самостійна подорож дозволяє відкинути зайве, відвідати саме те, що хочеш ти, користуватися громадським транспортом чи навіть взяти авто в оренду та побачити найвіддаленіше.
– А часто берете автомобіль в подорожі, зокрема в останній?
– Беру там, де це реально потрібно і безпечно. Скажімо, в Індії чи он на Мадагаскарі ніколи б не брав. Чудово цей сервіс розвинутий в Європі, є дуже широкий вибір за геть невеликі гроші. Оренда авто може вартувати від 10 євро за день, це в будь-якому випадку дешевше за громадський транспорт.
Цього разу брав лише на Маврикії. Зміг побувати у дуже цікавих місцях, наприклад насолодитися фантастичними водоспадами. До речі, на островах оренда як правило дешевша і простіша. Ймовірно з логіки того, що ніде ти ту машину не подінеш.
Брав авто на Канарських, Фарерських островах, в Ісландії – там взагалі без машини ти толком нічого і не побачиш. Понад три тисячі кілометрів проїхав на орендованому авто по Марокко.
Чимало накатав і власною машиною, вже скоро 300 тисяч кілометрів пробіг буде.
– Як і чим харчуєтесь подорожах, наскільки незвичною чи небезпечною була їжа у африканських країнах?
– Намагаюся брати готелі чи хостели зі сніданками. Це вирішує питання часу та гарантовано безпечно, а коштує недорого. А далі по ситуації. Якщо є кухня чи бодай якісь умови – купую продукти в супермаркеті. Раз на кілька днів можна сходити в кафе чи ресторан. Заклад обираю по відчуттям скоріше, де люди сидять, бажано місцеві.
Вуличну їжу в Африці, здається, не вживав. При тому що в південно-східній Азії це навпаки, смачно, безпечно. Якщо вже йшов в заклад харчування, то замовляв щось з морепродуктами. В цій частині Африки ще й відчувається індійський вплив, готують багато страв, відомих мені з Індії – чапаті, самоси, бір’яні.
Ну і є універсальна страва для подорожуючого – курка. Навіть в дуже небезпечних для шлунку місцях курку їсти можна. На завалених сміттям Коморських островах, де толком і кафе немає, вечірня розвага – барбекю. На фактично смітнику вечором кладуть щось типу столів, мангали і штук 20 різних готувальників смажать на ваше замовлення курячі крильця. Приїжджають цілими родинами.
– Судячи з дописів у ФБ, у деякі країни можна було не заїжджати, адже цікавого там є мало що?
– Щось цікаве можна знайти всюди. Мій добрий знайомий, який мешкав колись на окупованому нині Донбасі, роками досліджував і описував закинуті шахти, заводи та інші сумнівні пам’ятки регіону. Було цікаво.
Але звісно що долати тисячі кілометрів заради візиту на вже згадані Комори я б не радив. У моєму випадку це точно було для «галочки», плюс країна.
– До речі, це правда, що Вадим Войтик – перший іванофранківець, котрий побував у 100 країнах світу?
– Вже в 106 країнах. Сотою в мене була Уганда, ніколи б не подумав. Не знаю, чи перший, але виглядає що так. Для мандрівників, які подорожують по-серйозному, є сайти з рейтингуванням. Я там в другому десятку серед українців, а франківців вище немає.
Ми ж спілкуємося між собою, я про тревел-маніяків. Потрібні і поради, і просто цікаво. Бувають і зустрічі чи цілі форуми, я відвідав деілька.
– Це складно, відвідати 100 країн?
– Перші сто країн найлегші, як на мене. Вже вище згадував, що безвізових для нас країн сильно більше за сотню. Плюс багато з них розташовані компактно, поруч. За одну подорож Балканами можна десяток «закрити». А от далі – вже слід піднапружитися. І фінансово, і логістично, та й візи місцями дуже непрості для оформлення.
– Питання, яке не можна оминути – наскільки дорого злітати в Африку, і легко чи важко спланувати туди подорож середньостатистичному охочому до пригод франківцю?
– Не люблять подорожувальники відповідати на це питання ))) Я думаю, якби курці рахували на яку суму вони скурюють, а любителі пива – які кошти вони витрачають на кафе та паби, були б вражені. Я волію не рахувати. Отримую зарплату – купую квитки, і так щомісяця. Цю ж подорож в Африку я купував від квітня чи травня. Спланувати її самому важко. Все ж треба сильно враховувати нюанси та попередній досвід.
Непросто планувати Індію, дуже складно Китай (хоча хто туди ближчим часом поїде?). А от подорож в Європу тепер стала доступною кожному. Тут вже і порад повні інтернети, лиш треба вміти шукати інформацію та активно користуватися тими ж гугл-картами.
– Подорожі на 2020 вже розплановані?
– Дуже теоретично, поки мушу взяти паузу, зокрема і з фінансових причин. Хотів побувати в Непалі, Саудівській Аравії, Лівані. Планував Іран – а тепер вже сумніваюся. І неодмінно відвідаю кохані Балкани, це прекрасний регіон, щоразу знаходжу щось нове і цікаве.
Розмовляв Роман Турій. Фото Вадима Войтика
ФОТО ТИЖНЯ
