“Станіславський борщ”. Як в Угринові готують сухі супи для захисників (ФОТО)

18 Сер, 2022 08:53

Поділитись публікацією

“Станіславський борщ”. Як в Угринові готують сухі супи для захисників (ФОТО)

Гаряча їжа на передовій – це рідкість, а рідка – розкіш, яку собі не завжди можуть дозволити наші захисники. Але цю проблему допомагають вирішити сухі супи, які достатньо просто залити окропом. А на смак вони майже як домашня їжа. Цієї весни в Івано-Франківську небайдужі заснували ініціативу «Станіславський борщ».

Від того часу волонтери вже приготували понад 6 500 порцій сухих супів, якими можна нагодувати 45 000 людей.

Галка дізналася, звідки взялася ідея готувати такі незвичні борщі для воїнів та як це відбувається.

З Коломиї до Франківська

Людмила Дорошенко показує невеликий запакований пакет з етикеткою. Крізь прозору плівку можна побачити різнокольорові смужки та лаврове листя. Це Станіславський борщ, який готують для захисників на передовій волонтери з Івано-Франківська та Угринова. Таку страву активісти почали готувати з квітня. Ідея прийшла з Коломиї.

У мене є товариші в Коломиї, які зайнялися приготуванням коломийського борщу. Вони поділилися рецептурою. Спочатку взагалі не думала, що воно настільки потрібно. Знайшли сушку, ідею підтримали й сусіди, – каже волонтерка. Вже на старті не обійшлося без складнощів, ділиться Людмила. Виявилося, що навіть з рецептом важко дійти до ідеального смаку. Його шукали методом спроб і помилок. Спочатку ми розробляти рецепт, пробували самі. Чесно, перший борщ не був смачним. Бо там десь овочі пересушили, десь не досушили, вони відсиріли і все – борщ зіпсовано. Хотілося плакати, але я не з тих людей, які одразу здаються. І одного дня нарешті вийшов смачний борщ. Ми тестували його між своїми. Коли син подруги сказав, що готовий їсти такий борщ щодня, зрозуміли – це воно, – пригадує волонтерка.

У Станіславський борщ кладуть м’ясо, овочі та спеціальну суміш. Але для цього це все потрібно нарізати, правильно висушити та перемолоти.

Нам допомагають працівники з 26 школи – вони нарізають овочі. Щодня завозимо до них 200-300 кілограм. Усе нарізане розвожу по людях, які сушать. В один час по місту овочі сушили майже 50 чоловік. Далі люди проносять нам сушене. Уявіть собі, з 10 кілограмів виходить невеликий пакет сушеного. Також допомагають працівники ще однієї школи та метеостанції. Вони мають графік, за яким і працюють, – каже жінка.

Волонтерський цех

Висушені інгредієнти борщу перемелюють вдома у Людмили – в Угринові. Це все відбувається у невеликій прибудові. Тут у трьох невеликих кімнатах облаштований міні-цех з переробки, який обладнаний млином, вагами, вакуумним пакувальником. Також у гаражі стоїть велика сушка. Деяке обладнання волонтерка купила за власний рахунок, а деяке – дали небайдужі.

Втім, за словами Людмили Дорошенко, аби робити більше супів, потрібно ще обладнання. Але поки на це бракує грошей.

Від обладнання багато чого залежить. От млин ми купили професійний, потужний, такий як треба. А вакууматор нам дали добрі люди. Він непоганий, але запаковує лише один пакет за раз. На потужніший, який декілька за раз запаковує, потрібно 70 – 100 тисяч гривень. Дуже хочеться, щоб нас почули люди, які можуть допомогти, – відзначає Людмила.

В одній із кімнат фасують пакети. Продукти стоять у ящичках на полицях. Важко зрозуміти що там, адже все сухе, мало не камінь. В іншій кімнатці – склад готових супів. Найскладніший процес у приміщенні, де все перемелюють. Тут стоїть курява, важко дихати. Тож волонтерам доводиться працювати у масках.

Правильно висушене має ламатися як чіпси. Це ретельно перевіряється. Якщо щось недосушене, то його ще раз сушать. Далі все розкладається по коробках. Беремо пакет для вакуумування. На нього одразу наклеюємо етикетку та вкладаємо два-три лаврових листка, натерту моркву і буряк. Це дуже точно відважують. Далі квасолю. Вона відварена та висушена. Потім картопля, вона також зварена, посушена і змелена. Чому мелять? Бо суха вона дуже гостра і рве пакет, – пояснює Людмила. – Опісля готується суміш із десяти інгрідієнтів – буряк, морква, капуста, паприка, сіль, перець, часник, цибуля, кріп, петрушка, листя молодого буряка. Це все перемішується і засипається у пакет. Останнім кладемо м’ясо, яке теж перед тим вариться, перемелюється і висушується. Наостанок все вакуумують. Готовий пакет з борщем може зберігатися рік, але ми пишемо місяць.

Захисники мотивують

Допомагають це все робити волонтери – здебільшого, за словами Людмили, сусіди, знайомі. Більшість тут від самого початку. Жінка бідкається, що потрібні свіжі руки, адже хочеться зробити якнайбільше порцій. Бо часто вони не справляються із замовленнями. А вони приходять щодня, як від волонтерів, так і від рідних захисників.

Як правило, щоб отримати суп, потрібно заповнити заявку. Її може подати будь-хто. Багато людей звертаються. У нас постійно висить 500 запитів, буває 900. Ми просто не встигаємо… Це не тільки волонтери замовляють – буває мама для сина, дружина для чоловіка, – відзначає франківка.

Людмила Дорошенко додає, що створила у Вайбері та інших соцмережах групи для координації людей. Хтось кидає гроші, хтось привозить овочі, пакети, спеції, а хтось – приходить допомагати.

Коли пишу у групі, що треба людей, то, зазвичай, відгукуються одні і ті ж люди, які вже щось роблять. І не лише в нас. Бо вони стараються всюди допомогти. А від того, скільки людей прийде, залежить і кількість зроблених порцій. А це може бути й 500 порцій, а може – лише 50. 500 – це ми найбільше за день зробили. Це дуже багато, – каже волонтерка.

За словами Людмили, бувають дні, коли може не прийти ніхто. Але вона не падає у відчай, бо розуміє, що треба і відпочити. Та й сама зізнається, що втомилася. Тому уже декілька тижнів у суботу та неділю відпочивають, чого раніше собі не могли дозволити.

У якийсь момент приходять думки, що буде з мене… Я жива людина, маю сім’ю, якісь проблеми, роботу… Але до нас часто приїжджають волонтери, інколи – військові. І тоді розумієш, наскільки це важливо. І хлопцям на фронті набагато важче. Тоді одразу і сили з’являються, – ділиться Людмила.

Але найбільше її мотивують відгуки від хлопців з передової.

Коли присилають фото, пишуть відгуки – то це окриляє, додає сил. Хлопці не вірять, що з такого пакетика може вийти борщ, майже як вдома. А потім пробують і в захваті, – каже Людмила.

Окрім борщу, волонтери готують ще харчо та гороховий суп. Також зараз розробляють і нові супи – нутовий та з сочевиці, щоб урізноманітнити харчування захисників.

Працюватимуть до перемоги

Донька Людмили Яна каже, що мама дуже активна людина і не може сидіти без діла. Особливо – у такий час. Тож коли у мами Людмили виникла ідея готувати борщі, то вони всією сім’єю підтримали її та взялися до роботи. Вона людина, якій ночами сняться ідеї.

Спочатку мама хотіла зробити у нас волонтерський штаб з одягом та іншими речами. Але якось воно не вийшло. Тоді в неї з’явилася ідея робити щось з їжею. Мама дуже любить готувати, тож ми підтримали. Це все було дуже спонтанно. Ну, ми взялися облаштовувати приміщення – помили все, вичистили, підготували. Далі почалася робота і перші невдачі. У нас досі зберігаються ці суміші. Борщ був гіркий, бо все було пересушене. То суміш була не така, то ще щось. Але все ж таки довели його до ідеалу, – ділиться Яна.

Дівчина навчається в одному із київських університетів. Коли почалася війна вона прихистила сім’ї друзів та одногрупників із Києва, які також допомагали готувати борщі.

Певний час деякі з сім’ями жили в мене. Вони приходили та допомагали, допоки не повернулися до столиці. Також час від часу приходять друзі з Франківська. Ну і сусіди, з якими ми дружимо давно, – каже дочка Людмили.

Їхня сусідка Юля Сорохтей теж приходить допомагати від початку. Вирішила одразу для себе, що підтримуватиме таку ініціативу аж до перемоги. Каже, вони лише на «підстраховці», головна робота на Людмилі та її сім’ї.

Ми допомагаємо, а вони працюють від зорі до зорі… Самі не можемо піти туди, то помагаємо тут. У мене син – підліток, 17 років. Навесні він намагався записатися в тероборону, але його, звісно, не взяли. Але йому підходить 18 і я розумію, що війна нікуди не дінеться. Тому, коли в голову приходить думка, що втомилася, то розумію, що там може бути твій син… Хлопці вилазять зі шкіри, то чому ми не можемо робити хоч таку справу? Відпочинимо потім, після перемоги, – наголошує Юлія Сорохтей.