Як живуть переселенці в найбільшому прихистку ( або шелтері) Прикарпаття та з якими проблемами стикаються?
Івано-Франківщина стала прихистком десяткам тисяч переселенців. За рік війни тут створили кілька десятків шелтерів для ВПО.
На жаль потреба у тимчасовому житлі для людей, які тікають від війни, зберігається досі. Галка побувала у найбільшому шелтері в області і побачила, хто і як там живе.
Він розташований у Галицькому районі на базі дитячого табору відпочинку. З початку війни його переобладнали для потреб людей, які тікають від війни.
Приміщення розташоване серед пагорбів, поруч ліс і недалеко тече річка. Навколо тишина і мальовничі краєвиди. Рейсовий автобус проїздить поруч тільки один раз вдень.
Був момент, коли в цьому «відлюдькуватому» прихистку проживало близько тисяча переселенців. Зараз – 200 осіб.
В основному тут мешкають старші люди, пенсіонери, жінки з маленькими дітьми. Люди кажуть – тут їм добре: приміщення і кімнати облаштовані меблями та необхідними речима. А ще не чути тривог, годують тричі на день, а елементарні базові потреби закриті.
Тетяна Лопушанська з Донецької області (село Серебрянка)
Жінка приїхала на Прикарпаття в квітні минулого року. Її дім зруйнували росіяни. Півтори місяці переховувалася з сусідами у підвалі. В перервах між обстрілами садила картоплю та власному городі. Але одного разу почалися надзвичайно активні обстріли. Тому пані Тетяну з родиною евакуювали військові.
«Ми в чому ми були одягнені на городі, в тому і приїхали на Прикарпаття. Тут нам добре. Але дуже хочеться додому», – каже Тетяна.
У шелтері жінка продовжує свою улюблену справу – садити різні рослини. Тут вона також збирає і сушить різні квіти і трави з яких варить чай.
Андрій Переверзєв з родиною. Переселенці з Маріуполя.
Коли вони розповіли нам свою історію – у всіх трьох на очах текли сльози..
Росіяни зруйнували їхній дім до тла. Родина деякий час переховувалася в підвалі без їжі і води, зв’язку. Каже, що обстріли міста часто тривали майже цілодобово.
«Найважче було, коли російські війська руйнували місто авіабомбами. Це жах! Більшість відео та фото кадрів зруйнованого Маріуполя, які ви бачили в пресі – це кадри нашого двору і будинку. Дуже боляче на це дивитися», – згадує чоловік.
Родина Переверзєвих живе у прихистку на Прикарпатті майже рік. Андрій та його дружина дистанційно працюють, донька вчиться в школі, теж на віддаленому форматі. Кажуть, що їм тут добре, але боляче за дім і померлих знайомих в Маріуполі…
Лілія Лапка, переселенка з Донеччини
Двічі тікає від російської агресії. На Прикарпаття евакуювалася разом з дітьми наприкінці березня.
Каже, що тут ій спокійно і не чути тривог. Це велика перевага для неї та дітей.
«Автобус в місто їде один раз вдень. Таксі коштує 400 гривень водну сторону. Коли до нас прижають лікарі – це суттєва допомога сімейному бюджету», – каже вона.
З початку великої війни у цей шелтер спеціально прижає мобільна лікарська бригада добровольчого шпиталю «Брасс»: терапевт, травматолог кардіолог, невролог, психолог. Медики безкоштовно надають медичну допомогу, а також необхідні ліки.
Це суттєва допомога переселенцям, адже більшість з них втратили все і приїхали в одних «тапках». Купити медикаменти для цих людей є надто дорого.
Богдан Рудковський, терапевт
«В основному люди звертаються з хронічними серцево-судинними та ендокринічними захворюваннями. В людей є проблеми зі опорно-руховим апаратом. Часто ці люди фінансово не спроможні придбати необхідні медикаменти. А ще, майже у кожного переселенця наші психологи фіксують тривожність. Крім лікування тіла, ми намагаємся лікувати їхню душу. Показати цим людям, що вони не покинуті», – говорить лікар.
Текст Мар’яни Цимбалюк
Фото Юрія Валька
ФОТО ТИЖНЯ
