“Тиха історія про велику трагедію”, – франківська акторка Надія Левченко про фільм “Інший Франко”

Автор: Соня Грейда

12 Feb, 2024 15:05

Поділитись публікацією
“Тиха історія про велику трагедію”, – франківська акторка Надія Левченко про фільм “Інший Франко”

8 січня в Івано-Франківську презентували фільм «Інший Франко». Одну із головних ролей у ньому зіграла франківська акторка Надія Левченко. 

Читайте також: У прокат виходить стрічка про сина Франка, ролі в якому зіграли франківські акторки

Для читачів Галки франківська акторка Надія Левечнко розповіла про зйомки та прем’єру стрічки “Інший Франко”, а також про її роботу в Івано-Франківському драмтеатрі.

– Як би ви могли описати цей фільм для тих, хто його ще не бачив?

– Це тиха історія про велику трагедію.

– А який цей фільм особисто для вас?

– Для мене це знайомство з прикладами справжньої родини, справжнього партнерського подружжя, яке має свою позицію і тримає свою позицію. Попри весь важкий час, який вони проживають.

– Розкажіть коротко про досвід роботи над цим фільмом? Чи були якісь казусні моменти?

– Ну, це було давно. Адже знімали фільм ще у 2019 році. Пройшло багато часу і я вже не пам’ятаю багато нюансів, бо самі знаєте – війна забрала дуже багато нашої пам’яті. Через волонтерство я справді стала забувати дуже багато речей, хоча колись чіплялася за нюанси й дуже довго їх пам’ятала.

Пригадалася історія про пиріг, який мені не вдалося спробувати. У фільмі є кадр, де ми за столом їмо пироги. Коли знімали цей сюжет, було вже дуже пізно, десь друга ночі, а я була страшенно голодна. І я так хотіла того пирога, а вони всі виявилися з вишнями. Тож мені не вийшло його зʼїсти, бо я не їм вишню і не люблю її.

Ще є історія про різницю у зрості з моїми партнерами, які грали закоханих у мене чоловіків. Я відносно них досить висока і в кадрі це добре видно. Тому я сміялася і казала, що не можуть вони мене кохати, бо я вища. А один із партнерів відповів: “Можу! Я вже це роблю, Надю! Я вже це роблю!”.

Якісь такі загальні моменти пам’ятаю. А взагалі – це була дуже хороша і тепла команда, а це дуже важливо для кіно. Я працювала в багатьох проєктах і цей відрізнявся якоюсь теплотою, бо всі творили одну спільну історію, важливу для команди.

– Як ви думаєте чи актуальний цей фільм в сучасному контексті війни?

– Він актуальний, бо тут показана тема “позиції”. Попри те що відбувається довкола нас, виникає багато факторів, які змінюють нашу думку, намагаються якось вплинути на наші рішення.

Треба бути впевненими, міцними у своїх позиціях. Боротися до кінця, бо наша свобода залежить тільки від нас.

– А чи знали ви про історію сина великого каменяра до зйомок фільму? І що цікавого для себе ви дізнались вже під час зйомок?

– Для мене постать Петра Франка була відома просто як депутата, який за допомогою свого партійного квитка рятував людей. Це ми десь вчили в інституті. Про Олю Франко я знала тільки через першу українську книгу практичної кулінарії. Ми навіть пробували готувати щось звідти, але я не з великою цікавістю віднеслась до цього.

Потім, коли я познайомилась з пластунами, почала читати й виявила для себе, що засновником пластунського руху власне був Петро Франко. Коли вже прийшов сценарій, я зрозуміла, що треба заглибитися в цю тему більше і вже тоді почала дізнаватися і відкривати для себе цю родину.

Сором мені за те, що я не знала цю історію. Саме тому я і хочу, щоб зараз молодь дивилась цей фільм. Я розумію, що це не екшен, що це не бойовик, що тут нема крутих всяких “штучок”, але тут є хороша історія і правда. Мені здається, що команді вдалось передати історію.

– Як ви ставитесь до того що прем’єра фільму відбулась саме в час війни?

– Ми спочатку відклали вихід через початок “ковіду”. Потім в Україні почали потрошку запускати покази фільмів, але наповнення залів було десь наполовину. А потім війна…

Я за це кіно, чесно кажучи, взагалі забула. І коли мені два тижні тому сказали: “Надя, буде кіно. Ти що, не бачила?”. Я кажу: “Не бачила”. І тут мені скидають посилання, що буде прем’єра. А потім вже і продюсери написали, що запрошують на допрем’єрний показ.

Я думаю, що коли трапляються певні речі, значить це саме їх час.

– А які ваші очікування від успіху фільму? 

– Я сподіваюсь і хочу вірити, що фільм знайде свого глядача. Але направду я нічого не очікую. Сьогодні (ред. премʼєрний показ) переживала за те, щоб люди просто прийшли. Зазвичай на такі фільми не дуже люблять ходити. Але якщо після цього показу піде хороший поголос і люди підуть на нього, то звичайно я буду щаслива. Але як кажуть, не зачаровуйся, щоб потім не розчаровуватися. 

– Що ви можете розказати про роботу франківського драмтеатру в час війни?

– Зараз нема часу на “пообідати” й “відпочити” в обідню перерву. Завжди на ногах. Ми волонтеримо від самого початку “повномасштабки”. Драмтеатр активно допомагає внутрішньопереселеним людям і військовим. Ми тихо робимо свою роботу.

– Чи відчуваєте ви вплив війни на творчий процес?

– Так, звичайно. По-перше, теми вистав стали гострішими для сприйняття. Особливо ті вистави, які ми грали до війни, ще не розуміючи що то таке – “війна”. Для мене все тепер звучить зовсім по-іншому. Режим роботи також змінився: коли тривоги зупиняється вистава.

Тепер я не планую наперед. Колись якісь глобальні плани робила. Зараз в мене у блокнотику графік репертуару записаний, а все решта позаписувано олівчиком, щоб була можливість стерти. Бо ми кожен день живемо з відчуттям того, що щось може змінитися.

– А зараз у вас є якісь активні проєкти зі зйомок, чи запрошували вас на якісь проєкти?

– Після “Франка” було багато, але з жовтня (ред. 2023 року) в мене не було жодних проєктів. Зараз під час війни знімаються фільми, серіали. Але до літа 2022 (червня-липня) точно нічого не знімалося.

– Чи ви маєте якісь особисті плани підтримки й розвитку української культури в час війни?

– 20 вистав в місяць. Хіба це не підтримка? Я підтримую дуже активно культурне життя нашого міста й загалом України. От зараз постери стрічки “Інший Франко” з моїм обличчям по всій Україні висять.