Трудовій біографії 37-річного Дмитра Романюка міг би позаздрити чиновник, який вже виходить на пенсію. Укрзалізниця, TEDxIvanoFrankivsk, Івано-Франківськгаз, Офіс залучення та підтримки інвестицій Ukraine Invest, Прикарпатський національний університет, Mg Invest, MORIS, Progress Consulting, Івано-Франківська облдержадміністрація, Помічник Голови комітету у ВРУ, Офіс Президента України.
Однак для багатьох він і досі відомий, як хлопець, котрий кинув яйцем в Януковича і цим, можливо, зламав струнко вибудовану російськими технологами виборчу кампанію.
Читайте також: Розв'язувати проблеми та стимулювати розвиток: як на Прикарпатті працюватиме проєкт “Діалог влади та бізнесу”
У межах проєкту “Франківські теревені“, поговорили з Дмитром про рейтинги Івано-Франківська, про те, чому не люблять чиновників, що з бізнес-кліматом у країні, що воює. Втім не забули й “яєчний інцидент”.
— Дивлячись на Вашу біографію у фейсбуці, як так вийшло, що Ви стільки пройшли за відносно короткий період?
— Складно пояснити, як. Та як будь-яка нормальна людина, яка розвивається, росте, цікавиться чимось.
Перший період трудового життя мене сильно цікавила громадсько-політична діяльність, далі більше менеджмент, управління, бізнес.
— Я так розумію, що справи йшли не лише вгору — як й у житті кожної людини?
— Звичайно. У цьому й полягає смак життя, мабуть.
— З-поміж Ваших посад знайшов одне спільне слово — інвестиції. Виходить, що в Івано-Франківську Ви чи не найпровідніший спеціаліст у цій галузі?
— Я, мабуть, так голосно не казав. Але, так — я займався й роботою з залучення іноземних інвесторів і декілька кейсів були достатньо успішними. Серед таких побудований завод в Коломиї, який проєктно на 5 000 робочих місць, який ефективно працює.
Взагалі я кандидат економічних наук. Це певне хобі з погляду на пошук інструментів економічного розвитку, зростання — якщо говорити про макрорівень. А інвестиції є невіддільною його частиною.
— Бачу Івано-Франківськ регулярно в різних рейтингах: в рейтингах інвестиційної привабливості, в рейтингах Doing Business. І навіть в теперішніх умовах область загалом і місто зокрема займає призові місця. Але я подивився по цифрах і це далеко не перші місце — хіба міцний середнячок зараз. Чим Ви це поясните?
— Я дуже тішуся тим, якщо Франківська область і місто займають перші місця в привабливості.
“Але треба розуміти, що будь-який рейтинг — це в тому числі суб’єктивна оцінка чогось”.
Якщо говорити про малий/середній бізнес — то так (йдеться про лідерство серед регіонів — ред.). А якщо вести мову взагалі про інвестиційну привабливість, я далеко не можу бути впевнений в цьому і думаю швидше за все, що більше “ні”, ніж “так”. Тут є об’єктивні фактори.
— Які?
— Перший фактор — у нас, як на обласний центр, достатньо мала кількість населення. 250 000 до об’єднання в ОТГ й 300 000 після — це небагато.
Друге, якщо говорити про місто, достатньо нелегко знайти ділянку з промисловим призначенням яку, наприклад, ми б могли запропонувати інвестору.
Свого часу мав змогу супроводжувати в приватному порядку компанію, яка шукала можливе місце розміщення нового заводу, який мав бути релокований з Чехії. На той момент місто у своїх межах, до об’єднання в ОТГ, навіть в теорії не мало земельної ділянки під промислове призначення — не говорячи про наявність інфраструктури й комунікацій.
Є зараз інший інструмент, який ми, як бізнес-асоціація, вже підіймали й перед міською владою. У контексті нових змін і податкових пільг, які надаються новими законами в межах індустріальних парків, було б варто розглянути можливість концентрації своїх зусиль на цьому.
Що таке індустріальний парк? Це земельна ділянка з готовими документами під відповідне цільове призначення й наявними комунікаціями: електроенергія, газопостачання, вода і водовідвід. Якщо ми не матимемо, як мінімум, такої локації, то говорити про залучення іноземних інвестицій у вигляді підприємств, які у нас працюватимуть — це суттєво зменшує таку ймовірність.
“Якщо відверто говорити, іноземні компанії, про які ми потенційно говоримо на Франківськ — вони є наслідком того, наскільки України є приваблива”.
Уже коли компанія приймає рішення, мовляв, “я йду в Україну” — тоді ж відбувається конкуренція між регіонами. Якщо ми матимемо індустріальний парк з комунікаціями, то й збільшимо ймовірність того, що Франківськ чи область може стати переможцем у цьому процесі.
До речі, на території Франківської громади — у Хриплинській промзоні — міг бути індустріальний парк. Чому його не облаштували, серед іншого, пропонуємо прочитати у матеріалі: Індустріального парку в Франківську не буде? І взагалі, ті парки десь існують не на папері? – фактчек Галки.
— Але у нас є ще один, об’єктивніший, показник — це, як наслідок повномасштабного вторгнення рф, внутрішньо переміщені бізнеси. За цим показником точно можна подивитися про те, наскільки що привабливе чи не привабливе. Адже мова не про інвесторів й привабливість країни як такої — це наші люди, які чудово знають, що, як і скільки у нас виділяється. Ось і за цими показниками нічого хорошого — Франківщина хоч й у кращому становищі, але на перших місцях. Як Ви можете це пояснити?
— Позиція перша: чи у нас працює релокований бізнес? Так. У тому числі одна з успішних компаній, членом бізнес-асоціації, яка займається гідравлікою й зараз працює достатньо непогано в Калуші.
Позиція друга: чи могли ми більше отримати як область і як місто з погляду на релокацію? Мабуть, не до кінця, як могло бути — але це теж суб’єктивне питання.
Безумовно є об’єктивні обставини, тому що ви не знайдете такої кількості вільних промислових площ, яка є там (Львівщина — ред.), кількість робочої сили зовсім інша, кордон, валовий регіональний продукт.
“Але, думаю, ми мали б отримати трохи більше з цього процесу”.
— Нещодавно Ви очолили бізнес-асоціацію. По-перше, розкажіть більше про неї. Наскільки я знаю, йдеться про оборот сумарний у 19 мільярдів гривень. І друге, як голова бізнес-асоціації, як Ви оцінюєте наскільки багато зроблено і що треба зробити для ведення бізнесу?
— Якщо коротко, бізнес-асоціація — це фактично об’єднання підприємств. На цей час це понад 70 бізнесів, де в цілому працюють близько 10 000 осіб і мають загальний дохід у близько 27 мільярдів гривень.
Стосовно ведення підприємницької діяльності, якщо говорити про Франківськ і область, бізнес зазвичай шукає можливості. У мене, як в особи, внутрішнє переконання, що все залежить від мене — хоча так не є. Якщо ти для себе визначаєш, що від тебе залежить життя твоє, твого бізнесу, твоєї сім’ї, твоєї країни — тоді розумієш, ти несеш відповідальність і приймаєш рішення: як на побутовому рівні сім’ї, так і на рівні робочому.
“У бізнесу зазвичай немає очікувань від органів державної влади, тому я не можу сказати добре у нас чи погано. Точно ніхто не заважає”.
Якщо вести мову про голову обласної військової адміністрації чи з міським головою, то в нас є комунікація.
“У нас можуть бути різні погляди, але я не можу сказати, що зараз у Франківську немає діалогу між бізнесом і владою. А успішність бізнесу залежить від самого бізнесу”.
— Є приклад галузей які, значною мірою, краще себе почувають і протилежний. Це наводить на тему, чи варто державі “свої руки протягати” до різного бізнесу? Якщо подивитися на самооцінку, який бізнес себе найкраще почуває в Україні — то там айтівці займають найперші місця. Це зокрема стосується Івано-Франківська. Тому що IT-спеціалістам не треба звертатися до влади, як я розумію.
Якщо ми спитаємо тих підприємців, які вимушені контактувати з нашою владою, особливо місцевою, то як нещодавно мені сказав один забудовник: “Ну що — не так складно. Просто треба “кесареве кесареві” — і це всі ми робимо”. На відміну від тих же айтівців.
Держава б мала бути якось зацікавлена в тому, щоби “кесар свого не вимагав”?
— Якщо говорити про те, з погляду на економічні принципи, чи має держава вибудовувати суб’єктну економічну політику? Так.
Стосовно айтівців, для них місце їхньої локації не має суттєву роль. Для них важливо те, що це місце комфортне і забезпечує менші витрати.
Я дуже радий тому, що наша IT-галузь розвинулася до того рівня, який є сьогодні. Водночас ми розуміємо, що це експорт робочої сили, тому що дуже мало є українських компаній, які готують продукт.
З погляду на економіку держави, айтівці для економіки цінні тим, що вони мають високі доходи й забезпечують високі споживання, тобто високі витрати. Але якщо подивитися на оподаткування, то їхня роль дуже непомірна.
— Мова йде не про оподаткування, а про контакти з владою. Айтівцям майже не треба з нею контактувати.
— Ви зараз робите припущення, що якщо ти контактуєш з владою, то все погано. Втім все дуже по-різному може бути. Це залежить від конкретної особи, яка очолює той чи інший структурний підрозділ, з ким ви комунікуєте, від позиції посади мера, заступників мера, військової адміністрації, центральних органів виконавчої влади.
Мене, як людину, яка зараз в бізнесі, це цілком задовольняє. Мені дуже болить щодо системи органів державної влади, тому що та точка, в якій вони зараз знаходяться протягом останніх 15 років… І немає суспільного запиту “А вибудуймо класний державний апарат”. Ми апріорі повинні розуміти, що на тому рівні, на якому забезпечується сьогодні державний апарат — ми не можемо з вами очікувати того, що ці послуги будуть зростати якісно. Тому що він забезпечується по залишковому принципу і немає ніякого іншого шляху.
— Все ж про легкість бізнесу у Франківську. Я був членом виконавчого комітету. Я сидів на нараді й мер питає свою заступницю: “Що вони хочуть — кіоск поставити? Добре. На футбольну команду здали? Не здали, до побачення” — питання зняли з виконкому. Хіба це рівні, легкі умови ведення бізнесу?
— Питання риторичне.
“Я б не хотів сіяти серед аудиторії, що успішність бізнесу визначається від чиновника — ні”.
Насправді залежить від усіх. Він (досвід співпраці з органами влади — ред.) може бути негативним, але він займає якусь долю, частину успіху. Я не хочу, щоб бізнес вірив в те, що успіх чи неуспіх підприємця залежить від хорошого чи поганого чиновника.
— Що ж тоді поганого в тезі, що влада має зробити максимально, щоб забрати руки всіх чиновників, регуляторів настільки далеко від бізнесу, наскільки це можливо?
— Яка влада втручається в який бізнес в Україні?
— Спеціальними законами уряд і Верховна Рада вимушені були приймати рішення про заборону на державному рівні проведення перевірок. Наприклад, під час ковіду. Й виявилося, що без цього можна жити. То навіщо тоді весь цей сегмент?
— Ви робите певне припущення і стверджуєте, що воно є істинним. Я б стосовно цього посперечався. Ми, маючи автомобіль, можемо не заїжджати на СТО 5 років. І якщо він їде, ми будемо вірити, що все буде дуже класно. Але в якийсь час він зламається і, можливо, у дуже непідхожий момент.
Якщо говорити про певні підходи в прийнятті управлінських рішень, не можна їх приймати тільки на підставі того, що ти побачив чи не побачив, щось відбулося чи не відбулося. Можна не займатися питанням безпеки на атомній електростанції, наприклад — і нічого не вибухатиме років 20.
“Будь-яке питання можна розглядати дуже просто, але кожне з них має відтінки — немає лише чорного і білого”.
Чи держава має регулювати ті, чи інші галузі стосовно ряду питань? Так. Чи можуть зловживати чиновники, виконуючи на місцях свої функції? Так. Для цього є правоохоронні органи, які повинні за цим слідкувати. Але чи треба скасовувати функції, які повинні виконуватись? Ні.
— Ви працювали чиновником і вже згадували про те, що по непріоритетному принципу вибудовується державний апарат. Скажіть, будь ласка, хто зараз готовий іти на відповідальні посади в державні структури й з якою мотивацією?
— Як людина, яка вболіває за цю державу, яка тут живе і людина, яка працювала в системах органів державної влади. Останні років 15 фактично відбувалася суспільна дискредитація, сприйняття. Якщо, наприклад, з мільйона чиновників 1% беруть хабарі — це не означає, що всі інші 99% хабарники. Втім, на жаль, суспільне сприйняття є таким.
По-друге, ми повинні розуміти, що державний апарат — це управлінська система. Щоб вона працювала ефективною, вона, як мінімум: А — має мати кваліфіковані кадри й Б — має випрацьовуватися певна структура системи органів державної служби.
“Державна служба сьогодні не є конкурентоспроможною щодо залучення кадрів”.
Декілька було в нас сторінок: Помаранчева революція, Єврореволюція — коли частина людей з патріотичними мотивами ішли працювати в органи державної влади, в тому числі і я.
— Волонтерити.
— Назвімо це так. І я вважаю помилкою те, що і теперішня влада, і попередня не приділяла цьому достатньо уваги.
На жаль, є суспільний запит, що чиновників треба закрити, скоротити й так далі. Стосовно скорочення, то що каже менеджмент: “якщо ти скорочуєш функцію, якщо ти перевів функцію в дію і в тебе там працювало 10 000 людей, то, будь ласка, ти можеш скорочувати”. Інший наслідок — це соціальна складова, як ти це робиш.
Мені, наприклад, ставлячи перед собою певні цілі й намагаючись показати результат на державній службі, не вистачало фахових людей. Якщо ти, як чиновник, сидиш і просто підписуєш папірчики, можливо, можна скоротити. Але питання, який це матиме економічний ефект — треба дивитися.
— Як бізнес відчуває війну? У першу чергу — в кадровій частині.
— Безумовно, будь-яка війна в будь-якій країні має тільки негативні наслідки для економіки й для бізнесу в цілому. Якщо говорити суто про Івано-Франківську область, думаю, що ми, як бізнес, постраждали значно менше, ніж інші регіони. Втім, звичайно, ще треба подивитися за галузями.
Є речі об’єктивні. Перший негативний фактор — це те, що велика кількість українців виїхали за кордон. Це не додає для економіки, тому що зменшується суттєво внутрішнє споживання — фактично можна говорити про падіння об’єму “економіки пирога” на 30% в цілому по країні.
“Постраждали всі. Але, якщо говорити про франківський бізнес, він не настільки постраждав в довгостроковій перспективі”.
Якщо говорити про операційні питання — це нестача кадрів: як кваліфікованих, так і некваліфікованих — і це проблема, з якою ми зустрічатимемося. Тут уряд і держава має займати суб’єктність в демографічній політиці, розробляти демографічний прогноз, треба розробляти програму вже зараз, як ми повертатимемо українців, які виїхали.
“Ми є демографічним донором Європи. А хто є донором для нас?”.
Є бізнес, який уже зараз працюватиме над тим, що до нас заїжджатимуть з різних країн, умовно, Пакистану, Індії — і ми повинні цим займатися. Це для формування короткострокової перспективи.
Інше питання — стимулювання народжуваності. Але воно має мати паралельний процес зростанням і розвитку економіки. Тому що, якщо ти маєш трудовий ресурс, він має бути зайнятий і цей зайнятий ресурс має мати можливість свого відтворення.
— Як Ви ставитесь до економічного бронювання, до самої ідеї?
— Ідея економічного бронювання однозначно має бути й на цей момент реалізовується через можливість для підприємств бути визнаними критичними, як такими. Відповідно бронювати до 50% від кількості своїх штатних працівників з певними критеріями щодо сплати податків тощо.
— Не буде застереження, що воювати мають тільки бідні?
— Ви ж говорите про економічне бронювання? А економічне бронювання не може передбачати собою бронювати безробітних. Ми говоримо про наслідки для економіки з погляду на державу, а держава має дати можливість бізнесу мати можливість функціонувати.
Тут же не питання про якісь прибутки чи ні. Бізнес забезпечує обслуговування, як і в тому числі держави, громадян: бізнес будує дороги, мости тощо — це вся економіка. І бізнес з податками забезпечує армію. Це не питання, що хтось хоче чи не хоче — якщо ти є безробітним, то іди й працюй. Тим паче зараз говорити про те, що особа, яка є безробітною, не може місце своєї роботи — ну це дуже треба постаратися.
“Кількість вакансій, порівняно з пропозицією робочої сили, зараз історично високий”.
— Цитата: “Це був смішний, примітивний вчинок — хлоп’яцтво. Мені ж було всього 17 років, а тепер я виріс. Зараз вже розумію, що є інші методи відстоювання своєї позиції. Хоча приємно, що випадок з яйцем якоюсь мірою, можливо, вплинув на хід виборчої кампанії” (у 2004 році Романюк поцілив яйцем у кандидата в президенти Віктора Януковича, коли той відвідував Івано-Франківськ — ред.). Це з інтерв’ю за 2009 рік. Як Ви зараз про це згадуєте?
— Я згадую про це з посмішкою, з жартом. На власній шкурі я мав емпіричний досвід побачити, що в політиці бувають випадковості. На той момент у мене була цілком зрозуміла для мене ціль. Я намагався зіпсувати те, якою була цензура в засобах масової інформації — фактично про те, що Франківщина підтримує Януковича на посаді президента. Я, як 17-річна людина, категорично не поділяв цю думку.
“Мій задум був зіпсувати цю несправедливу брехню”.
І добре, що він впав — показав своє справжнє обличчя.
Я тоді взагалі купив 30 штук (яєць — ред.) в кульку і мало не всім роздавав. Смішна, кумедна історія з життя. Слава Богу, що я після цього випадку не відсидів в тюрмі, тому що такі шанси були. Ну і все — їдемо далі.
— Але, дивіться, роки минають, а заголовки про ваші кар’єрні успіхи наступні: 2014 рік — “Чоловік, який кинув яйцем у Януковича, став заступником голови Прикарпаття“. 2015 рік — “Кинув яйце в Януковича: “стрілець” став високопоставленим чиновником“. 2020 рік — “Колишній студент, який кинув яйцем у Януковича, став топменеджером Укрзалізниці“. Ви не повірите, 2024 рік — “Студент, що кинув яйце в Януковича, несподівано отримав топпосаду“. Скажіть чесно, Вас це дратує?
— Чесно, я вже до цього звик, намагаюся не реагувати на це. Як це можна пояснити? На жаль, журналісти шукають клікабельні заголовки.
Певною мірою мене це дратувало, тому що після цього випадку постійно хотів доводити, що ти можеш щось більше, ніж кидати яйцями. Хотілося, щоб приймали з професійної сторони, а не з погляду на якийсь один випадок. Хоча я дуже радію й пишаюся тим, що, в силу дуже ситуативних випадкових обставин, ця подія призвела в тому числі до посилення тих настроїв, які були в суспільстві щодо Помаранчевої революції.
— З огляду на Ваш досвід, посади — яку б Ви собі ідеальну посаду вбачали в країні, області, місті?
— Я б міг бути, мабуть, корисним в органах державної влади на різних позиціях. Але я не можу сказати, що в мене зараз існують якісь політичні амбіції чи бажання займати якісь посади. Була сторінка, коли я 10 років працював у сферах державної влади чи дотичних до неї.
У мене двоє чудових дітей, прекрасна дружина. Кожен з нас, як індивідуум, повинен робити все, на скільки це можливо на своєму рівні, щоб забезпечувати підтримку Збройних Сил України. Я вболіваю за Україну, але, мабуть, до розвитку держави можна долучатися різними способами.
Відеоподкаст “Франківські теревені”. Говоримо у Франківську про Франківськ і франківців. І не тільки! Політики, комунальники, авторагулі, хабарники — начувайтеся! Героям, волонтерам, просто небайдужим франківцям — слава!
ФОТО ТИЖНЯ
