Тарас Масляк – головний лікар Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні. Недвно випробував себе в нових ролях – захищав цілісність країни під час російсько-української війни, а також рятував життя мешканців Луганщини як медик-волонтер.
Читайте також: "До кінця тижня Прикарпаття може вийти із червоної зони", – головний санлікар області (ВІДЕО)
В інтерв’ю з «Галкою» він розповів про фінансування франківських медзакладів державою, про зміни, які відбудуться у сфері охорони здоров’я та пояснив, чи виправдовують низькі зарплатні лікарів-корупціонерів. Також говорили про безхатьків.
– В області є значні проблеми з виплатою зарплат працівникам медицини, оплатою комунальних послуг медзакладами, не вистачає грошей на пальне для “швидких”. В Івано-Франківську ці теми не на слуху — завдяки чому ?
– У нас про це також говорять. В основному – це вина державного бюджету. Уряд з повагою ставиться до медичних працівників. Вираховуючи річний бюджет нам по тій формулі не додається заробітної платні на 2-3 місяці. У кожній області є така проблема: десь більше, десь менше. Завдяки розумінню місцевої влади та економії впродовж року ми виходимо на те, що платню та виплати отримують всі працівники охорони здоров’я. Якщо не думати про зарплатню своїх працівників, це б було як у комуністичний час, коли все давалося на ложечці. Цьогоріч на оздоровлення санітарок, водіїв та техпрацівників виділили кошти з міського бюджету.
Також ми робили кілька заходів для економії коштів. Можливо вони не дуже правильні, але працівники охорони здоров’я поставилися до цього з розумінням. Наприклад, йшли за свій рахунок у відпустку, не давали сумісництва і замісництва. Зекономили приблизно 3-4 мільйони гривень.
Стараємося залучити і позабюджетні кошти, як от благодійні внески. Вони йдуть на поточні ремонти, ремонт обладнання, бо з держбюджету на це ні копійки не було виділено.
Зарплатня, енергоносії, медикаменти та харчування – тільки на це держава дає гроші. Цьогоріч нас забезпечили тільки на 68 % від потреби. З цих кошів 87% – це зарплата. На ліки та харчування виділяють мінімум. Скажіть, як можна прохарчувати людину за 7-9 гривень, які отримуємо від держави? Ми за обід платимо 18 гривень. Нам допомагають друзі, колеги, благодійники. Дають овочі, зерно. Три рази на тиждень є курка, три рази – риба, котлети. Нам дехто навіть не вірить, що ми щодня так смачно готуємо.
– Якщо запитати пересічну людину, що їй не подобається в сфері медицини, вона спершу назве проблеми в поліклініках — довгі черги до терапевтів, незручно здавати аналізи. Чи є намір впорядкувати організацію прийому людей у поліклініках?
Українці ще живуть у гарній системі охорони здоров’я. Вони ще не відчули того, що є у США, Чехії та Німеччині.
– У нас, коли заболіло вухо, ти йдеш у поліклініку до лора без направлення. Сидиш у черзі, фахівець оглядає тебе та дає призначення. Після реформування охорони здоров’я жителі України відчують і порівняють доступність до послуг лора, стоматолога, окуліста, гінеколога. Нова система сімейного лікаря ускладнить потрапляння пересічного громадянина до вузького спеціаліста. Перший варіант – він зможе до нього потрапити після відвідин дільничного чи сімейного лікаря, які напишуть направлення. Тоді треба буде чекати. Другий варіант – це коли людина прийде до вузького спеціаліста сама, заплатить гроші в касу і потрапить на прийом.
Але справді, система поліклінік в Україні, не тільки у Франківську, є віртуально недоорганізована. Наприклад, ми захворіли, до нас прийшов терапевт, оглянув і дає карточку – ви маєте прийти до мене на четвер на 10 годину. Але в нас така натура, що ми йдемо швидше. Одну людину направили на таку-то годину, а іншу щось раптово заболіло і вона тоді ж прийшла. Тоді утворюються невпорядковані черги.
Секретар міської ради Оксана Савчук із заступником міського голови Олександром Левицьким стимулювали нас продовжити працювати над електронною чергою. Згодом люди зможуть в режимі онлайн записатися до педіатра, терапевта. У нас вже є електронна мережа, яка з’єднує всі наші заклади. Працюємо над комп’ютеризацією медзакладів.
– Що змінилося в медицині після запровадження відкритого звітування про благодійні кошти від пацієнтів?
– Звітування таке у нас давно було. Всі кошти, які у нас є, видно на сайті. Воно стало більш відкрите для тих, хто про це не знав. Стараємося, щоб громадськість бачила, що ми купляємо і скільки у нас грошей.
– Час від часу в соцмережах та ЗМІ гучно чути про ніби то корупційні діяння медиків — там вимагав гроші за лікування, там сказав, що подяка “замала”. Чи є ці теми предметом вивчення, чи були якісь офіційні скарги в правоохоронні органи? Може когось звільнили?
– Я говорю, говорив і буду говорити, що охорона здоров’я на сьогодні має найнижчу заробітну платню з бюджетних установ. Я своїх колег хабарниками не хочу називати. Мені подобався міністр Квіташвілі , який про це говорив: «Так, може це й хабар, але це й подяка від пацієнта за зроблену роботу». Але, якщо лікар стає хворій людині на горло, не робить свою роботу, то за це б я з роботи виганяв. Впродовж певного часу у нас були такі випадки. З своїх посад були звільнені люди. До правоохоронних органів це не дійшло, бо пацієнти зверталися до мене і я все владнав. Та коли людина гарно працює, то галичани, слов’яни хочуть подякувати лікарю за це, за цю усмішку. До речі, ми з колегами були на Луганщині, прооперували багато людей. Там не було таких, які б не хотіли віддячити.
– На вашу думку, мала зарплатня виправдовує лікарів-корупціонерів, грошові подяки медикам? Чи є шанс, аби медики отримали гідні зарплати?
– Чекаю, коли держава почне об’єктивно оцінювати роботу медпрацівника, який стоїть на варті здоров’я нашого населення.
Вже підняли зарплатню поліції, солдатам, а медик має 2-3 тисячі гривень. Обіцяють підвищити, але по тих коштах, які попередньо розподілили на 2017 рік, я особливого росту не бачу.
Хіба на 10-19%.
– А якщо говорити про кадрову ситуацію — чи вистачає в місті лікарів? Якщо ні, то на яких є попит?
– Кадрова ситуація від Києва до кордонів Європи така, що лікарів вистачає на 101-102%. У нас є конкуренція і це добре, бо призводить до вищої кваліфікації. А в Східній Україні, де ми нещодавно були з колегами, медиків на 98% не вистачає.
– Страхова медицина у Франківську — що вона може дати мешканцям, і чи готові люди матеріально на її введення? Яка модель для нас є прийнятною?
– Страхова медицина давно потрібна. Хай це буде ком в горлі, хай це буде спочатку не дуже комфортно і зручно. На міжнародній конференції ми нещодавно говорили з поляками. Вони сказали, що реформа і страхова медицина йде в них вже 20 років і ще нема досконалої. Але треба стартувати. Хай ми зробимо якісь неправильні речі, але в процесі цієї роботи вони будуть виправлятися.
Я б казав, що має бути державна страхова медицина з допоміжними елементами приватної. Треба, щоб основний бюджет здоров’я населення був у руках держави. Наголошу, я підтримую бачення теперішнього міністра щодо реформи охорони здоров’я.
– В рамках децентралізації на Прикарпатті планують створити госпітальні округи. Як це вплине на медобслуговування у Франківську?
– Воно не розвантажить лікарні обласного центру, а довантажить. Медицина буде працювати як працювала, будуть внутрішні зміни. Де є гарний спеціаліст, який має добрі руки, порядність, то до нього будуть йти чи у Франківськ, чи в Косів. Все буде залежати від лікаря, ставлення до пацієнтів, від матеріальної бази.
– В рамках медичної реформи вже давно пропонують запровадити замість дільничних сімейних лікарів, яких люди обиратимуть самі. Як до цього ставитеся?
– Дуже гарне трактування у міністра охорони здоров’я: нікого нічого заставляти не будуть. Первинна ланка має бути такою, як вона є. Вона впродовж певного часу має себе реформувати у сімейного лікаря. Для того, щоб був грамотний сімейний лікар, який міг би надавати допомогу терапевтичну, гінекологічну тощо, його треба вчити. Сьогодні у нас немає достатньої кількості таких лікарів. Міністр як каже: ми вам дали можливість себе реформувати у процесі часу.
– Ви часто буваєте у зоні АТО. Які там настрої у цивільних та військових?
– Там такі самі люди як ми – українці, які хочуть жити в нашій державі та, можливо, навіть є більшими патріотами, ніж ми. Сьогодні вони відчули біль і проблеми війни. Вони дуже задоволені нашими солдатами, які є інтелігентними, порядними.
88% населення Попаснянського району навіть у Києві не були, не кажучи про Польщу, Львів. А щоб вони дізналися, як люди живуть, якою є Україна, з ними треба спілкуватися, до них треба їхати, запрошувати сюди у наші сім’ї. Це слід робити, бо кожне зерно дає певний плід.
– Що спонукає франківських медиків працювати у прифронтовій зоні АТО?
– Патріотизм. У Попасній не вистачає 98% медиків. Якщо у лікарні має бути 96 лікарів, то є 3. Я там служив і побачив цю проблему. У нас гарні відносини із головним лікарем, адміністрацією, які попросили про допомогу і я вирішив їх підтримати. Я вдячний своїм колегам, які погодилися підтримати акцію – поїхати у лікарню у вогневу зону. Ми зробили один такий виїзд, плануємо другий. Лікарі з області були там до 16 днів, а я був 10, щоб організувати роботу, розселити людей. На майбутнє буде людина, яка цим буде займатися.
– Останнім часом багато говорять про будинок нічного перебування. На вашу думку, як він повинен функціонувати, щоб іванофранківці не обурювалися через безхатьків.
– Треба розуміти, що ми хочемо від цього будинку. Я був ініціатором його створення. Був завідувачем опікового відділення, де в зимовий період до мене потрапляло багато безхатченків з відмороженням. Вони не мали де переночувати, тому спали під мостом, у підвалі. Декотрі були у нетверезому стані. Після відкриття будинку кількість таких випадків зменшилася, бо, коли людині холодно, вона йде туди, де тепленько. Хто має гроші, той йде в готель або хостел, а хто ні – у смітник чи ще кудись. А тепер є цей будинок.
Кожна людина в цій державі має жити так, як вона хоче. Хоче бути безхатченком, то це її моральне право. Ми не маємо ними управляти. Якщо вони не порушують закон, не вбивають, то можуть собі блудити як це є в Америці, Німеччині. У США безхатьки на надцять років зайняли парк перед «Білим домом» і там жили.
Тож будинок нічного перебування треба або доукомплектувати, або зробити соціальну структуру, яка б займалася хворими, людьми з інвалідністю, безхатченками. Таких лікується багато і ми не можемо їх викинути у будь-якому випадку. Ми людину купаємо, обстежуємо, міряємо тиск, температуру, одягаємо, кладемо у відділення, а потім виписуємо. А є безхатьки без руки, ноги, має інсульт. Куди таку людину діти? Місто має про це подумати, про що я неодноразово говорив. Можливо, це має бути відділення сестринського догляду, де є одна медсестра.
Треба щоб безхатченки проходили реабілітацію. Вони також є людьми, яких треба жаліти, розуміти, давати шанс лікуватися, шанс на життя, щоб вони змогли вийти і знову бути безхатченками.
А ще є старші люди без родичів, які з лікарні не виходять, бо немає куди. Немає догляду. Соціальні служби дивляться за ними недостатньо. Але не може така людина бути у лікарні, де дороговартісне обладнання. Її треба помістити у соцзаклад з медичним напрямком. Це не має бути хоспіс.
– Серед останніх українських тенденцій – росте кількість приватних клінік. Що про це думаєте? Це вирок недієздатності державної медицини?
– Добре, що є приватні клініки. Це є конкуренція.
Кажуть, що там гарно обслужать, подивляться, з усмішкою зустрінуть. Ви побачите, що після проведення охорони здоров’я державна клініка буде чи не краща. Знаєте, у державних клініках лікуються люди, які мають шанс на життя, у приватних – шанс з грошима.
Я за те, щоб лікарні могли бути самоокупні, щоб керівник міг працювати і заробити кошти на розвиток структури, щоб міг управляти тими бюджетними коштами, які дають, щоб була ревізійна група, яка контролювала тих, хто відповідає за охорону здоров’я у місті. Тоді буде нормальна робота.
Розмовляла: Марія ГУРЕЦЬКА
Фото: Юрій ВАЛЬКО
ФОТО ТИЖНЯ
